ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
01.10.2014
Про встановлення факту проживання
однією сім'ю та поділ спільного майна
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів - Григор'євої Л. І., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., Сімоненко В. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'ю та поділ спільного майна, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року, встановила:
У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ спільного майна.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що в червні 1998 року в нього й ОСОБА_2 народилась дочка - ОСОБА_3, з жовтня 1998 року вони почали проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а 8 серпня 2008 року зареєстрували шлюб у встановленому законом порядку.
Під час спільного проживання ними було придбано 17 листопада 2005 року земельні ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, площею S_1 та площею S_2 на яких за спільні кошти в період із січня 2006 року до січня 2009 року збудовано будинок. 5 липня 2007 року вони придбали земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, а також два автомобілі: марки "Hyundai Veracruz" (за договором від 14 лютого 2008 року) та марки "Hyundai Tucson" (за договором від 9 лютого 2011 року), меблі й побутову техніку на загальну суму 1 млн. 500 тис. грн.
Посилаючись на вимоги статей 60, 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України), ОСОБА_1 просив встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу в період із жовтня 1998 року до серпня 2008 року, визнати вищевказане майно спільною сумісною власністю подружжя та поділити між ними, визнавши за кожним із подружжя право власності на Ѕ частину майна.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 2 липня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано автомобіль марки "Hyundai Tucson", 2008 року випуску, спільною сумісною власністю подружжя та визнано за кожною зі сторін право власності на Ѕ його частину; вирішено питання про судові витрати.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 10 жовтня 2013 року рішення міського суду скасовано та постановлено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково: встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з жовтня 1998 року до 8 серпня 2008 року.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таке майно: земельну ділянку площею S_1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, що розташована за адресою АДРЕСА_1; земельну ділянку площею S_2 для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; незакінчений будівництвом жилий будинок, що розташований за адресою АДРЕСА_1; земельну ділянку площею S_3 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 автомобіль марки "Hyundai Veracruz", 2007 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1; автомобіль марки "Hyundai Tucson", 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2.
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по Ѕ частині спірного майна.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року рішення апеляційного суду Київської області від 10 жовтня 2013 року скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції.
У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначену ухвалу й передати справу на новий розгляд із підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 74 СК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, вислухавши пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - та дослідивши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
Згідно із частиною першою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
За положеннями частини першої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Відповідно до частини першої статті 74 СК України (у редакції, яка була чинною до 22 грудня 2007 року), якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Відповідно до статті 74 СК України (у редакції Закону України від 22 грудня 2006 року N 524-V), якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього Кодексу.
Крім того, за положеннями статті 16 Закону України "Про власність", який втратив чинність на підставі Закону України від 27 квітня 2007 року N 997-V "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України", майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності
Пункт 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснює, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактично шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі.
Судом на підставі свідоцтва про розірвання шлюбу від 22 лютого 2006 року серії НОМЕР_3 установлено, що. ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 до 22 лютого 2006 року.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований 8 серпня 2008 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 8 серпня 2008 року серії НОМЕР_4.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась спільна дитина - ОСОБА_3.
Судом установлено, що 16 листопада 2005 року ОСОБА_2 були придбані земельні ділянки площею S_1 га та площею S_2 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 і приватний жилий будинок.
8 лютого 2008 року ОСОБА_2 за власні кошти придбала автомобіль марки "Hyundai Veracruz", реєстраційний номер НОМЕР_1.
9 лютого 2011 року сторонами у справі за спільні кошти було придбано автомобіль марки "Hundai Tucson", реєстраційний номер НОМЕР_2.
Касаційний суд, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, виходив із того, що поділ придбаного майна суперечить положенням статті 74 СК України, згідно з якою, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, на яке поширюється положення глави 8 цього Кодексу.
З огляду на те, що ОСОБА_1 до 22 лютого 2006 року перебував в іншому шлюбі з іншою жінкою - ОСОБА_5, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення його вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю з іншої жінкою і, як наслідок, визнання права власності на придбане майно відсутні.
Разом із тим в ухвалі від 13 червня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, погоджуючись із висновками попередніх інстанцій, виходив із того, що встановлення факту проживання однією сім'єю в період до 1 січня 2004 року не передбачено Кодексом законів про шлюб та сім'ю України.
З аналогічних підстав виходив суд касаційної інстанції постановляючи ухвалу від 15 лютого 2012 року.
Проте у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, принцип дії закону в часі, а саме: КЗпШС УРСР та статтю 5 ЦК України не застосовував.
Отже, у справі, яка переглядається, та в прикладах неоднакового застосування статті 5 ЦК України відсутнє неоднакове застосування статті 5 ЦК України.
Крім того, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2012 року суд касаційної інстанції виходив із того, що перебування в зареєстрованому шлюбі унеможливлює визнання факту перебування в інших фактичних шлюбних відносинах та визнання права спільної сумісної власності на спільне майно з підстав наявності фактичних шлюбних відносин, передбачених статтею 74 СК України.
При цьому у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов аналогічного висновку.
Отже, у справі, яка переглядається, та в ухвалі Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2012 року, на яку як на приклад неоднакового застосування норм статті 74 СК України, посилається заявник, відсутнє неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї норми матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки суди дійшли до однакових висновків.
За таких обставин необхідно дійти висновку, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні заяви.
Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частини першої статті 360-5 ЦПК України, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 лютого 2014 року відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий А. Г. Ярема
Судді:
Л. І. Григор'єва
Н. П. Лященко
Л. І. Охрімчук
Я. М. Романюк
Ю. Л. Сенін
В. М. Сімоненко