ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
04.12.2013 р.
Справа N 805/10769/13-а
Про визнання податкової консультації недійсною
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Губської Л. В., суддів - Арабей Т. Г., Геращенка І. В., при секретарі - Мосіній К. С. (за участю: представника позивача - К. С. М. (довіреність від 16.07.2013 р.), представника відповідача - І. Д. А. (довіреність від 10.07.2013 р.)), розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року в адміністративній справі за позовом Адвокатського об'єднання "Головань і Партнери" до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання податкової консультації недійсною та зобов'язання вчинити певні дії, встановив:
Адвокатське об'єднання "Головань і Партнери" звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з даним позовом, в якому просило визнати недійсною податкову консультацію Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби N 14557/10/06/-013-3 від 02.07.2013 р., надану у відповідь на звернення N 84/125 від 28 травня 2013 року, зобов'язати ДПІ у Калінінському районі м. Донецька Донецької області ДПС надати Адвокатському об'єднанню "Головань і Партнери" нову податкову консультацію по суті питань, викладених у вищезазначеному зверненні, з урахуванням висновків суду.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року позов задоволено в повному обсязі.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги зауважує на тому, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тій обставині, що незалежно від того, що типова форма подорожнього листа відмінена, позивач повинен списувати витрати на використання пально-мастильних матеріалів виходячи з даних про пробіг автомобіля, згідно Норм витрат палива і мастильних матеріалів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10.02.98 р. N 43.
В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав і просив її задовольнити, в той час, як представник позивача проти цього заперечував, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Так, відповідно до ст. 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі.
Консультації надаються органом державної податкової служби, в якому платник податків перебуває на обліку, або митним органом за місцем митного оформлення товарів, або вищим органом державної податкової служби або вищим митним органом, якому такий орган адміністративно підпорядкований, а також центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері митної справи.
Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.
Статтею 53 Податкового кодексу України визначено право платника податків оскаржити податкову консультацію до суду, у разі, якщо він вважає, що вона суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору. Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з листом від 28.05.2013 р. N 84/125, в якому просив надати податкову консультацію щодо практичного застосування пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, при цьому, поставив наступні запитання:
- чи зобов'язаний платник податку на прибуток підприємств враховувати витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів лише у межах певних норм?
- чи буде відповідати нормам податкового законодавства обчислення витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів виключно на підставі первинних документів, що підтверджують придбання та списання зазначених матеріалів?
За результатами розгляду зазначеного звернення відповідачем надано податкову консультацію від 02.07.2013 р. N14557/10/06-013-3, в якій відповідач з посиланням на пп. 14.1.127 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 138.2, п. 138.5, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ, ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" та Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 10.02.98 р. N 43, зазначив про обов'язок підприємства списувати витрати на використання паливно-мастильних матеріалів виходячи з даних про пробіг автомобіля згідно норм витрат палива і мастильних матеріалів. Також відповідач, враховуючи скасування наказом Державної служби статистики України від 19.03.2013 р. N 95 типової форми подорожнього листа, вказав про необхідність використання платником податків в підтвердження таких витрат документу, розробленого на підприємстві.
Зазначена податкова консультація є предметом даного позову, оскільки позивач вважає її такою, що не відповідає нормам Податкового кодексу України, які не зобов'язують платника податку на прибуток підприємств враховувати у складі витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів витрати, що узгоджуються з певними нормами.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наступного.
Так, підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПКУ визначено поняття витрат, якими є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Для цілей оподаткування, у відповідності до п. 44.1 ст. 44 ПКУ платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Пунктом 138.10 ст. 138 ПКУ визначено, що до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема витрати (пп. 138.10.2) на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).
Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 ст. 138 ПКУ).
Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, у відповідності до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ, не включаються до складу витрат.
Тобто, судом зроблено висновок, що платник податків має право віднести будь-які витрати до складу витрат за умови їх здійснення в межах своєї господарської діяльності, документального підтвердження відповідних витрат шляхом оформлення первинних документів відповідно до вимог законодавства.
Проте, надаючи податкову консультацію, відповідач посилався на необхідність застосування при визначенні витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10.02.98 р. N 43.
Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо невідповідності спірної податкової консультації нормам Податкового кодексу України з огляду на те, що дані норми призначені для планування потреби підприємств, організації та установ у паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії та раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива, до того ж, зазначений наказ не пройшов державної реєстрації в Міністерстві юстиції України.
Судова колегія погоджується, що відповідачем не доведена правомірність спірної податкової консультації щодо обов'язкового застосування платником податків при обчисленні витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10.02.98 р. N 43 і не зареєстрованих в Міністерстві юстиції України, а отже вона є необґрунтованою і підлягає визнанню недійсною.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року в адміністративній справі N 805/10769/13-а - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини ухвали, ухвала в повному обсязі складена 09 грудня 2013 року.
Головуючий Л. В. Губська
Судді:
Т. Г. Арабей
І. В. Геращенко