ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
ПОСТАНОВА
07.04.2014 р. N 826/19441/13-а
Про визнання незаконною, нечинною та скасування
постанови Національного банку України
N 210 від 06.06.2013 р.
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді Шрамко Ю. Т., суддів - Гарника К. Ю., Скочок Т. О., при секретарі судового засідання - Махиньку Ю. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання незаконною, нечинною та скасування постанови Національного банку України N 210 від 06.06.2013 р. в частині (за участю: позивача - ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_1; представника відповідача - П. Є. А., довіреність N 18-225/3996 від 30.01.2014; представника відповідача - Є. С. П., довіреність N 18-225/3742/7610 від 25.06.2013 р.), встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Національного банку України, (далі - відповідач, НБУ), про визнання незаконною, нечинною та скасування постанови Національного банку України N 210 від 06.06.2013 р. в частині.
З урахуванням заяви про уточнення (зміну) позовних вимог позивач просив:
- визнати незаконною та такою, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, постанову Правління Національного банку України від 06.06.2013 p. N 210 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" у частині наступних положень: Абзаци 3 та 4 пункту 1, пункт 2, пункт 3 у частині змін до п. 2.3 Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті України;
- визнати нечинною та скасувати постанову Правління Національного банку України від 06.06.2013 р. N 210 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" у частині наступних положень: Абзаци 3 та 4 пункту 1, пункт 2, пункт 3 у частині змін до п. 2.3 Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті України.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані положення постанови протиправно обмежують право приватної власності фізичних осіб на готівкові кошти; є дискримінаційними по відношенню до фізичних осіб і суперечать Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" (Закон N 5207-VI). Також позивач звертав увагу суду на те, що оскаржувана постанова була прийнята з перевищенням повноважень НБУ, оскільки Конституція України, як акт найвищої сили в Україні, надає право на встановлення засад функціонування грошового ринку, а також визначення правового режиму власності виключно законами і не надає право Верховній Раді України на делегування своїх виключних повноважень іншим органам.
В судових засіданнях позивач позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю.
Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки Національний банк України при прийнятті оскаржуваної Постанови діяв у межах та у спосіб, передбачені чинним законодавством України та не порушив прав позивача.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
06 червня 2013 року Правління Національного банку України на виконання вимог статті 1087 Цивільного кодексу України та відповідно до статей 33 та 40 Закону України "Про Національний банк України" прийняло постанову "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" N 210, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 02 липня 2013 р. за N 1109/23641 (надалі - Постанова N 210).
Положеннями пунктів 1 - 2 Постанови N 210 закріплено наступне:
" 1. Установити граничну суму розрахунків готівкою:
підприємств (підприємців) між собою протягом одного дня в розмірі 10000 (десяти тисяч) гривень;
фізичної особи з підприємством (підприємцем) протягом одного дня за товари (роботи, послуги) у розмірі 150000 (ста п'ятдесяти тисяч) гривень;
фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 150000 (ста п'ятдесяти тисяч) гривень.
2. Фізичні особи мають право здійснювати розрахунки на суму, яка перевищує 150000 гривень, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок, внесення та/або перерахування коштів на поточні рахунки (у тому числі у депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті).".
Крім того, п. 3 Постанови N 210 визначено затвердити Зміни до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року N 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за N 40/10320 (зі змінами), що додаються, зокрема, п. 2.3 викласти в такій редакції:
"2.3. Підприємства (підприємці) мають право здійснювати розрахунки готівкою між собою та/або з фізичними особами протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами в межах граничних сум розрахунків готівкою, установлених відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад установлені граничні суми проводяться через банки або небанківські фінансові установи, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів без відкриття рахунку, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку для подальшого їх перерахування на поточні рахунки. Кількість підприємств (підприємців) та фізичних осіб, з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується.
Обмеження, установлене в абзаці першому цього пункту, стосується також розрахунків під час оплати за товари, що придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок готівкових коштів, одержаних за допомогою електронного платіжного засобу.
Обмеження не поширюються на:
1) розрахунки підприємств (підприємців) з бюджетами та державними цільовими фондами;
2) добровільні пожертвування та благодійну допомогу;
3) використання коштів, виданих на відрядження".
Вважаючи зазначені вище положення Постанови N 210 протиправними та такими, що порушують законні права та інтереси позивача, останній звернувся за їх захистом до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону України "Про Національний банк України").
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України визначає порядок і форми платежів.
Статтею 40 Закону України "Про Національний банк України" передбачено, що Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України.
Відповідно до частини третьої статті 1087 Цивільного кодексу України граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб - підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що на законодавчому рівні Національному банку України надано право встановлювати порядок здійснення розрахунків та граничну суму розрахунків готівкою для всіх категорій осіб.
Згідно зі статтею 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.
Таким чином Національний банк України при прийнятті Постанови N 210 діяв у межах повноважень, встановлених законом.
Відносно обмежень, на думку позивача, права приватної власності фізичних осіб на готівкові кошти суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, в тому числі, грошима.
Згідно з частиною 3 статті 1066 Цивільного кодексу України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Суд погоджується з твердженнями представника відповідача про те, що Постанова N 210 жодним чином не обмежує право власності осіб на готівкові кошти, оскільки не забороняє їх використання для розрахунків за договорами, що укладаються фізичними особами. Постанова лише передбачає, що у разі, якщо сума договору є значною (більше 150000 грн.), то, до проведення розрахунків має бути залучений банк (фінансова установа).
Банки є спеціалізованими фінансовими установами, що надають клієнтам фінансові послуги, забезпечуючи при цьому надійність розрахунків та збереження коштів. Відповідно до пункту 7.1.5 статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі через касу банку, так і шляхом переказу у безготівковій формі з інших рахунків. Згідно з положеннями статті 3 цього Закону, кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Кількість грошей не змінюється при переведенні їх з однієї форми в іншу.
Таким чином, встановлена Постановою N 210 вимога стосується виключно порядку проведення розрахунків і ніяким чином не обмежує право осіб володіти своїми коштами та визначати напрямки їх використання.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, зокрема, засади створення і функціонування фінансового, грошового ринку.
У відповідності з вищезазначеною нормою Конституції, питання організації грошового ринку, діяльність його учасників врегульована низкою законодавчих актів: Цивільним кодексом України, законами України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та іншими. Верховна Рада України є органом законодавчої влади. В той же час, реалізація законів та державне управління грошовим ринком відповідно до встановлених законами вимог забезпечується іншими державними органами відповідно до їх компетенції.
Як вже було встановлено судом, згідно з положеннями статті 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Згідно з нормами статей 7, 40 цього Закону до функцій Національного банку України належить організація готівкового грошового обігу та визначення порядку і форм платежів. Національний банк України встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України. Повноваження Національного банку України стосовно встановлення граничної суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб - підприємців передбачені статтею 1087 Цивільного кодексу України.
Крім того, нормами статті 92 чи будь-якими іншими нормами Конституції України прямо не визначено, що виключно в законі має встановлюватися розмір граничної суми розрахунків готівкою.
Таким чином, Верховною Радою України на законодавчому рівні унормовано питання щодо можливих обмежень при здійсненні готівкових розрахунків та надано відповідні повноваження державним органам.
Враховуючи вищезазначене суд вважає безпідставними твердження позивача щодо "делегування" Верховною Радою Національному банку України права на визначення загальних засад створення і функціонування грошового ринку.
Відносно дискримінаційного, на думку позивача, змісту положень Постанови N 210 по відношенню до фізичних осіб суд зазначає наступне.
Представник відповідача погодився з твердженнями позивача в частині того, що Постановою N 210 встановлені різні умови щодо проведення готівкових розрахунків за участю підприємств (підприємців) та за участю тільки фізичних осіб. Зокрема, для розрахунків за участю підприємств (підприємців) гранична сума готівкових розрахунків обчислюється в межах одного дня. По відношенню до розрахунків між фізичними особами гранична сума обчислюється, виходячи з суми договору, незалежно від того, протягом якого строку будуть відбуватися розрахунки за договором.
В обґрунтування зазначеного, представник відповідача зазначив, що застосування Національним банком України різних підходів до встановлення граничної суми розрахунків готівкою при прийнятті Постанови N 210 пояснюється, зокрема: наявністю різних за своєю правовою природою правовідносин (абзаци 2 і 3 пункту 1 регулюють відносини при розрахунках, які пов'язані із здійсненням господарської діяльності, абзац 4 пункту 1 регулює відносини приватноправового характеру); відмінностями складу учасників таких відносин (у абзацах 2 і 3 пункту 1 хоча б одним із суб'єктів таких правовідносин є підприємство (підприємець), а в абзаці 4 пункту 1 учасниками є виключно фізичні особи). Виходячи з цього, порівняння правових режимів регулювання розрахунків в рамках проведення підприємницької діяльності та розрахунків за договорами, що укладаються між приватними (фізичними) особами, є неспівмірним.
Крім того, суд звертає увагу, що на виконання статті 8 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" (Закон N 5207-VI), при підготовці проекту Постанови N 210 було проведено антидискримінаційну експертизу, згідно висновку якої, у оскаржуваній Постанові відсутні дискримінаційні норми.
Суд також звертає увагу, що Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини було проведено експертизу щодо відповідності Постанови N 210 положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини (висновок від 18.06.2013 р. N 6232-0-26-13/12.01), згідно висновку якого, Постанова N 210 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.
Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина друга статті 71 КАС України).
Відповідачем доведено відповідність вимогам законодавства України, правомірність та обґрунтованість прийняття Постанови N 210, а також відсутність протиправних дій, пов'язаних із прийняттям вказаної постанови.
Позивачем не надано суду належних та достатніх доказів в обґрунтування позовних вимог.
Враховуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 69 - 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконною, такою, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, нечинною та скасування постанови Національного банку України N 210 від 06.06.2013 р. в частині відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий, суддя Ю. Т. Шрамко
Судді:
К. Ю. Гарник
Т. О. Скочок