ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ
07.03.2014 р.

Справа N 5011-61/11340-2012

Про стягнення коштів

Встановив:

На розгляді господарського суду міста Києва знаходилась справа N 5011-61/11340-2012 за позовом Міністерства оборони Російської Федерації до Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про стягнення 3239652269,73 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2012 р. у справі N 5011-61/11340-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 р. та постановою Вищого господарського суду України від 21.01.2013 р. (Постанова N 5011-61/11340-2012), позов Міністерства оборони Російської Федерації задоволено частково, позовні вимоги Міністерства оборони Російської Федерації до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України в частині стягнення 3113053506,26 грн. задоволено, в решті позовних вимог відмовлено, присуджено до стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання рішення суду, на користь Міністерства оборони Російської Федерації заборгованість в сумі 3113053506,26 грн. та судовий збір в сумі 61862,74 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.02.2013 р. у справі N 5011-61/11340-2012, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2013 р. та постановою Вищого господарського суду України від 27.05.2013 р., задоволено заяву Кабінету Міністрів України про зміну способу та порядку виконання рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012 р. у справі N 5011-61/11340-2012, змінено спосіб та порядок виконання рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012 р. шляхом стягнення спірної суми з Державного бюджету України замість "з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання рішення суду" на "з рахунку за бюджетною програмою за КПКВ 3504030".

26.02.2014 р. до канцелярії суду надійшла заява представника Кабінету Міністрів України - Міністерства юстиції України, про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012 р. у справі N 5011-61/11340-2012.

Згідно автоматизованої системи документообігу господарського суду міста Києва вказану заяву передано на розгляд судді Бойку Р. В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.02.2014 р. прийнято заяву представника Кабінету Міністрів України - Міністерства юстиції України, про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012 р. у справі N 5011-61/11340-2012 до розгляду та призначено її розгляд на 07.03.2014 р.

Представники відповідачів та третьої особи в судове засідання з'явилися, подану заяву підтримують, просять її задовольнити, рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Також, представник відповідача 2 повідомив, що на виконання рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012 р. у справі N 5011-61/11340-2012 було здійснено перерахування коштів на рахунок позивача у загальному розмірі 38676069,12 грн.

Позивач, повідомлений про час і місце розгляду справи належним чином, що підтверджується відміткою на звороті ухвали суду, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення N 0103028381658 та листом-підтвердженням Приватного акціонерного товариства "ДХЛ Інтернешнл Україна" від 03.03.2014 р., своїх повноважних представників в судове засідання не направив, про поважні причини неявки не повідомив.

Оскільки про час і місце судового засідання позивач був належним чином повідомлений, а матеріали справи містять достатні докази для розгляду заяви по суті, то враховуючи положення ч. 4 ст. 114 Господарського процесуального кодексу України правові підстави для відкладення розгляду заяви відсутні.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фіксація судового процесу в судовому засіданні здійснювалася за допомогою технічних засобів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив:

Перегляд рішень, ухвал, постанов господарського суду за нововиявленими обставинами регулюється Розділом XIII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 112 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.

Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;

3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення;

4) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду;

5) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України N 17 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами" до нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є, одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.

Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи.

Відповідно до п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами" від 26.12.2011 р. N 17 виникнення нових або зміна обставин після вирішення спору або розгляду справи про банкрутство не можуть бути підставою для зміни або скасування судового рішення за правилами розділу XII ГПК.

В даному випадку, заявник як на нововиявлену обставину посилається на той факт, що листів Прем'єр-міністра П. Л. від 26.08.96 р. N 64-2298/8 та N 64-2297/8 не існує.

З матеріалів справи вбачається, що передумовою виникнення спору у даній справі була оформлена листами Прем'єр-міністра П. Л. від 26.08.96 р. N 64-2298/8 та N 64-2297/8 гарантія України в особі Уряду виконання Закритим акціонерним товариством з іноземними інвестиціями "Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" своїх зобов'язань за контрактами на постачання матеріально-технічних ресурсів для потреб Міністерства оборони Російської Федерації в порядку взаєморозрахунків за російський природний газ на підставі генеральної угоди від 29.05.96 р. N 1957-1-96 і контракту від 25.07.96 р. N 148/1697.

В той же час, листом від 16.10.2013 р. N 02-3/3480 Державною архівною службою України, на яку згідно п. 3 Положення про Державну архівну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 р. N 407/2011, покладено завдання в т.ч. щодо організації формування, державного обліку та зберігання документів Національного архівного фонду, використання відомостей, що в ньому містяться, було повідомлено, що листів від 26.08.96 р. N 64-2298/8 та N 64-2297/8 за підписом Прем'єр-міністра П. Л. на адресу Голови Уряду Російської Федерації В. Ч. не виявлено, а їх вилучення з Центрального державного архіву вищих органів влади та управління на вимогу правоохоронних органів, знищення, надсилання іншим установам не проводилося.

Отже, нововиявленою обставиною, є матеріально-правовий факт відсутності правовідносин гарантії (поруки) між Україною в особі Уряду та Міністерством оборони Російської Федерації.

При цьому, наведена обставина існувала і на момент розгляду даної справи, проте суд вважав такі правовідносини (гарантію) існуючими з огляду на наступні обставини.

Відповідно до мотивувальної частини рішення у даній справі при задоволенні позову та стягненні з України коштів суд виходив із факту існування між Україною в особі Уряду та Міністерством оборони Російської Федерації правовідносин гарантії (поруки), оформлених листами Прем'єр-міністра П. Л. від 26.08.96 р. N 64-2298/8 та N 64-2297/8, за якими Україна в особі Уряду гарантувала виконання Закритим акціонерним товариством з іноземними інвестиціями "Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" своїх зобов'язань за контрактами на постачання матеріально-технічних ресурсів для потреб Міністерства оборони Російської Федерації в порядку взаєморозрахунків за природний газ на підставі генеральної угоди від 29.05.96 р. N 1957-1-96 і контракту від 25.07.96 р. N 148/1697.

Із матеріалів справи (а. с. 5, 6, 20, 21 т. 2) вбачається, що копії наведених листів були засвідченні Головним слідчим управлінням Служби безпеки України та додані до матеріалів справи представником Кабінету Міністрів України. При цьому, огляд їх оригіналів в судовому засіданні судом не здійснювався, оскільки будь-яких заперечень щодо їх дійсності учасниками судового процесу не заявлялося.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

За змістом статей 1, 2 Закону України "Про Службу безпеки України" Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

У відповідності до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про Службу безпеки України" діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників ґрунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності та відповідальності перед народом України.

Враховуючи викладене вбачається, що суд з огляду на альтернативність визначеного національним законодавством України способу доказування, відсутність будь-яких заперечень учасників судового процесу щодо існування листів від 26.08.96 р. N 64-2298/8 та N 64-2297/8, визначені ст. ст. 1, 2, 3 Закону України "Про Службу безпеки України" засади діяльності органу, працівником якого було засвідчено такі листи, виходив із факту доведеності обставин існування спірних правовідносин гарантії (поруки).

Тобто, як у суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції були відсутні обов'язкові підстави для дослідження оригіналів наведених листів.

Отже, обставина відсутності спірних правовідносин гарантії (поруки) існувала і на момент розгляду даної справи, проте з огляду на приписи ст. ст. 32, 36 Господарського процесуального кодексу України та відсутність на зазначений момент будь-яких доказів про зворотне, суд вважав такі правовідносини існуючими.

При цьому, встановлення в подальшому на підставі листа Державної архівної служби України від 16.10.2013 р. N 02-3/3480 факту відсутності оригіналів листів від 26.08.96 р. N 64-2298/8 та N 64-2297/8 та перегляд у зв'язку з цим рішення у даній справі не може свідчити про порушення принципу правової певності, адже відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 18.11.2004 р. у справі "Праведная проти Росії") такий перегляд фактично спрямовано на виправлення дефекту такого рішення, що не міг бути відомим під час розгляду справи.

Дана обставина має істотне значення для вирішення справи з огляду на таке.

Спір у справі стосується наявності правових підстав для покладення на Україну в особі відповідачів обов'язку по сплаті заборгованості третьої особи перед позивачем у загальному розмірі 3239652269,73 грн., право вимоги до України по сплаті якої отримано Міністерством оборони Російської Федерації на підставі гарантії (поруки), оформленої листами Прем'єр-міністра П. Л. від 26.08.96 р. N 64-2298/8 та N 64-2297/8.

Тобто, суд виходив із того, що в України на підставі правовідносин гарантії (поруки) існував обов'язок перед Міністерством оборони Російської Федерації по сплаті зазначеної заборгованості, а у останнього - право вимоги від України виконання такого обов'язку.

В той же час, матеріально-правовий факт відсутності правовідносин гарантії (поруки) між Україною в особі Уряду та Міністерством оборони Російської Федерації (не існування листів Прем'єр-міністра П. Л. від 26.08.96 р. N 64-2298/8 та N 64-2297/8) спростовує висновки суду, покладені в основу рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012 р. у справі N 5011-61/11340-2012, що є підставою для його скасування.

Відповідно до ч. 8 ст. 114 Господарського процесуального кодексу України у разі скасування судового рішення за результатами його перегляду за нововиявленими обставинами справа розглядається господарським судом за правилами, встановленими цим Кодексом.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Згідно із ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Положеннями ст. 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

З огляду на викладені норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання та права вимоги його виконання є, зокрема, відповідний правочин.

Підставою позову позивачем визначено наявність у нього на підставі наданої Україною в особі Уряду гарантії (поруки) права на отримання від останньої грошових коштів в якості погашення заборгованості Закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" за контрактами на постачання матеріально-технічних ресурсів для потреб Міністерства оборони Російської Федерації в порядку взаєморозрахунків за природний газ на підставі генеральної угоди від 29.05.96 р. N 1957-1-96 і контракту від 25.07.96 р. N 148/1697.

В той же час, листом від 16.10.2013 р. N 02-3/3480 Державною архівною службою України, на яку згідно п. 3 Положення про Державну архівну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 р. N 407/2011, покладено завдання в т.ч. щодо організації формування, державного обліку та зберігання документів Національного архівного фонду, використання відомостей, що в ньому містяться, було повідомлено, що листів від 26.08.96 р. N 64-2298/8 та N 64-2297/8 за підписом Прем'єр-міністра П. Л. на адресу Голови Уряду Російської Федерації В. Ч. не виявлено, а їх вилучення з Центрального державного архіву вищих органів влади та управління на вимогу правоохоронних органів, знищення, надсилання іншим установам не проводилося.

Представниками учасників судового процесу (в т.ч. позивачем) будь-яких доказів на підтвердження існування наведених листів не надано.

З викладеного вбачається, що листів від 26.08.96 р. N 64-2298/8 та N 64-2297/8 за підписом Прем'єр-міністра П. Л. на адресу Голови Уряду Російської Федерації В. Ч. не існує, що свідчить про відсутність між Україною та Міністерством оборони Російської Федерації правовідносин гарантії (поруки) за якими Україна гарантувала б виконання Закритим акціонерним товариством з іноземними інвестиціями "Промислово-фінансова корпорація "Єдині енергетичні системи України" своїх зобов'язань за контрактами на постачання матеріально-технічних ресурсів для потреб Міністерства оборони Російської Федерації в порядку взаєморозрахунків за природний газ на підставі генеральної угоди від 29.05.96 р. N 1957-1-96 і контракту від 25.07.96 р. N 148/1697.

Отже, підстави вважати наявним в Міністерства оборони Російської Федерації права вимоги до України в особі відповідачів, як і обов'язку останніх, по сплаті заборгованості третьої особи перед позивачем у загальному розмірі 3239652269,73 грн. відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог Міністерства оборони Російської Федерації необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 114 Господарського процесуального кодексу України за результатами перегляду судового рішення приймаються: 1) рішення - у разі зміни або скасування рішення; 2) постанова - у разі зміни або скасування постанови; 3) ухвала - у разі зміни чи скасування ухвали або залишення рішення, ухвали, постанови без змін.

У відповідності до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладають на позивача. При цьому, судовий збір у розмірі 36540,00 грн. за розгляд даної заяви підлягає стягненню з позивача в дохід Державного бюджету України, оскільки заявник в силу положень Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.

Також, матеріалами справи (в т. ч. постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2014 р.) підтверджується, що на виконання рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012 р. у справі N 5011-61/11340-2012 відповідачем 2 було здійснено перерахування коштів на рахунок позивача у загальному розмірі 38676069,12 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України, якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.

Оскільки рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012 р. у справі N 5011-61/11340-2012 скасовано, а в задоволенні позову відмовлено повністю, то суд приходить до висновку про необхідність повернення в дохід Державного бюджету України перерахованих позивачу коштів у наведеному розмірі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 82 - 85, 112 - 114, 122 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва вирішив:

1. Заяву Кабінету Міністрів України про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012 р. у справі N 5011-61/11340-2012 за нововиявленими обставинами задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012 р. у справі N 5011-61/11340-2012 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. В задоволенні позову Міністерства оборони Російської Федерації до Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про стягнення 3239652269,73 грн. відмовити повністю.

5. Стягнути з Міністерства оборони Російської Федерації (119160, Російська Федерація, м. Москва, вул. Знаменка, 19; ІПН 7704252261; ЛДРН 1037700255284) в дохід Державного бюджету України судовий збір за подачу заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами у розмірі 36540 (тридцять шість тисяч п'ятсот сорок) грн. 00 коп. Видати наказ.

6. Здійснити поворот виконання рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012 р. у справі N 5011-61/11340-2012 в частині стягнення заборгованості у розмірі 38676069 (тридцять вісім мільйонів шістсот сімдесят шість тисяч шістдесят дев'ять) грн. 12 коп.

7. Стягнути з Міністерства оборони Російської Федерації (119160, Російська Федерація, м. Москва, вул. Знаменка, 19; ІПН 7704252261; ЛДРН 1037700255284) в дохід Державного бюджету України грошові кошти у розмірі 38676069 (тридцять вісім мільйонів шістсот сімдесят шість тисяч шістдесят дев'ять) грн. 12 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 11.03.2014 р.

Суддя Р. В. Бойко

Документи що посилаються на цей