ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
19.03.2014 р. N К/9991/57288/12
Про визнання нечинним абзацу 2 пункту 2 постанови
Кабінету Міністрів України
від 6 червня 2011 року N 593
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: судді-доповідача - Мироненка О. В., суддів - Розваляєвої Т. С., Чумаченко Т. А., провівши попередній розгляд справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколюб" до Кабінету Міністрів України, треті особи - Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик Гарант", про визнання нечинним абзацу 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 2011 року N 593, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколюб" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 лютого 2012 року (Постанова N 2а-17590/11/2670) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року (Ухвала N 2а-17590/11/2670), встановила:
У листопаді 2011 року позивач звернувся в суд із позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи - Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик Гарант" про визнання нечинним абзацу 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 2011 року N 593.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 лютого 2012 року (Постанова N 2а-17590/11/2670) відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції позивач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року (Ухвала N 2а-17590/11/2670) апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись із постановою суду першої та ухвалою суду апеляційної інстанцій, позивач звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення, ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України N 764 від 11 серпня 2010 року "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" утворено державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з віднесенням його до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства. Установлено, що статутний капітал товариства формується шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств Компанії, що ліквідуються, з подальшим утворенням на їх базі відокремлених підрозділів товариства.
Постановою Кабінету Міністрів України N 593 від 6 червня 2011 року внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 року N 764.
Зокрема, Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства аграрної політики та продовольства щодо перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", визначивши, що повноваження з управління корпоративними правами здійснює зазначене Міністерство. Водночас Кабінет Міністрів України встановив, що 100 відсотків акцій державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України.
Абзацом 2 частини 2 оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України також передбачено, що державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольча зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.
Звертаючись до суду, позивач посилався на те, що Постанова Кабінету Міністрів України суперечить приписам Закону України "Про господарські товариства", Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, відповідно до яких майно, передане у власність господарському товариству власниками і учасниками як внески, є його власністю, тому відповідач незаконно позбавив ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" правом розпоряджатись майном, внесеним до його статутного фонду, унеможливлює повернення названим господарським товариством позивачу заборгованості, що виникла у зв'язку з невиконанням ним господарських зобов'язань.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" до об'єктів державної власності віднесено, зокрема, майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави).
Пунктом 4 статті 5 вказаного вище Закону визначено повноваження Кабінету Міністрів України у сфері управління об'єктами державної власності, серед яких повноваження визначати умови створення та діяльності господарських структур.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що приймаючи рішення про перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація, 100 % акцій якого знаходиться у державній власності, та забороняючи цьому товариству вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, Кабінет Міністрів України реалізував надане йому пунктом 4 статті 5 вищевказаного Закону повноваження щодо визначення умов створення та діяльності господарських структур.
Вказана норма регулює особливості управління об'єктами державної власності той час як Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України врегульовано загальні засади реалізації господарськими товариствами права власності.
Отже, частина 2 пункту 2 оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України відповідає вимогам закону, а тому у суду відсутні підстави для визнання її незаконною та нечинною.
Заслуговує на увагу й висновок суду про те, що постанова Кабінету Міністрів України не містить норм права та за своєю суттю є рішенням Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих питань, що стосується прав та інтересів кола безпосередньо визначених суб'єктів, до яких не належить позивач.
А тому, оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України не підлягає застосуванню до позивача, тому не може порушувати його права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів, зокрема, юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.
З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права.
Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.
Підстав для скасування судового рішення з мотивів, викладених в касаційні скарзі, не вбачається.
За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 220-1, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів ухвалила:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколюб" залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 лютого 2012 року (Постанова N 2а-17590/11/2670) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року (Ухвала N 2а-17590/11/2670) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Судді: