ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
15.05.2014 р. N К/800/16800/14
Про перерахунок одноразової грошової
допомоги у зв'язку з інвалідністю
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів - Черпака Ю. К. (судді-доповідача), Головчук С. В., Ліпського Д. В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Міністерства оборони України про перерахунок одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю та скасування рішення, за касаційною скаргою представника відповідача Міністерства оборони України - Іваненка Миколи Володимировича на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 1 лютого 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2012 року, встановив:
16 січня 2012 року ОСОБА_4 пред'явив позов до Міністерства оборони України (далі - Міноборони) про визнання протиправним рішення Міноборони від 30 травня 2011 року про призначення йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю в сумі 81000 грн. та зобов'язання відповідача перерахувати вказану допомогу, визначивши її розмір із урахуванням усіх складових його грошового забезпечення за останньою посадою, та перерахувати її Житомирському обласному військовому комісаріату для подальшої виплати.
Позов обґрунтував тим, що він як інвалід III групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, відповідно до вимог Закону України від 20 грудня 1991 року N 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон N 2011-XII) набув право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення, встановленого за останньою посадою. Проте відповідач нарахував йому одноразову грошову допомогу у меншому розмірі відповідно до положень Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року N 499 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок), який, на думку ОСОБА_4, суперечить указаному Закону.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 1 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2012 року, позов задоволено: визнано протиправним рішення Міноборони від 30 травня 2011 року про призначення ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю в сумі 81000 грн. зобов'язано Міноборони перерахувати ОСОБА_4 одноразову грошову допомогу у зв'язку з інвалідністю, визначивши її розмір із урахуванням усіх складових грошового забезпечення ОСОБА_4 за останньою посадою, та перерахувати невиплачену суму одноразової допомоги військкомату для подальшої виплати позивачу.
У касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просив скасувати прийняті ними рішення та відмовити в задоволенні позову.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2013 року (Ухвала N К/9991/25732/12) рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а у задоволенні позову відмовлено, оскільки відповідно до статті 16 Закону N 2011-XII дії відповідача правомірні у зв'язку з тим, що згідно з Порядком розмір грошової допомоги позивачу правильно обчислено із посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.
Постановою Верхового Суду України від 4 березня 2014 року (Постанова N 21-31а14) скасовано постанову Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2013 року (Ухвала N К/9991/25732/12) та направлено справу на новий касаційний розгляд з мотивів неправильного застосування судом частини другої статті 9, статті 16 Закону N 2011-XII та положень Порядку.
В силу частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 проходив військову службу на посаді начальника фізичної підготовки та спорту - начальника групи фізичної підготовки і спорту військової частини А1494 управління 8 Армійського корпусу.
Відповідно до акту медико-соціальної експертної комісії від 26 листопада 2010 року N 116790 ОСОБА_4 встановлено III групу інвалідності у зв'язку з травмою, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби.
Наказом від 8 грудня 2010 року N 964 ОСОБА_4 звільнено з військової служби у відставку відповідно до пункту "б" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за станом здоров'я та 20 грудня 2010 виключено зі списків особового складу військової частини.
18 травня 2011 року комісією Міноборони з розгляду питань, пов'язаних з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби ОСОБА_4 призначено одноразову грошову допомогу в розмірі 48 місячного грошового забезпечення в сумі 81000 грн. Не погоджуючись з розміром одноразової грошової допомоги позивач звернулася до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що при визначенні розміру одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням інвалідності застосуванню підлягає Закон N 2011-XII, а не Порядок, який звужує поняття грошового забезпечення, визначеного частиною другою статті 9 Закону N 2011-XII.
Згідно зі статтею 1 Закону N 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
За частиною другою статті 16 зазначеного Закону у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності військовослужбовцю виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
На виконання цієї статті Закону Кабінет Міністрів України постановою N 499 затвердив Порядок, згідно з підпунктом 2 пункту 2 якого (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), зокрема інвалідам III групи, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 48-місячного грошового забезпечення.
Абзацом п'ятим підпункту 4 пункту 2 Порядку передбачено, що для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, грошове забезпечення визначається за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - на день звільнення виходячи з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, відсоткова надбавка за вислугу років.
Водночас частина друга статті 9 Закону N 2011-XII елементи грошового забезпечення визначає по-іншому: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок, а Закон N 2011-XII, який має вищу юридичну силу.
Дана правова позиція відповідає усталеній практиці Верховного Суду України в цій категорії справ (постанови від 12 листопада 2013 року (справа N 21-383а13), 28 січня 2014 року (справи NN 21-475а13, 21-477а13), 11 лютого 2014 року (справа 21-495а13).
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.
Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:
Касаційну скаргу представника відповідача Міністерства оборони України - Іваненка Миколи Володимировича залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 1 лютого 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2012 року - без зміни.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Судді:
Ю. К. Черпак
С. В. Головчук
Д. В. Ліпський