ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
20.03.2014 р. N К/800/38029/13
Про скасування рішень
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Голяшкіна О. В. (доповідач), суддів - Заяць В. С., Стрелець Т. Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Вінницяпобутхім" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2013 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Вінницяпобутхім" до Вінницької митниці про скасування рішень, встановив:
У квітні 2013 року Приватне акціонерне товариство "Вінницяпобутхім" звернулось до суду з позовом до Вінницької митниці, в якому просило скасувати рішення про коригування митної вартості товару від 27 лютого 2013 року N 401000003/000017/1 та від 07 березня 2013 року N 401000003/2013/000021/1.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив про неправомірність прийняття відповідачем рішень про коригування митної вартості та її визначення за резервним методом, оскільки ним надано всі необхідні документи для визначення митної вартості товару за методом 1 (за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються).
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2013 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
При винесенні рішень суди першої та апеляційної інстанції виходили із правомірності дій відповідача щодо прийняття рішення про визначення митної вартості за резервним методом.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, Приватне акціонерне товариство "Вінницяпобутхім" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення першої та апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.
Вінницька митниця у поданих запереченнях просить залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі договору поставки від 10 лютого 2013 року N 222-ф, укладеного між ТОВ "Союз-Полімер Флекс" (постачальник) та ПАТ "Вінницяпобутхім" (покупець) та відповідно до специфікації позивачем отримано плівку полімерну поліетиленову:
- РО25/РО30 білий для ПМЗ, РО40/РО40 білий для ПМЗ, РО40/РО60 білий для ПМЗ, РО30/РО100 білий для ПМЗ, РО50/РО100 білий для ПМЗ - загальною вартістю - 8795000 руб.;
- РО30/РО100 білий для ПМЗ, РО50/РО100 білий для ПМЗ - загальною вартістю - 2348767,70 руб.
З метою митного оформлення товарів позивачем подана до митного органу вантажна митна декларація N 401090000/2013/003344 та N 40109000/2013/004032, в яких митна вартість імпортованих товарів визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), тобто за основним (першим) методом визначення митної вартості товарів.
Під час здійснення митного контролю у митного органу виникли сумніви щодо достовірності наданих декларантом до митного оформлення відомостей, оскільки задекларована у ВМД N 401090000/2013/003344 та N 40109000/2013/004032 митна вартість товару значно нижча, ніж була при попередніх оформленнях аналогічного товару, у зв'язку з чим митним органом були витребувані додаткові документи на підтвердження митної вартості та усунення наявних розбіжностей, про що зроблені відповідні записи на деклараціях митної вартості та відмітки декларанта про ознайомлення.
Позивачем на запит митного органу додаткові документи були надані частково, в наданні інших запрошуваних документів, необхідних для підтвердження митної вартості та спростування сумнівів декларантом було відмовлено, про що на деклараціях митної вартості декларантом зроблені відповідні записи.
У зв'язку із зазначеним Вінницькою митницею прийняті оскаржувані рішення про визначення митної вартості товарів (рішення про коригування митної вартості). Як зазначено в 33 графі рішень, митна вартість імпортованого товару не могла бути визначена за ціною договору (контракту), щодо товарів які імпортуються (вартість операції) відповідно до вимог ст. 58 МК України, в зв'язку з тим, що під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості в результаті аналізу поданих для підтвердження митної вартості документів виявлено, що документи містять розбіжності та неточності.
Після проведення процедури консультації між митним органом та декларантом, рішення про визначення митної вартості винесені за резервним методом. Джерелом числового значення митної вартості стали митні декларації N 401000003/2013/000017/1 та N 401000003/2013/000021/1 відповідно.
Відповідно до ст. 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно ч. 1 ст. 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
За приписами ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Як встановлено ч. 1 ст. 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією (Наказ N 246) декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Статтею 57 Митного кодексу України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 (визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів) і 60 (визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 (визначення митної вартості на основі віднімання вартості) Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 (визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 58 Митного кодексу України основний метод визначення митної вартості не застосовується, якщо використані декларантом відомості не підтверджені документально або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості і з цією метою мають повноваження витребувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.
Митниця може вимагати, а суб'єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару.
Надання неналежних документів або часткове надання витребуваних документів не може вважатися виконанням вимог митниці щодо підтвердження митної вартості товарів.
В даних спірних правовідносинах у митниці виник обґрунтований сумнів щодо правильності заявленої позивачем митної вартості товару, яка була нижчою від наявної бази даних цін на вказаний товар та з урахуванням документів, наданих самим декларантом. За вказаними обставинами митниця мала обґрунтовані підстави для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару. При витребуванні додаткових документів митниця діяла відповідно до норм митного законодавства. При цьому відповідач, відповідно до наведених законодавчих норм надавав позивачу можливість підтвердження заявленої митної вартості чи корегування митної вартості шляхом надання додаткових документів, однак позивач витребуваних документів у повному обсязі щодо підтвердження заявленої митної вартості не надав без обґрунтувань та підстав щодо неможливості надання додаткових документів. Інших способів, ніж витребування додаткових документів, надання часу для підтвердження заявленої митної вартості товару, у митного органу щодо узгодження митної вартості товару із декларантом законодавчими нормами не передбачено.
У зв'язку з відмовою позивача від надання додаткових документів у митниці не було можливості застосувати митну вартість, визначену позивачем, що дало митниці підстави для визначення митної вартості товарів за резервним методом оцінки згідно ст. 64 Митного кодексу; митниця послідовно довела неможливість застосування попередніх методів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що приймаючи рішення про визначення митної вартості Вінницька митниця діяла в межах повноважень та на підставі вимог чинного законодавства, підстав для скасування оскаржуваного рішення митниці не вбачається.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Доводи касаційної скарги встановлених обставин справи та висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Вінницяпобутхім" відхилити.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту ухвалення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: