ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
11.03.2014
Про поновлення на роботі та стягнення середнього
заробітку за час вимушеного прогулу
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - ГУ МВС, МВС відповідно), Святошинського районного управління ГУ МВС (далі - РУ ГУ МВС) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, встановила:
У липні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення атестаційної комісії кримінального блоку ГУ МВС від 1 червня 2011 року в частині його звільнення через службову невідповідність; визнати незаконним та скасувати наказ начальника ГУ МВС від 10 червня 2011 року N 317 о/с в частині його звільнення через службову невідповідність згідно з підпунктом "д" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року N 114 (далі - Положення); поновити його на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку 1-го територіального відділу міліції РУ ГУ МВС з 15 червня 2011 року та стягнути з ГУ МВС на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 червня 2011 року по день винесення постанови.
Указав, зокрема, що оскаржуване рішення атестаційної комісії прийнято з порушенням Інструкції про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС від 22 березня 2005 року N 181 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 травня 2005 року за N 559/10839; далі - Інструкція), а саме: про проведення засідання атестаційної комісії його було повідомлено за кілька годин до проведення атестації, а не заздалегідь, як це встановлено пунктом 4.7 Інструкції; не було повідомлено про підстави проведення атестації; засідання комісії було проведено без участі голови та секретаря; комісія не оцінювала проходження служби в цілому, лише взяла до уваги висновки службового розслідування від 13 травня 2011 року; у протоколі засідання атестаційної комісії на порушення пункту 4.12 Інструкції не відображено підсумків голосування; атестаційний лист ОСОБА_1 затверджений заступником начальника ГУ МВС, у той час як мав бути затверджений особою, яка має право звільнити позивача; у протоколі атестаційної комісії не відображено, в чому саме полягає невідповідність позивача займаній посаді. На думку позивача, численні порушення з боку відповідачів призвели до прийняття необґрунтованого рішення і, як наслідок, до незаконного звільнення.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 31 жовтня 2011 року позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення атестаційної комісії ГУ МВС, оформлене протоколом від 1 червня 2011 року N 26, в частині звільнення з органів внутрішніх справ на підставі підпункту "д" пункту 64 Положення оперуповноваженого сектору карного розшуку 1-го територіального відділу міліції РУ ГУ МВС старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1; скасував наказ ГУ МВС від 10 червня 2011 року N 317 о/с в частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 на підставі підпункту "д" пункту 64 Положення; поновив ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку 1-го територіального відділу міліції РУ ГУ МВС із 16 червня 2011 року; зобов'язав РУ ГУ МВС виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 червня до 31 жовтня 2011 року. У задоволенні решти позову відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 16 лютого 2012 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове - про відмову в позові.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 жовтня 2013 року рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.
Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, представник позивача звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування підпункту "д" пункту 64 Положення.
На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2012 року в іншій справі, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове правозастосування.
У рішенні, наданому на підтвердження наведених у заяві доводів, суд касаційної інстанції зазначив, що працівник органів внутрішніх справ може бути звільнений зі служби за підпунктом "д" пункту 64 Положення виключно на підставі висновку відповідної атестаційної комісії, при цьому ні висновок службового розслідування, ні рішення кадрової комісії не можуть бути підставою для звільнення позивача через службову невідповідність.
У справі, що розглядається, касаційний суд дійшов висновку про те, що звільнення позивача зі служби згідно з підпунктом "д" пункту 64 Положення проведено з дотриманням чинного законодавства України. На його думку, підстав для визнання незаконними висновків атестаційної комісії немає, а позивача обґрунтовано звільнено зі служби через службову невідповідність з огляду на висновки службового розслідування та вчинений ним дисциплінарний проступок.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції підпункту "д" пункту 64 Положення, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Пункт 64 Положення врегульовує питання звільнення зі служби в запас осіб рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ. У цьому пункті наведено вичерпний перелік підстав для звільнення зі служби, зокрема, за віком, через хворобу, через обмежений стан здоров'я, через службову невідповідність, за порушення дисципліни.
Перелічені вище підстави припинення перебування на службі передбачають різний методологічний характер підготовки вирішення цього питання особами, які наділені правом прийняття та звільнення зі служби.
На виконання Положення та з метою удосконалення діяльності органів внутрішніх справ, підвищення ефективності їх роботи та підтвердження професійного рівня працівників, поліпшення їх добору було затверджено Інструкцію.
Атестування осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу проводиться: на кожній із займаних посад через чотири роки; при призначенні на вищу посаду, переміщенні на нижчу посаду і звільненні з органів внутрішніх справ, якщо переміщення по службі або звільнення провадиться по закінченні року з дня останньої атестації (пункт 1.4 Інструкції).
Позачергова атестація може проводитися не тільки у разі скорочення штатів чи реорганізації, а й у разі наявності підстав для переміщення на нижчу посаду чи звільнення з органів внутрішніх справ, у випадку неналежного виконання службових обов'язків.
Звільнення особи через службову невідповідність передбачене підпунктом "д" пункту 64 Положення.
На думку колегії суддів, за змістом пункту 4.11 Інструкції особами, що не відповідають займаним посадам, є не тільки працівники в силу фізичного стану, хвороби, неналежної професійної підготовки, але й особи, які порушують установлені чинним законодавством порядок і правила несення служби. До таких осіб можна віднести й осіб, які зловживали своїми правами, порушували встановлені чинним законодавством обов'язки по виконанню служби.
Метою проведення атестації із будь-яких зазначених вище підстав є вирішення можливості в той чи інший спосіб залишення на службі і, як крайній захід, пропозиція щодо звільнення зі служби у зв'язку зі службовою невідповідністю виходячи з професійних, моральних і особистих якостей.
Поняття "службова невідповідність" і звільнення за цією підставою є більш широким і таким, що може охоплювати поняття "звільнення у порядку дисциплінарного стягнення".
У конкретних справах мають значення фактичні обставини, що мали місце і передували звільненню особи. За наявності підстав для звільнення в порядку дисциплінарного стягнення та з урахуванням інших даних про особу така особа може бути звільнена і за підпунктом "д" пункту 64 Положення (через службову невідповідність).
Суди встановили, що позивач під час проходження служби не дотримувався вимог присяги, нехтував інтересами служби, не виконував покладені на нього як на працівника органів внутрішніх справ обов'язки.
Окрім того, суди встановили, що ще до вчинення проступку під час відрядження до позивача неодноразово застосовувалися заходи дисциплінарного впливу за неналежне виконання службових обов'язків.
Такі обставини всебічно і повно були досліджені атестаційною комісією, яка дійшла висновку, що позивач підлягає звільненню з органів внутрішніх справ через службову невідповідність.
Зазначені факти підтверджені висновками службового розслідування та протоколом засідання атестаційної комісії.
Апеляційний суд також встановив, що засідання комісії проведено відповідно до вимог Інструкції. Рішення зазначеної комісії має рекомендаційний характер.
Таким чином, правильним є висновок суду про те, що посадова особа, яка видала наказ про звільнення позивача за підпунктом "д" пункту 64 Положення, діяла у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, виходячи з фактичних обставин, які були встановлені під час проведення службового розслідування і засідання атестаційної комісії.
Оскільки касаційний суд правильно застосував норми матеріального права при вирішенні спору, то у задоволенні заяви слід відмовити.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В. В. Кривенко
Судді:
М. Б. Гусак
О. В. Кривенда
О. А. Коротких
П. В. Панталієнко
О. Б. Прокопенко
О. О. Терлецький
Ю. Г. Тітов