ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
УХВАЛА
13.03.2014 р. N 826/2719/14
Про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В. М., при секретарі судового засідання Чупринко Н. І. (за участю представника позивача, без участі представника відповідача) розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання уповноваженого представника Генеральної прокуратури України про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
На підставі ч. ч. 3, 7 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у судовому засіданні 13 березня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені клопотання, об'єктивно оцінивши наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення заявлених клопотань, суд встановив:
У провадженні судді Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишина В. М. знаходиться адміністративна справа N 826/2719/14 за позовами Генеральної прокуратури України (далі - позивач) до Верховної Ради Автономної Республіки Крим(далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування постанов (рішень) відповідача, а саме:
- постанови від 27 лютого 2014 року N 1630-6/14 "Про організацію та проведення республіканського (місцевого) референдуму з питань удосконалення статусу і повноважень Автономної Республіки Крим" ( );
- рішення від 27 лютого 2014 року N 1631-6/14 "Про висловлення недовіри Раді міністрів Автономної Республіки Крим і припинення її діяльності" ( );
- рішення від 27 лютого 2014 року N 1656-6/14 "Про призначення ОСОБА_6 на посаду Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим" ( );
- рішення від 28 лютого 2014 року щодо затвердження складу Ради міністрів Автономної Республіки Крим ( );
- рішення від 28 лютого 2014 року щодо внесення змін до складу Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
- рішення Президії від 03 березня 2014 року щодо деяких питань забезпечення організації та проведення республіканського (місцевого) референдуму в Автономній Республіці Крим ( );
- постанови від 06 березня 2014 року N 1702-6/14 "Про проведення загальнокримського референдуму" 16 березня 2014 року (далі - оскаржувані рішення).
Відповідними ухвалами суду від 04 і 07 березня 2014 року задоволено клопотання уповноваженого представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову та до прийняття у справі судового рішення по суті зупинено дію усіх оскаржуваних рішень, а також заборонено будь-яким особам вчиняти будь-які дії на виконання оскаржуваного рішення від 06 березня 2014 року.
Поряд з цим, 12 березня 2014 року до суду від уповноваженого представника позивача надійшли письмові доповнення до позову із вимогами, окрім визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень, також про визнання протиправними та скасування постанов (рішень) відповідача, а саме:
- постанови від 06 березня 2014 року N 1704-6/14 "Про зміни в системі та структурі органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим";
- постанови від 06 березня 2014 року N 1720-6/14 "Про правосуддя в Автономній Республіці Крим";
- рішення від 09 березня 2014 року N 1725-6/14 "Про районні державні адміністрації в Автономній Республіці Крим";
- постанови від 11 березня 2014 року N 1727-6/14 "Про затвердження Декларації про незалежність Автономної Республіки Крим і м. Севастополя" (Постанова N 1727-6/14);
- рішення від 11 березня 2014 року "Про деякі питання організації та діяльності Державної телерадіокомпанії "Крим" та Державного підприємства "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" (далі - оскаржувані рішення).
Одночасно з доповненнями до позову (у їх прохальних частинах) уповноваженим представником позивача також заявлено клопотання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії усіх оскаржуваних рішень та заборони будь-яким особам вчиняти будь-які дії на їх виконання, крім оскаржуваного рішення від 11 березня 2014 року N 1727-6/14.
Відповідною ухвалою суду від 12 березня 2014 року згідно з ч. 1 ст. 137 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подані доповнення до позову із вимогами про визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень від 06, 09 і 11 березня 2014 року прийнято до розгляду та вирішення при прийнятті у справі судового рішення по суті.
Заявлені клопотання судом, відповідно до ч. 3 ст. 118 КАС України, призначено до розгляду та вирішення у судовому засіданні об 11 год. 00 хв. 13 березня 2014 року.
В обґрунтування заявлених клопотань зазначено, що оскаржуване рішення, яким затверджено Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (Постанова N 1727-6/14), суперечить нормам Конституції України та порушує основні засади національної безпеки, встановлені Законом України "Про основи національної безпеки України". Відповідачем фактично прийнято рішення про вихід Автономної Республіки Крим зі складу України, що, виходячи з норм Конституції України, є неприпустимим.
Інші оскаржувані рішення, прийняті відповідачем 06, 09 і 11 березня 2014 року, також суперечать нормам Конституції та законів України.
Зокрема, державна телерадіокомпанія "Крим" (далі - ДТРК "Крим") та державне підприємство "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим" (далі - ДП "РТПЦ АРК") є державними підприємствами, управління якими, згідно із законодавством України та їх статутними документами, здійснюється відповідними уповноваженими органами державної влади, до яких відповідач не належить. Перепідпорядкування Міністерству інформації та масових комунікацій Автономної Республіки Крим діяльності вказаних телерадіоорганізацій не узгоджується з нормами Конституції та законів України. Крім того, Міністерство інформації та масових комунікацій Автономної Республіки Крим створено всупереч нормам Конституції та законів України, що також підтверджує факт відсутності правових підстав для підпорядкування вказаному Міністерству діяльності ДТРК "Крим" та ДП "РТПЦ АРК".
У судовому засіданні 13 березня 2014 року представник позивача підтримав заявлені клопотання та просив задовольнити їх повністю.
Представник відповідача у судове засідання 13 березня 2014 року не прибув, хоча про дату, час і місце розгляду та вирішення заявлених клопотань відповідач, отримавши своєчасно копії доповнень до позову та усіх доданих до них документів, повідомлений належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи відповідними доказами. Заява про розгляд та вирішення заявлених клопотань за відсутності представника відповідача до суду не надійшла.
При цьому будь-яких заперечень проти заявлених клопотань та доказів на їх обґрунтування відповідач до суду не подав, причини неможливості їх подання суду не пояснив.
Згідно з ч. 3 ст. 118 КАС України питання про забезпечення адміністративного позову, крім випадків, встановлених ч. 1 цієї статті, вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розглядові таких питань.
Розглянувши заявлені клопотання, заслухавши доводи присутнього у судовому засіданні представника позивача, суд прийшов до висновку про наявність підстав для їх задоволення, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу викладених у цьому судовому рішенні обставин та норм законодавства.
Стосовно оскаржуваного рішення відповідача від 11 березня 2014 року N 1727-6/14 суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. ст. 2, 73, п. п. 13, 20 ст. 92, ст. 132 Конституції України суверенітет України поширюється на всю її територію.
Україна є унітарною державою.
Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Виключно законами України визначаються: територіальний устрій України; організація і порядок проведення виборів і референдумів.
Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.
Відповідно до ст. 134 Конституції України, ч. 1 ст. 1 Конституції Автономної Республіки Крим, затвердженої Законом України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" від 23 грудня 1998 року N 350-XIV, Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Згідно зі ст. 137 Конституції України Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання з питань: 1) сільського господарства і лісів; 2) меліорації і кар'єрів; 3) громадських робіт, ремесел та промислів; благодійництва; 4) містобудування і житлового господарства; 5) туризму, готельної справи, ярмарків; 6) музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-культурних заповідників; 7) транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів; 8) мисливства, рибальства; 9) санітарної і лікарняної служб.
Тобто, як вбачається з викладених норм, Конституцією України визначено коло питань, нормативне регулювання яких віднесено до компетенції Автономної Республіки Крим. Поряд з цим, питання щодо зміни територіального устрою, правового статусу окремих територій України та оголошення їх незалежності до компетенції Автономної Республіки Крим не віднесено.
Стосовно оскаржуваних рішень відповідача від 06 березня 2014 року N 1704-6/14 та від 09 березня 2014 року щодо районних державних адміністрацій в Автономній Республіці Крим суд зазначає наступне.
Відповідно до п. п. 12, 15 ст. 92, ч. 2 ст. 135 Конституції України виключно законами України визначаються: організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби; засади місцевого самоврядування.
Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 113, ч. 1 ст. 118, ч. 2 ст. 120 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.
Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.
Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим" Рада міністрів Автономної Республіки Крим є урядом Автономної Республіки Крим.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим є вищим органом у системі органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим здійснює виконавчу владу в Автономній Республіці Крим безпосередньо та через міністерства Автономної Республіки Крим, республіканські комітети Автономної Республіки Крим, інші органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим (далі - органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим), спрямовує, координує та контролює діяльність таких органів.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим діє на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Згідно з ч. 1 ст. 3, п. 24 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим визначається Конституцією України, цим Законом, Конституцією Автономної Республіки Крим, Регламентом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, іншими нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим в межах її повноважень.
До відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим належить: створення і ліквідація за пропозицією Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим в межах коштів, передбачених бюджетом.
При цьому суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 136 Конституції України, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим" Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за погодженням із Президентом України.
Тобто, умовою для створення і ліквідації за пропозицією Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим, за переконанням суду, є легітимність призначення Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим на посаду.
Стосовно оскаржуваного рішення відповідача від 06 березня 2014 року N 1720-6/14 суд зазначає наступне.
Згідно з п. 14 ст. 92, ч. 6 ст. 136 Конституції України виключно законами України визначаються: судоустрій, судочинство, статус суддів.
Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами, що належать до єдиної системи суддів України.
Поряд з цим, відповідно до п. п. 1 - 3 оскаржуваного рішення правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється на підставі і згідно Конституції Автономної Республіки Крим, законів України в частині, що не суперечить Конституції Автономної Республіки Крим, нормативно-правовим актам Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Суди, які діють на території Автономної Республіки Крим, є самостійними і утворюють систему органів судової влади Автономної Республіки Крим, незалежну від системи органів судової влади України.
Судами Автономної Республіки Крим застосовуються Конституція Автономної Республіки Крим, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Тобто, з викладених норм вбачається, що в Україні діє єдина система судів України. Питання судоустрою та судочинства визначаються виключно законами України, а тому визначення відповідачем порядку здійснення правосуддя на території Автономної Республіки Крим суперечить нормам Конституції та законів України.
Стосовно оскаржуваного рішення відповідача від 11 березня 2014 року N 1730-6/14 суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 11 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються: засади утворення і діяльності засобів масової інформації.
Згідно з ч. 1 ст. 3, ч. ч. 1 - 3, 7 ст. 7, ч. ч. 1 - 3 ст. 13 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" законодавство України про телебачення і радіомовлення складається з Конституції України, Закону України "Про інформацію", цього Закону, законів України "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України", "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення", "Про телекомунікації", "Про радіочастотний ресурс України", міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Верховна Рада України визначає державну політику щодо телебачення і радіомовлення, законодавчі основи її реалізації, гарантії соціального і правового захисту працівників цієї сфери.
Кабінет Міністрів України забезпечує проведення державної політики щодо телебачення і радіомовлення, координує діяльність міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері.
Забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері телебачення і радіомовлення покладаються на центральний орган виконавчої влади.
Повноваження інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері телебачення і радіомовлення визначаються законодавством України про телебачення і радіомовлення.
Порядок створення державних телерадіоорганізацій, порядок призначення їх керівників, формування керівних та наглядових органів визначаються законами України.
Державні телерадіоорганізації можуть створюватися органами державної влади відповідно до їх функцій та повноважень. Державні телерадіоорганізації є державними підприємствами.
У своїй діяльності державні телерадіоорганізації керуються Конституцією України, законами України та реалізують основні завдання, визначені цим Законом.
Згідно з п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 20 лютого 1995 року N 129 "Питання Державного комітету телебачення і радіомовлення" утворено на базі Державної телерадіомовної компанії, її підприємств та організацій, зокрема, ДТРК "Крим", підпорядкувавши їх Державному комітетові телебачення і радіомовлення.
Відповідно до Переліку підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності, що передаються до сфери управління міністерств, інших підвідомчих Кабінету Міністрів України органів державної виконавчої влади, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 1993 року N 72 "Про заходи щодо організації виконання Декрету Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності", Радіотелевізійний передавальний центр Криму передано до сфери управління Мінзв'язку.
Міністерства, інші підвідомчі Кабінетові Міністрів України органи державної виконавчої влади здійснюють управління майном підприємств, установ і організацій, що належать до їхньої сфери управління.
Тобто, як вбачається з викладених норм, перепідпорядкування діяльності ДТРК "Крим" та ДП "РТПЦ АРК" Міністерству інформації та масових комунікацій Автономної Республіки Крим суперечить нормам Конституції та законів України.
Згідно з абзацом 9 ст. 4, ч. 1 ст. 8 Закону України "Про основи національної безпеки України" суб'єктами забезпечення національної безпеки є: прокуратура України.
З урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, захисті суверенітету і територіальної цілісності України, безпеки її прикордонного простору, піднесенні економіки країни, забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина, викоріненні злочинності, вдосконаленні системи державної влади, зміцненні законності і правопорядку та збереженні соціально-політичної стабільності суспільства, зміцненні позицій України у світі, підтриманні на належному рівні її оборонного потенціалу і обороноздатності, радикальному поліпшенні екологічної ситуації.
Відповідно до ч. 1 ст. 117, ч. ч. 1, 3 ст. 118 КАС України суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Клопотання про забезпечення адміністративного позову розглядається не пізніше наступного дня після його одержання й у разі обґрунтованості та терміновості вирішується ухвалою негайно без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.
Питання про забезпечення адміністративного позову, крім випадків, встановлених ч. 1 цієї статті, вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Таким чином, проаналізувавши вищевикладені обставини та норми законодавства, доводи представника позивача та зважаючи на відсутність поданих на них заперечень, а також оцінивши докази, які містяться у справі, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення заявлених клопотань та необхідність вжиття заходів забезпечення позову до прийняття у справі судового рішення по суті, оскільки, за переконанням суду, представниками позивача обґрунтовано та доведено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди державним інтересам, у тому числі позивачу як суб'єкту забезпечення національної безпеки, правам, свободам та інтересам громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
При цьому, враховуючи, що оскаржувані рішення, прийняті відповідачем 06, 09 і 11 березня 2014 року, суперечать нормам Конституції та законів України, тому суд погоджується з доводами представників позивача щодо наявності в оскаржуваних рішеннях ознак протиправності.
Поряд з цим, юридичним наслідком вжиття основного заходу забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваних рішень від 06, 09 і 11 березня 2014 року, за переконанням суду, є їх невиконання, що по суті є забороною будь-яким особам вчиняти будь-які дії на виконання зупинених рішень до прийняття у справі судового рішення по суті.
Керуючись ст. ст. 117, 118, 160, 165 КАС України, суд ухвалив:
1. Задовольнити клопотання уповноваженого представника Генеральної прокуратури України про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
2. До прийняття в адміністративній справі N 826/2719/14 судового рішення по суті зупинити дію:
- постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 06 березня 2014 року N 1704-6/14 "Про зміни в системі і структурі органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим";
- постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 06 березня 2014 року N 1720-6/14 "Про правосуддя в Автономній Республіці Крим";
- рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 09 березня 2014 року щодо районних державних адміністрацій в Автономній Республіці Крим;
- постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 11 березня 2014 року N 1727-6/14 "Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя";
- рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 11 березня 2014 року N 1730-6/14 "Про деякі питання організації і діяльності Державної телерадіокомпанії "Крим" та Державного підприємства "Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим".
3. Ухвала підлягає негайному виконанню.
Копії ухвали направити (вручити) уповноваженим представникам сторін, роз'яснивши, що ухвала може бути оскаржена. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Відповідно до ст. ст. 185, 186 КАС України ухвала може бути оскаржена повністю або частково шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
Згідно зі ст. 254 КАС України ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Ухвала у повному обсязі складена 13 березня 2014 року.
Суддя В. М. Данилишин