ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
02 серпня 2012 року
м. Київ
Справа N 5008/1199/2011
Про визнання права державної власності та визнання
частково недійсним договору купівлі-продажу
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Добролюбової Т.В.
суддів: Гоголь Т.Г.,
Дроботової Т.Б.
розглянувши у судовому засіданні
за участю представників:
позивача: ОСОБА_1 - дов. від 10.01.12,
відповідача: не з'явились, повідомлені належно,
матеріали касаційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.12 у справі N 5008/1199/2011 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енран-ЗЛК" про визнання права державної власності та визнання частково недійсним договору купівлі-продажу
Розпорядженням Секретаря другої судової палати від 23.07.12 у зв'язку з відпусткою судді Швеця В.О. для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Дроботової Т.Б.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.07.12 відкладався до 02.08.12.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом, з урахуванням змін, про визнання права державної власності на об'єкти соціально-побутового призначення, які не увійшли до статутного фонду Орендного підприємства "Хустський лісокомбінат", а саме: другий та третій поверхи побутового комплексу та медпункт, розташовані у місті Хуст, вул. Міська, 4; та про визнання недійсним договору купівлі-продажу цього майна від 28.09.00 N 12. Позивач вважав, що спірні об'єкти під час приватизації державного майна лісокомбінату не увійшли до статутного фонду АТ "Хустський лісокомбінат". Водночас позивач зазначав, що лісокомбінат не був власником спірних об'єктів, а відтак не міг їх відчужувати, і це, на його думку, унеможливлює висновок про законність оспорюваного договору купівлі-продажу від 28.09.00. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 48, 49 Цивільного кодексу УРСР, статей 16, 319, 321 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств".
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 31.10.11 (суддя Якимчук Л.М.) в позові відмовлено. Господарський суд, з посиланням на приписи частини 2 статті 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на час приватизації лісокомбінату), дійшов висновку про правомірність набуття лісокомбінатом права власності на спірне майно (без сплати його ціни в порядку пільгової приватизації). Господарський суд визнав, що лісокомбінат як власник спірного майна мав право на власний розсуд розпоряджатися належними йому приміщеннями, та, зокрема, відчужити їх відповідачеві, а відтак дійшов висновку про необґрунтованість позову і в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.09.00. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 3, 5, 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", статті 128 Цивільного кодексу УРСР, статі 21 Закону України "Про власність", статті 328 Цивільного кодексу України,
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.12 (судді: Якімець Г.Г., Зварич О.В., Хабіб М.І.) перевірене рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, як ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права, та задовольнити позов. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, фонд вказує на порушення судами приписів статті 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", статей 215, 227, 230, 328, 334, 387, 391, 392, 393 Цивільного кодексу України, статі 128 Цивільного кодексу УРСР. Скаржник не погоджується та вважає хибним висновок судів про те, що спірне майно було передано Організації орендарів Хустського лісокомбінату безоплатно та приватизовано на пільгових умовах у відповідності до вимог чинного на той час законодавства. Фонд наголошує на тому, що спірні об'єкти під час приватизації державного майна лісокомбінату не увійшли до статутного фонду АТ "Хустський лісокомбінат" та є державною власністю, і це підтверджується актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу Організації орендарів Хустського лісокомбінату від 05.10.93 та зведеною відомістю з інвентаризації майна станом на 01.10.93. На думку скаржника, приписами частини 2 статі 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції на час приватизації) не передбачався перехід права власності до підприємства на спірні об'єкти, а лише визначалася безоплатна передача об'єктів соціально-побутового призначення товариству покупців у користування. При цьому, фонд посилається на те, що у даному випадку товариство покупців і орендне підприємство не створювалося, а тому така пільга на організацію орендарів лісокомбінату не поширювалася. Окрім того, скаржник вказує на те, що лісокомбінат не був власником спірних об'єктів, а відтак не міг їх відчужувати, і це, на його думку, унеможливлює висновок про законність оспорюваного договору купівлі-продажу від 28.09.00.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області заявлені до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енран-ЗЛК" про визнання права державної власності на об'єкти соціально-побутового призначення: другий та третій поверхи побутового комплексу та медпункт, розташовані у місті Хуст, вул. Міська, 4; та визнання недійсним договору купівлі-продажу цього майна від 28.09.00 N 12. Як на підставу позову, позивач посилався на те, що спірні приміщення є державною власністю, позаяк під час приватизації майнового комплексу орендного підприємства лісокомбінату спірні приміщення не увійшли до статутного фонду Акціонерного товариства "Хустський лісокомбінат", а відтак останній не вправі був їх і відчужувати за договором купівлі-продажу N 12 від 28.09.00. Ухвалюючи судові акти у справі, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог. Втім, такі висновки господарських судів визнаються передчасними через не з'ясування усіх обставини, що мають значення для справи. Відповідно до пункту 2 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 цього ж Кодексу унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Главою 24 Цивільного кодексу України встановлені способи набуття права власності, зокрема, відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Приписами статті 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно з приписами статті 345 цього ж Кодексу фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. За приписами статті 1 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на час приватизації Хустського лісокомбінату) приватизація майна державних підприємств України - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб. Статтею 7 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на час приватизації Хустського лісокомбінату) визначено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць. Відповідно до статті 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, чинній на час приватизації лісокомбінату) товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна. Ці пільги поширюються на викуп державного майна орендними підприємствами. Статтею 20 названого Закону унормовано, що визначення початкової ціни об'єкта приватизації або розміру статутного фонду господарського товариства, що створюється на основі державного підприємства, здійснюється виходячи з оцінки у відновній вартості основних фондів за вирахуванням їх зносу, фактичної вартості оборотних фондів та врахування дебіторської та кредиторської заборгованості відповідно до методики, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 45 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.92 N 522, вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується на вартість майна, що належить орендареві, для якого встановлені пільги (безоплатна передача об'єктів соціально-побутового призначення), особливий режим приватизації (відрахування вартості незавершеного будівництва, процентних облігацій, акцій, паїв, споруд і дільниць, що не підлягають приватизації). Приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Як вже зазначалося, позивачем заявлено позов, окрім іншого, про визнання права державної власності на другий та третій поверхи побутового комплексу та медпункт, розташовані у місті Хуст, вул. Міська, 4. Між тим, розглядаючи спір, господарські суди не досліджували усіх обставин, з якими закон пов'язує визнання права власності на майно, з наданням оцінки усім зібраним у справі доказам та доводам сторін, що є суттєвим для правильного вирішення даного спору. Відтак, для повного та об'єктивного розгляду справи, судам необхідно достовірно встановити, зокрема, чи були включені спірні приміщення у вартість майна при затверджені акта оцінки вартості майнового комплексу орендного підприємства, чи була зменшена ціна за яку було придбано майно підприємства на суму початкової ціни спірного майна, а відтак чи увійшли спірні об'єкти до переліку майна, котре підлягало безоплатній передачі в процесі приватизації. Обмежившись посиланням на правомірність набуття лісокомбінатом у власність спірного майна в процесі пільгової приватизації, суди попередніх інстанцій не навели доказів на підтвердження таких висновків, з урахуванням положень законодавства про приватизацію. Окрім того, позивач упродовж розгляду спору наголошував на тому, що спірні об'єкти під час приватизації державного майна лісокомбінату не були включені у вартість майна та не увійшли до статутного фонду АТ "Хустський лісокомбінат". Проте цей довід судами не оцінювався. Враховуючи викладене, визнається передчасним і висновок господарських судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.09.00, укладеного між ЗАТ "Хустській лісокомбінат" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енран-ЗЛК" (відповідачем). Тобто судами не з'ясовані питання, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті та не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, а тому судові акти прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо. Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
постановив:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.12 у справі N 5008/1199/2011 і рішення Господарського суду Закарпатської області від 31.10.11 скасувати. Справу скерувати на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.
Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області задовольнити частково.
Головуючий
Судді