ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
3 липня 2012 року
м. Київ
Справа N 21-162а12
Про визнання протиправним рішення
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.
суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В.,
Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б.,
Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до прокурора Волинської області про визнання протиправним рішення,
встановила:
У травні 2007 року ОСОБА_10 звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом, в якому просив визнати протиправним рішення прокурора Волинської області від 14 березня 2007 року N 18/68 щодо утримання податку з доходів фізичних осіб при нарахуванні грошової допомоги у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що працював в органах прокуратури Волинської області з липня 1976 року. З 2002 року обіймав посаду начальника відділу підтримання державного обвинувачення в судах. У вересні 2005 року звільнився з прокуратури Волинської області у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років. На час звільнення відпрацював повних 29 років. Відповідно до стажу та заробітку, з якого обчислена пенсія, йому нарахували грошову допомогу у розмірі 72 077 грн 47 коп., з якої всупереч положенням частини п'ятнадцятої статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року N 1789-XII "Про прокуратуру" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 1789-XII), на думку позивача, утримали податок з доходів фізичних осіб у розмірі 9379 грн 7 коп.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що після набрання чинності Законом України від 22 травня 2003 року N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон N 889-IV) положення частини п'ятнадцятої статті 50-1 Закону N 1789-XII щодо виплати грошової допомоги без сплати податку не підлягали застосуванню.
Луцький міськрайонний суд Волинської області постановою від 25 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2008 року, в задоволенні позову відмовив.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, застосував норми Закону N 889-IV, відповідно до статей 3, 4 якого грошова допомога відноситься до загального місячного оподатковуваного доходу.
Виший адміністративний суд України ухвалою від 9 вересня 2011 року зазначені рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
ОСОБА_10 звернувся із заявою про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неоднакове застосування частини п'ятнадцятої статті 50-1 Закону N 1789-XII. Заявник просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 9 вересня 2011 року скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї ж самої норми права, позивач надав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2011 року (справа N К-16982/10).
Виший адміністративний суд України ухвалою від 10 квітня 2012 року допустив справу до провадження Верховного Суду України.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
У справі, яка розглядається, Виший адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій і зазначив про пріоритетність у застосуванні при вирішенні справи положень статей 3, 4 Закону N 889-IV перед положеннями частини п'ятнадцятої статті 50-1 Закону N 1789-XII, які були чинними на час виникнення спірних відносин і передбачали, що прокурорам та слідчим у разі виходу на пенсію за вислугою років чи по інвалідності виплачується грошова допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи прокурором, слідчим прокуратури чи на посадах у науково-навчальних закладах прокуратури.
Натомість у рішенні від 30 червня 2011 року, наданому заявником на підтвердження доводів про наявність підстав для перегляду справи Верховним Судом України, касаційний суд дійшов протилежного висновку, визнавши пріоритетність у застосуванні частини п'ятнадцятої статті 50-1 Закону N 1789-XII перед положеннями Закону N 889-IV.
Зазначені рішення свідчать про наявність розбіжностей у застосуванні Вищим адміністративним судом України норм матеріального права, які у колізійний спосіб врегулювали відносини, пов'язані з оподаткуванням грошової допомоги, виплачуваної прокурорам і слідчим прокуратури в разі їх виходу на пенсію за вислугою років чи по інвалідності.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Правило частини п'ятнадцятої статті 50-1 Закону N 1789-XII, за яким було передбачено виплату прокурорам і слідчим у разі виходу на пенсію за вислугою років чи по інвалідності грошової допомоги без сплати податку у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен рік роботи прокурором, слідчим прокуратури чи на посадах у науково-навчальних закладах прокуратури було встановлено Законом України від 12 липня 2001 року N 2663-ІІІ "Про внесення змін до Закону "Про прокуратуру", який набрав чинності 24 липня 2001 року.
Згідно з підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону N 889-IV, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, до загального місячного оподатковуваного доходу фізичної особи включалися доходи у вигляді заробітної плати, інших виплат та винагород, нарахованих (виплачених) платнику податків відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору. До винятків зі складу зазначеного оподатковуваного доходу, встановлених пунктом 4.3 зазначеної статті цього Закону, суми отриманої грошової допомоги при виході на пенсію за вислугою років чи по інвалідності прокурорам або слідчим прокуратури на підставі частини п'ятнадцятої статті 50-1 Закону N 1789-XII не включалися.
Таким чином, положення статей 3, 4 Закону N 889-IV є більш новими, порівняно з положеннями частини п'ятнадцятої статті 50-1 Закону N 1789-XII, і за загальним правилом дії норм права у часі саме вони підлягали пріоритетному застосуванню до оподаткування грошової допомоги, виплаченої позивачу у зв'язку з його виходом на пенсію за вислугою років з органів прокуратури у вересні 2005 року.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 25 червня 1991 року N 1251-XII "Про систему оподаткування" ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), і пільг щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Прикінцеві положення Закону N 889-IV містять застереження, що у разі, якщо норми інших законів чи інших законодавчих актів, які містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону.
Таким чином положення статей 3, 4 Закону N 889-IV є спеціальними у застосуванні до спірних правовідносин у порівнянні з частиною п'ятнадцятою статті 50-1 Закону N 1789-XII, оскільки на час їх виникнення саме Законом N 889-IV визначалися правила оподаткування будь-яких доходів фізичних осіб України, в тому числі і прокурорів та слідчих прокуратури.
Враховуючи викладене, висновок касаційного суду у справі, яка розглядається, щодо оподаткування грошової допомоги, виплаченої позивачу у зв'язку з його виходом на пенсію за вислугою років з органів прокуратури, відповідає правилам застосування норм матеріального права, за яких перевагу у застосуванні надано положенням Закону N 889-IV, прийнятого останнім у часі, і який щодо оподаткування є спеціальним у застосуванні.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
постановила:
У задоволенні заяви ОСОБА_10 відмовити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий
Судді