ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
28 травня 2012 року
м. Київ
Справа N 35/17-2276-2011
Про виселення та стягнення коштів
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Прокопанич Г.К.,
суддів Євсікова О.О.,
Хрипуна О.О.,
розглянувши касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.11.2011 р. (головуючий суддя: Лавренюк О.Т., судді: Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я.) у справі N 35/17-2276-2011 Господарського суду Одеської області за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Громадського об'єднання "Одеське міське товариство охорони та захисту тварин" про виселення та стягнення 7.064,25 грн.,
за участю представників
позивача - не з'явились;
відповідача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
встановив:
До Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Громадського об'єднання "Одеське міське товариство охорони та захисту тварин" про виселення та стягнення 7.064,25 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.08.2011 р. у справі N 35/17-2276-2011 позов задоволено: виселено ГО "Одеське міське товариство охорони та захисту тварин" з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 85,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, стягнуто з ГО "Одеське міське товариство охорони та захисту тварин" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку у розмірі 7.064,25 грн.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.11.2011 р. рішення Господарського суду Одеської області від 25.08.2011 р. у справі N 35/17-2276-2011 скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вищезазначеною постановою суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.
Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що апеляційним господарським судом було зроблено невірні правові висновки з обставин, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники позивача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників позивача.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26.11.2001 р. між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, правонаступником якого є Департамент комунальної власності Одеської міської ради, (Орендодавець) та Громадським об'єднанням "Одеське міське товариство охорони та захисту тварин" (Орендар) було укладено договір N 92/5 оренди нежитлового приміщення (далі - Договір), згідно з умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 85,2 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, під розміщення офісу.
Пунктом 1.2 Договору строк дії договору встановлено з 09.07.2001 р. по 08.07.2002 р. Згідно з останньою Додатковою угодою від 12.06.2008 р. строк дії Договору було встановлено до 31.12.2010 р.
Відповідно до п. 2.2 Договору за орендоване приміщення орендар зобов'язався сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, наведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору місяць 1 грн. в рік за все приміщення без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.
Пунктом 2.4 Договору визначено, що орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів його господарської діяльності.
Відповідно до п. 4.10 Договору оренди у випадку припинення дії цього договору у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує орендну плату по день підписання акта приймання-передачі приміщення.
Відповідач 11.01.2011 р. звернувся до позивача з проханням про продовження спірного договору оренди.
Місцевий суд у своєму рішенні зазначив, що Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради 25.11.2010 р. звернулось до відповідача з повідомленням N 01-15/1179, згідно з яким позивач відмовився продовжувати договір оренди N 92/5 від 26.11.2001 р. та зазначив, що строк дії договору закінчується 31.12.2010 р., запропонувавши в строк до 15.01.2011 р. повернути вказане нежитлове приміщення за актом приймання-передачі.
Оскільки відповідач вказане приміщення у визначений строк не повернув, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що дія договору оренди N 92/5 від 26.11.2011 р. була припинена внаслідок відмови Орендодавця від вказаного договору оренди з 31.12.2010 р. Орендар не виконав вимоги договору щодо своєчасного повернення приміщення і тому повинен сплатити неустойку відповідно до приписів ст.ст. 785, 549, 611 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевим судом не було належним чином повідомлено відповідача про розгляд справи 25.08.2011 р., позивачем не надано доказів отримання відповідачем повідомлення про відмову від продовження договору оренди протягом одного місяця після його закінчення, відповідач продовжував сплачувати позивачу орендну плату, яка прийнята позивачем.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч. 2 ст. 598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Згідно зі ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Частиною 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Відповідно до ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України та ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін дії договору оренди визнається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що докази, які б свідчили про одержання такого повідомлення відповідачем протягом одного місяця після його закінчення, в матеріалах справи відсутні.
Як вказано вище, місцевий суд зазначив, що Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради 25.11.2010 р. звернулось до відповідача з повідомленням N 01-15/1179, згідно з яким позивач відмовився продовжувати договір оренди N 92/5 від 26.11.2001 р. та зазначив що строк дії договору закінчується 31.12.2010 р., запропонувавши в строк до 15.01.2011 р. повернути вказане нежитлове приміщення за актом приймання-передачі.
При цьому місцевим судом не наведено обставин та доказів, які підтверджували б факт надіслання вищевказаного повідомлення відповідачу.
У свою чергу скаржник стверджує, що вказаний факт підтверджується фіскальним чеком та реєстром поштових відправлень від 26.11.2010 р. (копія у справі).
Однак судами попередніх інстанцій не надано оцінки вказаному доказу, не вчинено дій на виявлення у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Апеляційний суд відхилив посилання позивача на повідомлення N 01-15/1179 від 25.11.2010 р., зазначивши, що навіть у разі одержання такого повідомлення відповідачем, посилання на нього є безпідставним, оскільки суперечить приписам ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 764 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях. Як зазначено у п.п. 2, 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 N 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.
При цьому колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду щодо тлумачення приписів ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та відзначає, що надіслання листа про припинення договору раніше встановленого цією статтею строку не порушує прав відповідача як орендаря нерухомого майна, оскільки метою завчасного повідомлення про припинення договору оренди є надання орендареві можливості повернути орендоване майно у встановлений законом строк.
Колегія суддів також зазначає, що місцевий суд, встановивши, що відповідно до п. 2.2 Договору за орендоване приміщення орендар зобов'язався сплачувати орендну плату в розмірі 1 грн. на рік (з щомісячним коригуванням на індекс інфляції), стягнув з відповідача неустойку у розмірі 7.064,25 грн., не навівши відповідного розрахунку та не зазначивши про встановлення інших обставин справи, якими зумовлено таку неспіврозмірність розміру орендної плати та нарахованої неустойки.
Крім того, за висновком суду касаційної інстанції, посилання апеляційного суду на те, що місцевим судом не було належним чином повідомлено відповідача про розгляд справи 25.08.2011 р., спростовується наявним в матеріалах справи поштовим конвертом (а.с. 49) та поштовим повідомленням (а.с. 50), якими підтверджується надіслання відповідачу 18.08.2011 р. ухвали про відкладення розгляду справи 25.08.2011 р. Колегія суддів відзначає, що в матеріалах справи наявні дані про єдину адресу відповідача - АДРЕСА_1, за якою надсилались всі процесуальні документи з повідомленням про вручення. Ухвала про порушення провадження у справі отримана відповідачем саме за цією адресою. Подальше неотримання відповідачем з будь-яких підстав процесуальних документів, за відсутності достовірних даних щодо іншого місця його перебування, не може свідчити про неналежне повідомлення відповідача судом про час і місце судового засідання.
Відповідно до ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
У п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. N 6 "Про судове рішення" також зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Господарським судам слід виходити з того, що у відповідності зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Суди попередніх інстанцій в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності, та належним чином не дослідили наявні у справі докази, в т.ч. щодо надіслання відповідачу листа про припинення договору оренди, визначення розміру орендної плати та неустойки.
Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.
Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які входять до предмету доказування, мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, і ненадання їм належної правової оцінки є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.
Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.
Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд
постановив:
Касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 25.08.2011 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.11.2011 р. та у справі N 35/17-2276-2011 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Головуючий
Судді