ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
25.03.2014 р. N К/800/51081/13
Про стягнення коштів
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: Цуркана М. І. (головуючий); Розваляєвої Т. С.; Чумаченко Т. А., секретар судового засідання - Наумець О. В.; за участю: представника позивача - М. М. П.; відповідача - ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Голосіївського районного центру зайнятості м. Києва до ОСОБА_5 про стягнення коштів, що переглядається за касаційною скаргою Голосіївського районного центру зайнятості м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року, установила:
У березні 2013 року Голосіївський районний центр зайнятості м. Києва (Голосіївський РЦЗ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення коштів.
Зазначали, що перебуваючи на обліку в Голосіївському РЦЗ як безробітний, ОСОБА_5 з грудня 2012 року отримував допомогу по безробіттю.
Посилаючись на те, що перевіркою встановлена наявність у відповідача статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а значить - права на допомогу він не має, просили стягнути суму безпідставно виплачених коштів в розмірі 2022,96 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі Голосіївський РЦЗ, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а позов задовольнити.
Заслухавши доповідача, представника позивача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги та матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Судами встановлено, що у грудні 2012 року ОСОБА_5 наданий статус безробітного та розпочато виплату допомоги по безробіттю. Наказом директора Голосіївського РЦЗ від 14 січня 2013 року вирішено припинити її виплату.
Також встановлено та не заперечується сторонами, що у 2003 році відповідач зареєстрований як фізична особа - підприємець, а рішенням Господарського суду м. Києва від 23 лютого 2006 року його підприємницька діяльність припинена.
З пояснень ОСОБА_5 вбачається, що він не звертався до державного реєстратора із заявою про внесення запису до Єдиного державного реєстру про припинення підприємницької діяльності. Свої доводи відповідач обґрунтовує обов'язком реєстратора самостійно внести такі відомості на підставі рішення суду, про що прямо зазначено в останньому.
Відмовивши у задоволенні позову, суди погодились з викладеними доводами, зазначивши, що бездіяльність реєстратора не може позбавити ОСОБА_5 права на отримання допомоги.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується такими висновками судів.
Відповідно до статті 2 Закону України від 1 березня 1991 року N 803-XII "Про зайнятість населення" (Закон N 803-XII, чинний на час виникнення спірних правовідносин) безробітними є працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Згідно з частиною другою статті 11 Закону N 803-XII особи, визнані у встановленому порядку безробітними, мають право на одержання допомоги по безробіттю.
За змістом підпункту "б" частини третьої статті 1 Закону N 803-XII до зайнятого населення належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців.
Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року N 1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 зареєстрований як фізична особа - підприємець 23 червня 2003 року.
Відносини з реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності в цей час регулювались постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року N 740 "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності".
Зазначеною Постановою (абзац четвертий пункту 10) було запроваджено внесення фізичних осіб - підприємців до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності. Скасування ж державної реєстрації передбачалось шляхом виключення з вказаного реєстру.
На момент винесення судового рішення про припинення підприємницької діяльності такі відносини регулювались Законом України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
Зокрема, статтею 49 Закону N 755-IV (в редакції, чинній на момент винесення судового рішення про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_5) встановлено, що суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи - підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Державний реєстратор зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця та повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування та фізичну особу - підприємця, щодо якої було постановлено судове рішення, про внесення такого запису.
Частиною п'ятою статті 49 Закону N 755-IV (в редакції, чинній на момент винесення судового рішення про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_5) встановлено, що порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності за судовим рішенням, що не пов'язано з банкрутством фізичної особи - підприємця, здійснюється за процедурами, встановленими частинами дев'ятою - вісімнадцятою статті 47 цього Закону.
Згадана процедура включає в себе необхідність самостійного звернення підприємця до державного реєстратора та подання відповідних документів (частина дев'ята статті 47 Закону N 755-IV).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не звертався до органу державної реєстрації щодо припинення його реєстрації, а тому не втратив статусу підприємця.
В той же час Законом України від 1 липня 2010 року "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання" Закон N 755-IV доповнено статтею 49-1.
Відповідно до положень цієї статті спрощена процедура державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться державним реєстратором на підставі судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов'язане з банкрутством, якщо таке рішення прийнято судом після 1 липня 2004 року та в разі ненадання державному реєстратору протягом трьох років з дати опублікування у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації оголошення про постановлення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов'язане з банкрутством, документів, перелік яких визначено частиною одинадцятою статті 47 цього Закону.
Таким чином, якщо особа, підприємницьку діяльність якої припинено згідно з судовим рішенням після 1 липня 2004 року, не звернулась протягом 3 років до державного реєстратора з заявою про внесення запису про припинення діяльності, застосовується спрощена процедура, у якій особиста участь заявника не вимагається.
Тому в грудні 2012 року (дата реєстрації ОСОБА_5 як безробітного) відповідач обґрунтовано міг очікувати вчинення реєстратором дій щодо внесення відповідного запису. Бездіяльність останнього не є підставою для настання несприятливих наслідків для ОСОБА_5, а також не є доказом зловживань з його боку або умисного невиконання своїх обов'язків. Крім того, ОСОБА_5 обґрунтовано сподівався на безумовне виконання рішення суду, яким реєстратора зобов'язано внести відповідні записи.
За таких обставин рішення Голосіївського РЦЗ про припинення виплати коштів та повернення безпідставно сплаченої допомоги ґрунтується на формальних підставах і не відповідає принципу розсудливості.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, повторюють аналогічні доводи позову та апеляційної скарги, які належно досліджені та оцінені судами, та не спростовують їх висновків. Зазначене, відповідно до вимог статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:
Касаційну скаргу Голосіївського районного центру зайнятості м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді:
М. І. Цуркан
Т. С. Розваляєва
Т. А. Чумаченко