ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
02.09.2014
Про визнання незаконним рішення та визнання
недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки
Судова палата у господарських справах і cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Барбари В. П., суддів - Балюка М. І., Берднік І. С., Григор'євої Л. І., Гуля В. С., Гуменюка В. І., Жайворонок Т. Є., Колесника П. І., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Сеніна Ю. Л., Сімоненко В. М., Шицького І. Б., Яреми А. Г. (за участю представника Генеральної прокуратури України - ОСОБА_1), розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 07 квітня 2014 року у справі N 905/6025/13 за позовом заступника прокурора Донецької області (далі - прокурор) до товариства з обмеженою відповідальністю "Артонікс" (далі - ТОВ "Артонікс"), Ялтинської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - управління Держземагенства в Першотравневому районі Донецької області, про визнання незаконним рішення; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, встановили:
У серпні 2013 року прокурор звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою про визнання незаконним рішення Ялтинської селищної ради N 6/13-5 "Про затвердження звіту про експертну грошову оцінку та продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення для обслуговування дитячого оздоровчого табору "Чайка" ТОВ "Артонікс" у АДРЕСА_1, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки 1423955500:03:000:0047 площею 2,4700 га, укладеного між головою Ялтинської селищної ради та директором ТОВ "Артонікс", визнання недійсною державної реєстрації права власності ТОВ "Артонікс" на зазначену земельну ділянку.
Крім того, просив зобов'язати реєстраційну службу Першотравневого районного управління юстиції Донецької області внести відповідні зміни до Державного реєстру прав.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, прокурор зазначив, що у складі земельної ділянки продано частину узбережжя Азовського моря - пляжу, що підтверджують графічні матеріали, а відтак, на частину ділянки площею 0,0622 га, яка є прибережною захисною смугою, поширюється відповідне обмеження. Здійснюючи продаж земельної ділянки із земель рекреаційного призначення із частиною пляжу, Ялтинська селищна рада допустила грубе порушення вимог статей 13, 19, 41 Конституції України.
Рішенням господарського суду Донецької області від 14 жовтня 2013 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21 січня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 07 квітня 2014 року (Постанова N 905/6025/13) зазначену постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись із постановою Вищого господарського суду України від 07 квітня 2014 року у справі N 905/6025/13, заступник Генерального прокурора України звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статей 58, 60 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 87, 88 Водного кодексу України (далі - ВК України), пунктів 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року N 486 (далі - Порядок), внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.
Ухвалою від 16 червня 2014 року Вищий господарський суд України допустив до провадження справу N 905/6025/13 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 07 квітня 2014 року.
В обґрунтування неоднакового застосування норм матеріального права заявником надано копії постанови Вищого господарського суду України від 01 квітня 2014 року у справі N 901/528/13-г та ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2013 року у справі N 6-18142св13 та від 12 червня 2013 року у справі N 6-18136св13.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче.
Під час розгляду справи господарськими судами встановлено, що 15 червня 2010 року за результатами проведеного товарною біржею "Універсал Плюс" аукціону між дочірнім підприємством "Будівельно-монтажне управління "Кураховеенергобуд" товариства з обмеженою відповідальністю "Донбасенергобуд" і ТОВ "Артонікс" було укладено договір купівлі-продажу приміщення дитячого оздоровчого табору "Чайка" загальною площею 2 286,1 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до пункту 5 договору право власності на зазначене нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці 1423955500:03:000:0047 площею 2,4700 га, згідно з витягом із реєстру права власності на нерухоме майно від 22 червня 2010 року N 26483501 зареєстровано за ТОВ "Артонікс".
13 липня 2011 року Ялтинською селищною радою було прийнято рішення N 6/11-11, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Артонікс" і надано останньому в оренду на 5 років із категорії земель рекреаційного призначення Ялтинської селищної ради земельну ділянку загальною площею 2,4700 га за адресою: АДРЕСА_1, для обслуговування дитячого оздоровчого табору "Чайка".
Рішенням Ялтинської селищної ради від 06 вересня 2011 року N 6/13-5 затверджено звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення для обслуговування дитячого оздоровчого центру "Чайка" із категорії земель рекреаційного призначення міської ради, оціночна вартість якої становила 1121510,33 грн. На підставі цього звіту 14 вересня 2011 року між Ялтинською селищною радою і ТОВ "Артонікс" було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець передав у власність покупця земельну ділянку площею 2,4700 га.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України погодився з висновками господарських судів, які, застосувавши приписи статей 58, 60 ЗК України, статей 87, 88 ВК України, пунктів 4, 5 Порядку дійшли висновку, що підтвердженням факту встановлення прибережної захисної смуги може бути лише проект землеустрою цієї смуги, у зв'язку з чим у задоволенні позову прокурора було відмовлено.
Натомість у доданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі N 6-18142св13, у справі N 6-18136св13 та у постанові суду Вищого господарського суду України у справі N 901/528/13-г наведено іншу правову позицію, зокрема про те, що відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розмір і межі встановлено законом, а тому такі земельні ділянки, що належали до земель водного фонду, не можуть бути передані у приватну власність.
Для усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходять із наступного.
Відповідно до статті 4 ВК України та частини 1 статті 58 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду, серед іншого, належать землі, зайняті прибережними захисними смугами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
Відповідно до статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги, а саме уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.
Водночас за змістом пункту 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року N 434, у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон відповідно до Порядку, зважаючи на конкретну ситуацію.
Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озерами), водотоками (річками, струмками) штучними водоймами (водосховищами, ставками), каналами та іншими об'єктами, і землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України та на який поширюється окремий порядок надання та використання.
Відповідно до положень статті 84 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право на землі водного фонду, передбачене статтею 59 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачає можливість передачі юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування земельних ділянок прибережних захисних смуг із земель водного фонду на умовах оренди (частина 4 статті 59 цього Кодексу). При цьому згідно з положеннями статті 83 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття рішення про продаж спірної земельної ділянки) до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Враховуючи викладене, за змістом зазначених норм землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватися у власність юридичним особам, оскільки є землями водного фонду України.
Звертаючись до суду із позовом, прокурор послався на те, що передачу спірної земельної ділянки у власність ТОВ "Артонікс" здійснено неправомірно, оскільки у складі земельної ділянки продано частину узбережжя Азовського моря - пляжу, що підтверджують графічні матеріали наявні в матеріалах справи, а відтак, на частину ділянки площею 0,0622 га, яка є прибережною захисною смугою, поширюється відповідне обмеження.
Отже, наявність підстав для віднесення земельної ділянки до розташованих у межах прибережної захисної смуги може підтверджуватися не тільки відповідною землевпорядною документацією, а й шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України. Так, на підтвердження позовних вимог прокурором надано: проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Артонікс" у АДРЕСА_1, Ялтинської селищної ради Першотравневого району Донецької області для обслуговування дитячого оздоровчого табору "Чайка" із категорії земель рекреаційного призначення від 23 травня 2011 року, де зазначено, що на частину спірної земельної ділянки площею 0,0622 га діє обмеження (обтяження) код 01.05.2003 (класифікатор затверджено наказом Держкомзему України від 29 грудня 2008 року N 643) - прибережні захисні смуги, а також висновок начальника відділу Держкомзему у Першотравневому районі, наявного у цьому проекті землеустрою, де зазначено, що відстань від урізу води в меженний період становить 25 м.
Відповідно до наявних у справі проекту землеустрою щодо відведення ТОВ "Артонікс" спірної земельної ділянки в оренду і технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності, ця земельна ділянка розташована на відстані 25 м від урізу води та перебуває в межах прибережної захисної смуги Азовського моря, тому суд касаційної інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з чим прийнята ним постанова є незаконною і на підставі частини 2 статті 111-25 Господарського процесуального кодексу України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Аналогічну правову позицію про те, що землі, зайняті водним фондом України, та прибережні захисні смуги вздовж річок, морів тощо не можуть передаватися у власність, викладено у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі N 6-16цс14.
Керуючись статтями 111-23 - 111-25 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановили:
Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 07 квітня 2014 року у справі N 905/6025/13 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий: В. П. Барбара
Судді: М. І. Балюк
І. С. Берднік
Л. І. Григор'єва
В. С. Гуль
В. І. Гуменюк
Т. Є. Жайворонок
П. І. Колесник
Н. П. Лященко
Л. І. Охрімчук
М. В. Патрюк
Ю. Л. Сенін
В. М. Сімоненко
І. Б. Щицький
А. Г. Ярема