ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
23 травня 2012 року
м. Київ
Справа N 6-39цс12
Про визнання договорів недійсними
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Патрюка М.В.,
суддів: Григор'євої Л.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Сеніна Ю.Л., Жайворонок Т.Є., Охрімчук Л.І.,
за участю: представників публічного акціонерного товариства "Універсал Банк": ОСОБА_10, ОСОБА_11 - і позивача - ОСОБА_12,
розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_12 про перегляд рішення апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2010 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_12 до публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_13, про визнання договорів недійсними,
встановила:
У квітні 2010 року ОСОБА_12 звернувся до суду з уточненим у подальшому вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 14 грудня 2007 року уклав із публічним акціонерним товариством "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") кредитний договір і договір іпотеки. 10 та 28 квітня 2009 року між ним і відповідачем було укладено додаткові угоди до кредитного договору. Просив визнати указані правочини недійсними із застосуванням наслідків їх недійсності на підставі ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", зазначаючи, що умови договорів є несправедливими, йому не була надана повна, своєчасна та достовірна інформація про умови договорів і порядок кредитування й супутні послуги.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22 вересня 2010 року позов задоволено. Визнано недійсними укладені 14 грудня 2007 року між сторонами у справі кредитний договір і договір іпотеки. Визнано недійсними додаткові угоди до кредитного договору від 10 та від 28 квітня 2009 року. Зобов'язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_13 виключити з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідний запис щодо квартири АДРЕСА_1, яка була передана в іпотеку за договором іпотеки від 14 грудня 2007 року, укладеним між ПАТ "Універсал Банк" і ОСОБА_12 Стягнуто з ОСОБА_12 на користь ПАТ "Універсал Банк" 471 398 грн. Установлено порядок виконання рішення та вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2010 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_12 відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року касаційну скаргу ОСОБА_12 відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.
У грудні 2011 року ОСОБА_12 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд рішення апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2010 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2012 року ОСОБА_12 поновлено строк для звернення до суду із заявою про перегляд судових рішень, допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_12 до ПАТ "Універсал Банк", третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_13, про визнання договорів недійсними.
Ухвалами судді Верховного Суду України від 2 квітня 2012 року відкрито провадження у справі та здійснено підготовчі дії відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 360-1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У заяві ОСОБА_12 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування рішення апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2010 року й ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року та залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд судових рішень не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_12, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що районний суд неправильно застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі після укладення кредитного договору, Закон України "Про захист прав споживачів", оскільки застосування цього Закону можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедуру виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, регулювання яких передбачено положеннями ЦК України та спеціальним законодавством у системі кредитування.
В обґрунтування заяви ОСОБА_12 указує на неоднакове застосування судами касаційних інстанцій норм матеріального права, а саме: ст. 203 ЦК України, ч. 8 ст. 7, ч. 5 ст.11, ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_12 посилається на: Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011; ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 10 лютого 2010 року, від 3 листопада 2010 року та від 2 лютого 2011 року.
В ухвалах колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 10 лютого 2010 року та від 2 лютого 2011 року, на які посилається ОСОБА_12, обґрунтовуючи підстави подання заяви до Верховного Суду України, суди вирішували спори з приводу правовідносин, що виникають із договорів про надання учаснику послуг, спрямованих на придбання транспортного засобу, визнання їх недійсними та стягнення належних позивачам за договорами грошових коштів.
У наведених судових рішеннях відсутні висновки судів щодо недійсності договорів про надання споживчого кредиту. Фактичні обставини та матеріально-правові підстави для ухвалення судових рішень у цих спорах не є тотожними з висновками, яких дійшов суд у справі, що розглядається. Отже, зміст цих судових рішень є різним зі змістом судового рішення, яке переглядається, та не може свідчити про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
Що стосується ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 листопада 2010 року у справі N 6-11173св10, то суд касаційної інстанції дійшов висновків, що застосування положень Закону України "Про захист прав споживачів" до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення цього Закону не можуть застосовуватися, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.
Отже, висновки суду касаційної інстанції в ухвалі, постановленій у справі N 6-11173св10, не свідчать про неоднакове застосування судами касаційних інстанцій положень Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки ці висновки узгоджуються з висновками, що зроблені судами у справі, яка переглядається.
Щодо посилання ОСОБА_12 на Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011, то воно не є рішенням суду касаційної інстанції й відповідно на нього не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, установленої п. 1 ч. 1ст. 355 ЦПК України.
Ураховуючи те, що наведені заявником судові рішення не є прикладами неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вважати заяву обґрунтованою немає підстав.
За таких обставин Верховний Суд України відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Керуючись ст.ст. 355, 360-2, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
постановила:
У задоволенні заяви ОСОБА_12 про перегляд рішення апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2010 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий
Судді