Чи потрібно індексувати вартість платних послуг медзакладів
ЗАПИТАННЯ. Підкажіть, будь ласка, як медичному закладу правильно встановити ціни на платні послуги? Чи змінюються ціни на них залежно від середнього індексу інфляції за минулий рік? У якому випадку слід переглядати ціни і на який період вони встановлюються?
ВІДПОВІДЬ. Документальне оформлення
Установи можуть надавати платні послуги згідно з Переліком платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров'я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах, затвердженим постановою КМУ від 17.09.1996 р. N 1138 (далі - Перелік N 1138).
На підставі Переліку N 1138 кожен заклад має право самостійно встановити перелік власних платних послуг, залежно від матеріальної бази закладу, наявності у штаті фахівців та інших умов і встановити на них відповідні ціни.
Чинне законодавство дає право органам місцевого самоврядування встановлювати тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні та комунальні заклади охорони здоров'я (ст. 6 Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 21.06.2012 р. N 5007-VI (далі - Закон про ціноутворення), п. 12 постанови КМУ від 25.12.1996 р. N 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)").
Однак часто місцеві органи нехтують таким правом. А тому якщо місцеві ради не встановили тарифи на медпослуги, то такі ціни вважаються вільними. А вони, в свою чергу, встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари (ст. 11 Закону про ціноутворення). Підтвердження такому підходу знаходимо і в листі Державної інспекції з контролю за цінами від 17.05.2008 р. N 200/6-10/1799.
Керівнику медзакладу необхідно затвердити відповідний наказ з переліком послуг та їх цінами. Також для медзакладів, які надають платні послуги, доцільно окремо оформити механізм надання платних послуг та обчислення їх вартості необхідно закріпити у внутрішньому Порядку надання платних послуг. У ньому, серед іншого, варто визначити підрозділ, який займається розрахунком вартості платних послуг.
Формування вартості
Ще у 2002 році Кабмін постановою від 11.07.2002 р. N 989 наказував МОЗ розробити та затвердити у тримісячний строк порядок надання платних послуг бюджетними закладами та установами охорони здоров'я. МОЗ виконав доручення, проте разроблений та затверджений МОЗ порядок не пройшов реєстрацію в Мін'юсті.
На сьогодні новий документ так і не з'явився*, тому при формуванні вартості платних послуг рекомендуємо орієнтуватися на норми Податкового кодексу України. Зокрема, його п. 138.8 дозволяє включати до собівартості наданих послуг такі витрати:
- прямі матеріальні витрати (до них відноситься вартість основних і допоміжних матеріалів, використаних для надання послуги);
- прямі витрати на оплату праці (вони включають суми заробітної плати персоналу, що бере участь у наданні послуги, і нарахований на неї єдиний внесок на соцстрахування);
- амортизацію основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з наданням послуг;
- загальновиробничі витрати (сюди можна частково включати витрати на обслуговування приміщення, необхідної техніки);
- вартість інших придбаних послуг, пов'язаних з наданням платної послуги;
- інших прямих витрат,утому числі витрат на придбання електроенергії.
І тут виникає цікаве запитання: чи може медзаклад закласти у вартість платних послуг деякий прибуток, тобто встановити ціну послуги вище витрат на її надання?
Слід зазначити, що свого часу фахівці податкової служби вказували, що не буде порушенням чинного законодавства закладення неприбутковими організаціями - закладами охорони здоров'я граничних розмірів рентабельності при формуванні вартості платних медичних послуг з подальшим зарахуванням коштів, отриманих від їх надання, до складу кошторисів (на спецрахунок) на утримання таких неприбуткових організацій, якщо розміри рентабельності для формування тарифів на медичні послуги будуть встановлені відповідним нормативним актом Міністерства охорони здоров'я (лист ДПАУ від 18.02.2004 р. N 1452/5/15-13).
І хоча тут йдеться про випадок, коли розміри рентабельності будуть встановлені відповідними нормативними актами МОЗ (що на сьогодні так і не сталося), все ж можливість надання послуг з прибутком вони не заперечують.
Але давайте пошукаємо аргументи в Законі про ціноутворення. Як зазначалося вище, суб'єкти господарювання під час здійснення господарської діяльності використовують:
- державні регульовані ціни. Про них ми говоримо у випадку, коли місцеві ради встановили тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні та комунальні заклади охорони здоров'я. При цьому ч. 2 ст. 12 Закону про ціноутворення вимагає, щоб державні регульовані ціни були економічно обґрунтованими, тобто забезпечували відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) і прибуток від його продажу (реалізації). Іншими словами, тарифи на медпослуги, які можуть затвердити місцеві ради, повинні передбачати певний рівень рентабельності;
- вільні ціни. Про них йдеться, якщо місцеві ради відповідні тарифи не затвердили. А такі ціни, як ми вже говорили вище, встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін. Іншими словами, сутність таких цін вже передбачає, що в них буде закладений певний прибуток.
Тут може збентежити той факт, що свого часу Держінспекція з контролю за цінами в листі від 21.07.2010 р. N 200-6-23/4213 робила висновок: бюджетні установи є неприбутковими, а значить, рівень рентабельності не повинен бути врахований при встановленні вартості медичних послуг. Однак поспішаємо заспокоїти: цей лист був виданий під старий Закон про ціноутворення** і вимогам чинного Закону про ціноутворення не відповідає.
ВИСНОВОК. Ми не бачимо перешкод для медзакладів при формуванні вартості платних послуг закладати в них певний рівень рентабельності.
Звісно, вартість платних послуг не може бути встановлена разі назавжди. Заклад може ініціювати перезатвердження тарифів або переліку послуг, якщо зростають витрати на надання платних послуг, включені в калькуляцію, або з'являється можливість надавати послуги, не включені до переліку.
Що ж до індексації, то якихось нормативних документів, що регулюють це питання, не існує. Це означає, що медзаклад не повинен індексувати ціни (тарифи) на надання платних послуг. Та й середній показник інфляції безпосередньо не відображає подорожчання вартості платних послуг. Як ми вже зазначили, при зростанні вартості послуги логічно затвердити нові ціни.
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ! Якщо медзаклад надає послуги юридичним або фізичним особам на підставі договору на довгостроковій основі, то Індексація вартості послуги може бути умовою договору.
Насамкінець зазначимо, що надходження від платних послуг відповідно до п. 4 ст. 13 Бюджетного кодексу України відносяться до 1 підгрупи 1 групи власних надходжень бюджетних установ і повинні бути заплановані за спецфондом кошторису.
ВИСНОВОК. 1. Якщо місцеві ради не затвердили тарифи на медпослуги, то перелік платних послуг і ціни (в яких може бути закладений певний рівень рентабельності) встановлюються самим медзакладом і затверджуються наказом керівника. Ціни можуть бути затверджені на певний період (наприклад, на календарний рік) або без уточнення періоду.
2. Встановлені ціни переглядають у міру збільшення зростання витрат на надання платних послуг. При зміні ціни, як правило, не орієнтуються на рівень інфляції.
__________
* Зазначимо, що для інших бюджетних сфер (культура, соціальні послуги, таін.) затверджені окремі положення про надання платних послуг, в яких прописано порядок формування собівартості платної послуги і норма її рентабельності.
** Закон України "Про ціни і ціноутворення" від 03.12.1990 р. N 507-ХІІ.
Ганна Даниленко,
експерт газети "Бухгалтерія: бюджет"