Видача документів, що засвідчують
тимчасову непрацездатність громадян
1 січня 2012 р. набув чинності Закон України "Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги" № 3611-VІ від 7.07.2011 р. (крім абз. 4 п. 7 та п. 14 розділу І зазначеного закону, які набувають чинності 1 січня 2015 року). Прийняття закону започаткувало реформування галузі охорони здоров’я, оскільки сфера його дії поширюється не лише на державні і комунальні, а й на приватні заклади охорони здоров’я.
Відповідно до нової редакції ст. 33 Основ законодавства України про охорону здоров’я № 2801-ХІІ від 19.11.1992 р. (далі - Основи законодавства) медична допомога надається професійно підготовленими медичними працівниками відповідно до медичних показань у закладах охорони здоров’я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами-підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати із цими закладами в цивільно-правових відносинах.
Змінами, внесеними до ст. 69 Основ законодавства, передбачено проведенням медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності громадян лікарем або комісією лікарів у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності, а також лікарями, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи-підприємці.
Порядок проведення медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності визначається Міністерством охорони здоров’я України. Під час проведення медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності встановлюється факт необхідності надання листка непрацездатності чи іншого документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність у зв’язку із хворобою, каліцтвом, доглядом за хворим членом сім’ї (у т. ч. за хворою дитиною), карантином, установленим санітарно-епідеміологічною службою, протезуванням, санаторно-курортним лікуванням, визначаються необхідність і строки тимчасового переведення працівника через хворобу на іншу роботу, приймається рішення про направлення на медико-соціальну експертну комісію (МСЕК) для визначення наявності і ступеня тривалої або постійної втрати працездатності, а також надання листка непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами.
З урахуванням зазначених вище нововведень Міністерство охорони здоров’я України своїм наказом № 882 від 6.12.2011 р. (набув чинності 17.02.2012 р.) внесло зміни до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України № 455 від 13.11.2001 р. (далі - Інструкція).
Згідно з пп. 1.4.5 п. 1.4 Інструкції право видавати листок непрацездатності мають лікуючі лікарі закладів охорони здоров’я незалежно від форми власності та лікарі, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи-підприємці.
Змінами до п. 1.6 Інструкції передбачено, що видача документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність особи, не може бути платною послугою в закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності.
У новій редакції п. 1.8 Інструкції зазначається, що листок непрацездатності видається і закривається в одному лікувально-профілактичному закладі, крім випадків доліковування в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів. За наявності показань для подальшого лікування іншим лікувально-профілактичним закладом має видаватися новий листок непрацездатності як продовження попереднього, оскільки від нього залежить оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства. У такому разі оплата здійснюватиметься лише за першим листком непрацездатності.
Доповненням до п. 2.1 Інструкції передбачено, що у разі захворювання чи травми на весь період тимчасової непрацездатності до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності МСЕК видається листок непрацездатності, який обраховується в календарних днях.
Відповідно до п. 2 Порядку оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 439 від 6.05.2001 р., оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства здійснюється за робочі дні (години), які припадають на календарні дні непрацездатності, вказані в листку непрацездатності. Це також стосується й оплати наступних днів непрацездатності за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Листок непрацездатності видається на календарні дні і відлік перших п’яти днів розпочинається з першого дня, з якого видано цей листок непрацездатності, а його оплата здійснюється за робочі дні (години) згідно з графіком роботи підприємства, його структурного підрозділу.
Доповненням до п. 2.18 Інструкції визначено, що завідувач відділення закладу охорони здоров’я видає довідку довільної форми, засвідчену його підписом і печаткою закладу охорони здоров’я, особам, направленим для проходження діагностичного обстеження в закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності, за відсутності ознак тимчасової непрацездатності.
Інструкцію доповнено положенням, яке врегулювало питання видачі листка непрацездатності особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, на період лікування в санаторно-курортних закладах (п. 2.21 Інструкції).
Назву і положення розділу 3 Інструкції приведено у відповідність до Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" № 2240-ІІІ від 18.01.2001 р., що дає змогу видавати й оплачувати листок непрацездатності, виданий для догляду за дитиною-інвалідом віком до 18 років (у попередній редакції цього розділу вік дитини-інваліда був обмежений 16 роками).
Нова редакція п. 3.13 Інструкції дала змогу посилити соціальний захист працюючих осіб, оскільки передбачає видачу листка непрацездатності працюючій особі, яка здійснює догляд за дитиною віком до 3 років, дитиною-інвалідом віком до 18 років, не лише у разі хвороби матері, яка доглядала за цією дитиною, на період, коли вона за медичним висновком лікаря не може здійснювати догляд, а й у випадку перебування матері в пологовому будинку та у разі необхідності догляду за другою хворою дитиною.
К.І.Дубініна,
юрист
Газета "Юрист консультує", 3/2013, 30.01.2013
Державне підприємство "Державне спеціалізоване видавництво "Україна"