ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
25 липня 2012 року
м. Київ
Справа N 5002-32/3615-2011
Про стягнення збитків
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Мачульського Г.М.,
суддів Волковицької Н.О.,
Уліцького А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.04.2012 р. у справі N 5002-32/3615-2011 Господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Республіканського комітету з охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим до Державного підприємства "Дослідне господарство "Чорноморське" Кримського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук
треті особи
1. Національна академія аграрних наук України
2. Інститут сільського господарства Криму
про стягнення збитків
за участю представників
- прокуратури: Громадський С.О. (посвідчення N 42), - встановив:
Звернувшись у суд з даним позовом в інтересах держави в особі Республіканського комітету з охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим (далі - позивач), Сімферопольський міжрайонний природоохоронний прокурор просив стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Чорноморське" Кримського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук (далі - відповідач) 52213,93 грн. збитків. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в період з лютого по червень 2010 року здійснював видобування корисних копалин загальнодержавного значення - пильного вапняку - стеного каміння без спеціального дозволу, чим завдав шкоди держави в розмірі ринкової вартості видобутого каміння.
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Барсукова А.М.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.04.2012 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Воронцова Н.В., судді Проценко О.І., Сікорська Н.І.), в позові відмовлено.
У касаційній скарзі заступник прокурора Автономної Республіки Крим просить скасувати ці судові рішення та прийняти нове, про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Сторони та треті особи не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23.01.2006 р. Державним департаментом промислової безпеки охорони праці та гірничого нагляду було видано акт про надання гірничого відводу відповідачу з метою розробки Сасицького родовища вапняків.
27.12.2005 року відповідачу терміном дії 9 років замість раніше виданого дозволу N 2687 від 03.06.2002 р. був виданий спеціальний дозвіл на користування надрами за реєстраційним номером 3760.
19.02.2010 р. відповідачу було видано Ліцензію на видобування корисних копалин із родовищ, що мають загальнодержавне значення та включені до Державного фонду родовищ корисних копалин, строком з 18.02.2010 р. по 18.02.2015 р.
Пунктом 2 Наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 30.12.2009 р. N 718 було зупинено дії дозволів на користування надрами згідно переліком наведеним у додатку 2, в розділі 5.4 якого, в тому числі зупинено дію дозволу відповідача на видобування вапняку.
Вважаючи, що відповідач в період з лютого по червень 2010 року здійснював видобування вапняку без спеціального дозволу, прокурор дійшов висновку, що такими діями державі заподіяно збитки в розмірі 57174,25 грн., у зв'язку з чим і звернувсь у суд з даним позовом.
Відмовляючи у позові місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив зокрема з того, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, в тому числі протиправна поведінка.
Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками виходячи з наступного.
Так, незаконними є доводи прокурора, викладені у касаційній скарзі стосовно того, що судами порушено приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України, з посиланням при цьому на те, що постанова суду у кримінальній справі, прийнята відносно керівника підприємства відповідача, звільняє від доказування та є обов'язковою для господарського суду.
Відповідно ж до приписів статті 35 цього кодексу для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені, обов'язковим є лише вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили.
Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно до приписів статті 24 Кодексу України про надра користувачам надр надано право здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу (ч. 1 п. 1).
Відтак, право на розробку родовищ корисних копалин та інших робіт пов'язується із наявністю у особи, що їх здійснює, відповідного дозволу.
Як роз'яснив Вищий господарський суд України у своєму роз'ясненні від 27.06.2001р. N 02-5/744 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" (п. 1.1.).
Статтею 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Відповідно до приписів статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відтак, підставою для відшкодування майнової шкоди є, зокрема, як порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища, так і вина заподіювача шкоди.
Позов прокурора обґрунтований тим, що відповідач здійснював видобування корисних копалин без спеціального дозволу.
Судами обох інстанцій встановлено, що 27.12.2005 року відповідачу терміном дії 9 років виданий спеціальний дозвіл на користування надрами і пунктом 2 наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 30.12.2009 р. N 718 його дію зупинено.
При цьому, як встановлено судом першої інстанції, доказів про інформування відповідача про зупинення дії вказаного дозволу, до справи не надано.
Доводи прокурора, викладені у касаційній скарзі, цих обставин не спростовують.
Відтак, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів про відсутність у діях відповідача повного складу правопорушення, а відтак і з висновком про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки за фактичної наявності дозволу та відсутності інформації про зупинення його дії у відповідача не було правових підстав вважати, що він не має права здійснювати розробку корисних копалин.
При цьому, суд касаційної інстанції не може погодитись із висновками судів про те, що відсутність затвердженої у встановленому порядку методики для визначення розміру майнової шкоди, позбавляє правових підстав для відшкодування такої шкоди у разі її заподіяння.
Так, як роз'яснив Вищий господарський суд України у вказаному роз'ясненні від 27.06.2001 р. N 02-5/744, відсутність такс або методик не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди. У такому випадку шкода компенсується за фактичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища з урахуванням завданих збитків, у тому числі неодержаних доходів (п.1.2).
За вказаних обставин підстави для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п. 1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, - постановив:
Касаційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.04.2012 р. у справі Господарського суду Автономної Республіки Крим N 5002-32/3615-2011 - без змін.
Головуючий
Судді