КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
16.02.2015 р.
Справа N 826/17866/14
Про визнання протиправною та скасування постанови в частині
Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є. І., суддів - Файдюка В. В., Чаку Є. В., при секретарі - Войтковській Ю. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року (Постанова N 826/17866/14) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Національного банку України (за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_4, ОСОБА_3) про визнання протиправною та скасування постанови в частині, встановив:
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Національного банку України, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання протиправною постанови Правління Національного банку України від 03 листопада 2014 року N 699 в частині прирівнення осіб, місцезнаходження яких (зареєстровані/постійно проживають) на території вільної економічної зони "Крим" до нерезидентів та скасування пункту 1 постанови Правління Національного банку України від 03 листопада 2014 року N 699.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року (Постанова N 826/17866/14) у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року (Постанова N 826/17866/14) і прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до пункту 1 постанови Правління Національного банку України від 03 листопада 2014 року N 699 "Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації на території вільної економічної зони "Крим" установлено, що для цілей застосування нормативно-правових актів Національного банку України:
особа, місцезнаходження якої (зареєстрована/постійно проживає) на території вільної економічної зони "Крим" (далі - суб'єкт Криму), прирівнюється до нерезидента (за інвестиційними операціями - до іноземного інвестора);
договори, укладені суб'єктами Криму із суб'єктами з місцезнаходженням (зареєстровані/ постійно проживають) на іншій території України (далі - материкова територія України), є документами, що використовуються замість зовнішньоекономічних договорів (контрактів) під час застосування нормативно-правових актів Національного банку України.
Позивач зазначає, що вказана постанова в частині прирівнення осіб, місцезнаходження яких (зареєстровані/постійно проживають) на території вільної економічної зони "Крим", до нерезидентів є незаконною, у зв'язку з тим, що Національний банк України не наділений правом на визначення статусу особи-громадянина України, жодним законодавчим актом не визначено громадян України, які проживають на окупованій території України, нерезидентами України та не передбачено скасування громадянства України для зазначеної категорії населення; наслідком прийняття оскаржуваної постанови є дискримінація громадян України за територіальною ознакою.
Частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Виходячи зі змісту постанови Правління Національного банку України від 03 листопада 2014 року N 699 "Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації на території вільної економічної зони "Крим", вона є нормативно-правовим актом, оскільки спрямована на регулювання суспільних відносин у сфері валютного законодавства, встановлює права і обов'язки для неозначеного кола суб'єктів та розрахована на тривале багаторазове застосування.
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначено статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
У пункті 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" Вищий адміністративний суд України вказав, що судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву з посиланням на частину другу цієї статті, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).
Таким чином, право на захист виникає за умови доведення позивачем факту застосування до нього норм оскаржуваного акта, або того, що він є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, а законність оскаржуваного нормативно-правового акта може бути перевірена лише після встановлення у позивача права на його оскарження.
Зі змісту пункту 1 оскаржуваної постанови вбачається, що її норми застосовуються виключно щодо осіб, які знаходяться (зареєстровані або постійно проживають) на території вільної економічної зони "Крим" та осіб, що уклали договори із суб'єктами Криму.
В обґрунтування фактів порушення оскаржуваною постановою його прав та інтересів позивач зазначає про перешкоди у здійсненні адвокатської діяльності у зв'язку із прийняттям оскаржуваної постанови та необхідністю укладання зовнішньоекономічних договорів із потенційними клієнтами, та вказує про обмеження у випадку можливого вибору місця проживання у Криму.
Проте, позивачем не надано жодного доказу, який міг би підтвердити, що пункт 1 постанови Правління Національного банку України від 03 листопада 2014 року N 699 "Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації на території вільної економічної зони "Крим" застосовувався або застосовується до ОСОБА_2, або підтвердити, що позивач є суб'єктом відносин, зокрема: доказів того, що ОСОБА_2 зареєстрований або постійно проживає на території вільної економічної зони "Крим"; укладені договори із суб'єктами Криму, договори про наміри або інші докази, що підтверджують договірні відносини позивача із суб'єктами Криму чи наміри їх реалізувати у майбутньому; докази щодо майбутнього переїзду до Криму.
Суд зауважує, що можливість оскаржити нормативно-правовий акт відповідно до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України повинна бути документально підтвердженою та не може базуватись на припущеннях.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, позивачем не доведено права на оскарження пункту 1 постанови Правління Національного банку України від 03 листопада 2014 року N 699 "Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації на території вільної економічної зони "Крим", що, у свою чергу, виключає необхідність перевіряти законність оскаржуваного нормативно-правового акта в цій частині.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_2 є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року (Постанова N 826/17866/14) - без змін.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.
Головуючий, суддя: Є. І. Мєзєнцев
Суддя: В. В. Файдюк
Суддя: Є. В. Чаку