ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
15 серпня 2012 року
м. Київ
Справа N П/9991/459/12
Про визнання бездіяльності протиправною та
зобов'язання вчинити певні дії
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,
Суддів Зайцева М.П.,
Олексієнка М.М.,
Черпака Ю.К.,
Шведа Е.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
У червні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовною заявою, в якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України, яка відповідно до Конституції України повинна була здійснювати контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина стосовно п. 63.6 Податкового кодексу України відповідно до якого, облік платників податків в органах державної податкової служби ведеться за податковими номерами, чим скасовано право фізичних осіб, які за своїми релігійними та іншими переконаннями відмовляються від присвоєння їм цифрових ідентифікаторів і від включення в електронний реєстр, стояти на обліку, як платники податків в органах державної податкової служби, за раніше встановленими формами обліку (за прізвищем, ім'ям, по-батькові); визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка відповідно до пункту 13 статті 85 Конституції України повинна була виконати свої повноваження та здійснити контроль за виконанням обов'язку, покладеного на Кабінет Міністрів України, визначеного в абзаці 10 пункту 4 розділу ХІХ "Прикінцевих положень" Податкового кодексу України; зобов'язати Верховну Раду України внести зміни до Податкового кодексу України: а) усі його положення, які стосуються обліку віруючих в окремому реєстрі Державного реєстру за новим ідентифікатором - серією та номером паспорта, оголосити такими, що втратили дію, а саме: статті 63.6 глави 6, розділу ІІ, 63.7, 63.12, 70.1, 70.5, 70.6, 70.7, 70.12, 70.14, 70.16; б) доповнити Податковий кодекс України спеціальною статтею (63-1) наступного змісту: "збереження раніше встановлених форм обліку для громадян, які за своїми релігійними та іншими переконаннями відмовляються від присвоєння їм ідентифікаторів і від включення в електронний реєстр. Відносно осіб, які за своїми релігійними та іншими переконаннями відмовляються від формування облікової картки з реєстраційним (податковим, ідентифікаційним) номером, у тому числі за серією та номером діючого паспорта в окремому реєстрі Державного реєстру і офіційно повідомляють про це податкові органи за заявою довільної форми (із вказівкою прізвища, ім'я, по-батькові, місця проживання, року народження, при потребі місця роботи, навчання, служби та ін.) зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків шляхом паперового документообігу, який діяв до 1994 року. Облік сплати цими особами податків за майно здійснюється державними податковими інспекціями за місцем знаходження об'єкта оподаткування за прізвищем, ім'ям, по-батькові, місцем проживання, роком народження, без використання автоматизованих баз даних. Для обліку доходів і податків таких осіб не використовуються ніякі інші ідентифікатори в цифровій, буквеній, біометричній, штриховій, радіочастотній і будь-якій іншій формі, ніякі пластикові документи. Що стосується норм цього Кодексу для обліку осіб у Державному реєстрі платників податків, то вони на зазначених в цій статті осіб не розповсюджуються"; в) виключити з розділу ХІХ "Прикінцевих положень" Податкового кодексу України - "визнати такою, що втратила чинність постанова Верховної Ради України від 22 грудня 1994 року N 321/94-ВР "Про введення в дію Закону України "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., N 2, ст. 11).
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що за своїми релігійними переконаннями вона не може мати індивідуальний податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків). Верховною Радою України при прийнятті Податкового кодексу України, яким скасовано альтернативну форму обліку платників податків - без присвоєння ідентифікаційного номера та внесення даних до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, доручено Кабінету Міністрів України до 31 грудня 2011 року разом із зацікавленими релігійними організаціями розробити програму і внести до Верховної Ради України пропозиції щодо альтернативного обліку фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від індивідуального номера (реєстраційного номеру облікової картки платника податків). Проте, по теперішній час така програма не розроблена, що дає право державним органам внести її дані до Державного реєстру фізичних осіб платників податків, присвоївши цифровий ідентифікатор особистості у вигляді реєстраційного номеру облікової картки платника податків або його різновиду літероцифрового номеру за серією та номером паспорту. Посилається на те, що відповідач протиправно не проконтролював Кабінет Міністрів України щодо внесення зазначеної програми, що приводить до порушення її конституційних прав.
Просить суд розглядати дану справу без її участі.
У запереченні на позов представник відповідача зазначив, що приписи, які б зобов'язували парламент чи надавали йому право впливати на законодавчу ініціативу Кабінету Міністрів України відсутні. Також, більшість конституційних повноважень Верховної Ради України поєднуються з її основною функцією, а саме: законодавчою, яку не можуть здійснювати або впливати на неї інші органи державної влади або фізичні особи. Зазначає, що відповідач не порушував прав та інтересів позивача.
Крім того, представник відповідача заявив клопотання про розгляд даної справи в порядку письмового провадження без його участі.
Враховуючи наявність клопотань усіх сторін про розгляд даної справи без їх участі, в силу частини 4 статті 122 КАС України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, дослідивши обставини справи, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону. При цьому, Кабінет Міністрів України підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України лише у межах, передбачених статтями 85, 87 Конституції України.
Главою 38 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" від 10 лютого 2010 року N 1861-VІ визначено порядок розгляду питання про схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України (стаття 227), розгляд Верховною Радою України звітів і доповідей Кабінету Міністрів України (стаття 228), підготовки до розгляду Верховною Радою України питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та розгляд цього питання (статті 231, 232).
Відповідно до параграфу 75 глави 1 розділу 8 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою від 18 липня 2007 року N 950, виконання законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, доручень Прем'єр - міністра забезпечують міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим.
Судом встановлено, що 2 грудня 2010 року Верховна Рада України прийняла Податковий кодекс України, який набрав чинності з 1 січня 2011 року.
Згідно з пунктом 2 розділу ХІХ "Прикінцеві положення" цього Кодексу визнано такою, що втратила чинність, постанова Верховної Ради України від 22 грудня 1994 року N 321/94-ВР "Про введення в дію Закону України "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., N 2, ст. 11).
Абзацом 10 пункту 4 розділу ХІХ "Прикінцеві положення" Кодексу доручено Кабінету Міністрів України до 31 грудня 2011 року разом із зацікавленими релігійними організаціями розробити програму і внести до Верховної Ради України пропозиції щодо альтернативного обліку фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від ідентифікаційного номера (реєстраційного номерів облікової картки платника податків).
2 березня 2011 року Кабінетом Міністрів України схвалено План організації підготовки проектів нормативно-правових актів, необхідних для забезпечення реалізації пункту 4 розділу ХІХ "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України. На виконання пункту 5 цього Плану, Державній податковій службі України як відповідальному органу за внесення пропозицій щодо формування державної податкової політики, доручено розробити програму щодо ведення альтернативного обліку фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від ідентифікаційного номеру. Крім того, податковій службі доручено подати інформацію по забезпеченню ведення обліку таких громадян, а в разі необхідності внести пропозиції щодо його вдосконалення. Зазначений факт ґрунтується на змісті протоколу Кабінету Міністрів України від 2 березня 2011 року N 17, дорученні N 71984/273/1-10.
Листом від 30 грудня 2011 року N 14960/0/2-11 Кабінет Міністрів України поінформував Верховну Раду України, що на виконання підпункту 5 пункту 4 розділу ХІХ "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України та з метою забезпечення практичної реалізації вказаних положень, Державною податковою службою України розроблено нову програму альтернативного обліку фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, створено новий реєстр та здійснюється ведення обліку таких осіб в окремому Державному реєстрі за прізвищем, ім'ям, по батькові, серією і номером паспорта.
Таким чином, Кабінетом Міністрів України розроблено Програму альтернативного обліку фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номеру облікової картки платника податків, про що 30 грудня 2011 року повідомлено Верховну Раду України.
Діяння (дія або бездіяльність) може бути визнане протиправним за умови, якщо воно формально порушує конкретну юридичну норму або декілька норм.
З огляду на викладене, відповідач як суб'єкт владних повноважень не допустив протиправну бездіяльність за діями Кабінету Міністрів України по виконанню вимог, передбачених абзацом 10 пункту 4 розділу ХІХ "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України.
Щодо вимог про покладення на відповідача зобов'язання доповнити Податковий кодекс України спеціальною статтею та виключити ряд інших статей, колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.
Згідно Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року (справа N 1-29/2011) відносини, що виникають між фізичними чи юридичними особами і органами державної влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяться, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.
Виходячи з положень, викладених у частині другій статті 2, пункті 1 частини першої статті 3, частині першій статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів юридичних і фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
При прийнятті законів та внесення змін до них Верховна Рада України як законодавчий орган, не виконує владні управлінські функції, а здійснює законодавчу діяльність, тому адміністративний суд не може зобов'язати її вчинити певні дії, направлені на виключення, доповнення окремих статей, зокрема, Податкового кодексу України чи внесення змін до них.
З урахуванням наведеного, позовні вимоги є безпідставними, а тому Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відмову в задоволенні позову повністю.
Керуючись статтями 18, 159 - 163, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
постановив:
У задоволенні позову ОСОБА_4 до Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Постанова є остаточною і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.
Головуючий
Судді