ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
06 серпня 2012 року
м. Київ
Справа N 5011-64/1703-2012
Про визнання кредитного договору недійсним
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кота О.В.,
суддів: Кролевець О.А.,
Саранюка В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Реал Естейт" на рішення господарського суду міста Києва від 13.04.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2012 р. у справі N 5011-64/1703-2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Реал Естейт" до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про визнання кредитного договору недійсним
за участю представника відповідача: ОСОБА_1
встановив:
У лютому 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Реал Естейт" (надалі - ТОВ фірма "Реал Естейт") звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (надалі - ПАТ "Промінвестбанк") про визнання недійсним кредитного договору про відкриття кредитної лінії від 01.03.2007 р. N 09-0596/2-1.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.04.2012 р. (суддя Зеленіна Н.І.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2012 р. (судді: Кондес Л.О., Ропій Л.М., Рябуха В.І.), у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, ТОВ фірма "Реал Естейт" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про їх скасування, просить передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 91, 227, 1054 Цивільного кодексу України, статей 2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Промінвестбанк" просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак, позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.
Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 01.03.2007 р. між Акціонерним комерційним промислово - інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) (банк, правонаступником є ПАТ "Промінвестбанк") та ТОВ фірмою "Реал Естейт" (позичальник) укладено кредитний договір N 09-0596/2-1 про відкриття кредитної лінії, за умовами якого банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 5 157 165,00 грн., на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до пункту 2.2 кредитного договору повернення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами згідно графіку, встановленого даним пунктом. Кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 31.01.2009 р.
У пункті 3.1 кредитного договору зазначено, що за надання кредиту позичальник у день отримання кредиту одноразово сплачує банку комісійну винагороду в розмірі 25 786,00 грн.
Відповідно до пункту 3.5 указаного договору за управління кредитом позичальник сплачує банку комісійну винагороду, яка обчислюється, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 1 процент річних від суми, яка є різницею між максимальною сумою коштів, що можуть бути отримані позичальником у межах кредитної лінії, та сумою фактичного щоденного залишку заборгованості.
Нарахування банком комісійної винагороди здійснюється з дати набуття чинності договором по дату повного остаточного повернення всіх отриманих у межах кредитної лінії коштів, виходячи із умови тривалості року 365 днів та фактичної кількості днів у місяці. Комісійна винагорода за управління кредитною лінією нараховується банком та сплачується позичальником у порядку, передбаченому пунктами 3.3, 3.4 цього договору для нарахування та сплати процентів на відповідний рахунок.
Апеляційним господарським судом зазначено, що плата за надання послуг з управління кредитною лінією, яка передбачена кредитним договором, є складовою частиною банківського кредиту, отриманого позивачем від відповідача, здійснена в межах укладеного кредитного договору та відповідно до чинного законодавства.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що сторонами за спірним договором вчинялись дії з виконання зобов'язань за цим договором: банк надав кредитні кошти позивачеві, а останній - сплачував кредит та проценти за користування кредитом.
Позивач, звертаючись до господарського суду із позовом, зазначив, що спірний кредитний договір укладений з метою приховання іншого правочину - договору комісії, а відтак, за висновком позивача, повинен бути визнаний недійсним за приписами статей 203, 215 ЦК України.
Так, статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. До таких умов відноситься, зокрема, те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно зі статтею 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Статтею 638 ЦК України, яка кореспондується зі статтею 180 Господарського кодексу України, передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У статті 345 ГК України передбачено, що кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції на дату підписання спірного кредитного договору) визначено, що комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.
Правилами бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України (надалі - Правила), затвердженими постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 р. N 255, визначено, що у результаті операційної діяльності в банку виникають доходи і витрати, зокрема, процентні доходи і витрати, комісійні доходи і витрати.
Пунктами 2.3, 2.4 Правил встановлено, що процентні доходи і витрати - операційні доходи і витрати, отримані (сплачені) банком за використання грошових коштів, їх еквівалентів або сум, що заборговані банку (залучені банком), суми яких обчислюються пропорційно часу із застосуванням ефективної ставки відсотка. Комісійні доходи і витрати - операційні доходи і витрати за наданими (отриманими) послугами, сума яких обчислюється пропорційно сумі активу або зобов'язання чи є фіксованою.
А відтак, з урахуванням викладеного, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції відповідно до статті 111-7 ГПК України, на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, правомірно з огляду на відсутність підстав, передбачених статями 203, 215 ЦК України, відмовив у задоволенні позову. А тому підстави для зміни або скасування прийнятих у цій справі судових актів відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Реал Естейт" у справі N 5011-64/1703-2012 залишити без задоволення
Рішення господарського суду міста Києва від 13.04.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2012 р. у справі N 5011-64/1703-2012 залишити без змін.
Головуючий
Судді