КОНСУЛЬТУЄ МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Департамент правового забезпечення
Про строкові трудові договори
ПИТАННЯ: На підприємстві з 2001 р. з працівниками укладалися строкові трудові договори, як правило, терміном на один рік, які в подальшому неодноразово (до 2012 р.) продовжувалися за заявами працівників.
Після зміни керівництва у жовтні 2012 р. було звільнено 11 працівників за п.2 ст.36 КЗпП, а з 32 - переукладено строкові договори в черговий раз.
Чи поширюються вимоги ст.43 КЗпП на звільнених працівників (скорочення посад не проводилось)?
Чи можна вважати строкові договори, переукладені вже неодноразово, такими, що укладені на невизначений строк?
ВІДПОВІДЬ: За частиною 2 ст. 39-1 КЗпП трудові договори, які були переукладені один чи кілька разів, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.
Строковий трудовий договір відповідно до ч.2 ст.23 КЗпП укладається лише у випадках, якщо трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
За своїм характером робота може бути такою, що не виконується постійно (роботи сезонні, а також ті, що виконуються впродовж певного строку, тощо).
За умовами виконувана робота може бути постійною, але у зв'язку з конкретними умовами її виконання трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк (наприклад для заміщення тимчасово відсутнього працівника).
Зацікавленість працівника у встановленні трудових відносин на визначений строк може бути обумовлена сімейно-побутовими обставинами тощо.
Водночас слід звернути увагу на особливість переукладення договорів з тимчасовими працівниками. Відповідно до ст.7 КЗпП норми регулювання праці тимчасових працівників установлюються законодавством. В Україні нині є чинним Указ Президії Верховної Ради СРСР від 24.09.74 р. N 311-ІХ «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» (далі - Указ) у частині, що не суперечить законодавству України. Відповідно до ст. 1 Указу тимчасовими робітниками і службовцями вважаються робітники і службовці, прийняті на роботу на строк до двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників, за якими зберігається їхнє місце роботи (посада), - до чотирьох місяців.
Тобто будь-який трудовий договір, укладений строком до двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників, за якими зберігається їхнє місце роботи (посада), - до чотирьох місяців, вважатиметься тимчасовим. Статтею 11 Указу передбачено, що трудовий договір з тимчасовими робітниками і службовцями вважається продовженим на невизначений строк і на них не поширюється чинність цього Указу в тому разі, якщо звільненого тимчасового робітника або службовця знову прийнято на роботу на те саме підприємство після перерви, яка не перевищує одного тижня, і при цьому строк його роботи до і після перерви загалом відповідно перевищує два або чотири місяці. У такому разі робітники або службовці не вважаються тимчасовими з дня першого укладення трудового договору.
Крім того, укладення трудового договору на визначений строк за відсутності умов, передбачених ч.2 ст.23 КЗпП, є підставою для визнання його недійсним щодо визначення строку (абзац третій п.9 постанрви Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 р. N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).
Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації допускається у випадках, передбачених ст.43-1 КЗпП, а саме:
ліквідації підприємства, установи, організації;
незадовільного результату випробування, обумовленого під час прийняття на роботу;
звільнення із суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв'язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством;
поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації;
звільнення з підприємства, установи, організації, де немає первинної профспілкової організації;
звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб центральних органів, виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян;
звільнення працівника, який учинив за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібне) майна власника, встановлене вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів й громадського впливу.
Крім зазначеного, відповідно до ст.2-1 КЗпП забезпечується рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
Віта ПОПОВА,
головний спеціаліст Департаменту
правового забезпечення
Мінсоцполітики України
"Праця і зарплата" N 24 (844), 26 червня 2013 р.
Передплатний індекс: 30214