ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
20.03.2014 р. N К/9991/10728/11
Про скасування нормативно-правового акта
в частині та зобов'язання вчинити дії
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів - Лиски Т. О. (доповідач), Бутенка В. І., Олендера І. Я., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, третя особа - Міністерство юстиції України, про скасування нормативно-правового акта в частині та зобов'язання вчинити дії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 липня 2009 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року, встановила:
У січні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, третя особа - Міністерство юстиції України про скасування нормативно-правового акту в частині та зобов'язання вчинити дії.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.07.2009 р. позов ОСОБА_3 задоволено частково, визнано незаконним та нечинним абзац 4 пункту 7 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 грудня 2004 р. N 1603 в частині "За наявності в таких осіб двох паспортів/проїзних документів один з них вилучається і підлягає знищенню в установленому порядку. Підлягає також вилученню в таких осіб та знищенню в установленому порядку паспорт громадянина України з відміткою про зняття з реєстраційного обліку". В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України задоволено, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 липня 2009 р. в частині визнання незаконним та нечинним абзацу 4 пункту 7 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21 грудня 2004 р. N 1603 скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі, ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно довідки Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб N 11/к-1443 від 05.11.2008 р. ОСОБА_3 в березні 1999 р. надано дозвіл про виїзд на постійне місце проживання до Канади. До його паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 проставлено відмітку "Постійне місце проживання до Канади". Листок вибуття про зняття 08.04.99 р. з реєстраційного обліку долучено до виїзної справи, а паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 здано до управління для знищення.
Статтею 5 Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 р. N 2235-III встановлено, що документами, які підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Положення про паспорт громадянина України затверджено Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. N 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 02 вересня 1993 р. N 3423-XII) (надалі за текстом - "Положення про паспорт").
Відповідно до пункту 23 вказаного Положення про паспорт забороняється вилучення у громадянина паспорта, крім випадків, передбачених законодавством України, зокрема забороняється взяття паспорта у заставу.
Пунктом 24 Положення про паспорт до компетенції Міністерства внутрішніх справ України віднесено встановлення зразків печаток, штампів і бланків документів, які застосовуються для виконання цього Положення, порядку зберігання паспортів громадян, які проходять військову службу, перебувають під вартою, відбувають покарання, а також порядку зберігання бланків паспортів та їх знищення.
Згідно пункту 3 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р. N 1138/2000 (було чинне на момент виникнення спірних правовідносин), одним з основних завдань МВС України є забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи.
Пунктом 8 цього Положення визначено, що МВС України у межах своїх повноважень видає на основі та на виконання актів законодавства накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти МВС України підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.
З метою виконання покладених на нього завдань, 21 грудня 2004 р. Міністерством внутрішніх справ України видано наказ N 1603, яким затверджено Порядок провадження за заявами про оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини (надалі за текстом - "Порядок"). Цей Порядок зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 січня 2005 р. за N 68/10348.
Відповідно до абзацу 4 пункту 7 Порядку при оформленні паспорта/проїзного документа для виїзду за кордон на постійне проживання на четвертій чи п'ятій сторінці паспорта/проїзного документа проставляється штамп "Постійне проживання", який скріплюється печаткою. За наявності в таких осіб двох паспортів/проїзних документів один з них вилучається і підлягає знищенню в установленому порядку. Підлягає також вилученню в таких осіб та знищенню в установленому порядку паспорт громадянина України з відміткою про зняття з реєстраційного обліку.
Отже, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що термін "паспорт" вживається в Порядку для визначення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, а під терміном "проїзний документ" розуміється проїзний документ дитини (п. 2 Порядку).
При цьому пункт 7 Порядку передбачає можливість отримання громадянином двох паспортів для виїзду за кордон та двох проїзних документів.
Відповідно до частини 2 статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
У контексті наведеного колегія суддів зазначає, що позивач не посилався на наявність в нього двох паспортів для виїзду за кордон, не стверджував, що в цій частині порушені його права та, відповідно, не заявляв вимогу про скасування згаданого положення нормативно-правового акту.
Крім того, вимога про скасування пункту 7 Порядку була предметом спору у справі N 2а-10164/09/2670 за позовом ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, Управління громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в м. Києві, Оболонського районного управління ГУ МВС України в м. Києві, судове рішення у якій ухвалено 12.03.2010 р.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що постанова суду першої інстанції скасована апеляційним судом, а в справі ухвалено нове законне рішення, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтею 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: