ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
ПОСТАНОВА
29.05.2014 р. N 826/2543/14
Про визнання незаконною та нечинною в частині
постанови N 49 від 06.02.2014 р.
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді Шрамко Ю. Т., суддів - Кобилянського К. М., Гарника К. Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Закритого акціонерного товариства "Заммлер Україна" до Національного Банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство юстиції України, про визнання незаконною та нечинною в частині постанови N 49 від 06.02.2014 р., встановив:
Закрите акціонерне товариство "Заммлер Україна", (далі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Національного Банку України, (далі - відповідач, НБУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Міністерство юстиції України, про визнання незаконною та нечинною в частині постанови N 49 від 06.02.2014 р.
З урахуванням заяви про зміну позовних вимог позивач просив визнати незаконними та нечинними положення підпунктів 1, 4 пункту 4 постанови Правління Національного банку України "Про заходи щодо діяльності банків та проведення валютних операцій" від 06 лютого 2014 року N 49 (з урахуванням змін, внесених постановою Правління Національного банку України "Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 06 лютого 2014 року N 49" від 27 лютого 2014 року N 104) з моменту її прийняття.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані положення постанови відповідача є незаконними та такими, що створюють перешкоди суб'єктам господарювання у здійсненні ними своєї господарської діяльності та дестабілізують економічну ситуацію у країні та обіг грошових коштів.
Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки Національний банк України при прийнятті оскаржуваної Постанови та формулюванні її положень постанови діяв у межах та у спосіб, передбачені чинним законодавством України.
Представник третьої особи заперечень проти позову не надав, у судовому засіданні 19.05.2014 р., підтримав заперечення представника відповідача, зазначив, що права та інтереси позивача оскаржуваною постановою не порушено.
Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні.
У судовому засіданні 19.05.2014 року за згодою сторін судом було ухвалено продовжувати розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
06 лютого 2014 року Правління Національного Банку України з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків, виходячи із пріоритетності підтримки цінової стабільності в державі, сприяння стабільності банківської системи України, забезпечення розрахунків, у тому числі в зовнішньоекономічній діяльності та пов'язаних з нею операцій, керуючись статтею 99 Конституції України, статтями 6, 7, 15, 55 та розділами IV, V, VIII Закону України "Про Національний банк України", статтями 66, 67 та главою 11 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статтями 4, 6 та 11 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", статтями 8 та 9 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" прийняло постанову "Про заходи щодо діяльності банків та проведення валютних операцій" N 49 (надалі - Постанова N 49).
Положеннями підпунктів 1, 4 пункту 4 Постанови N 49 (з урахуванням змін, внесених постановою Правління Національного банку України від 27 лютого 2014 року N 104) закріплено наступне:
"4. Запровадити такі заходи щодо діяльності банків, перелік яких наведено в додатку 1 до цієї постанови:
1) тимчасово заборонити купівлю іноземної валюти за гривні на міжбанківському валютному ринку України для:
дострокового погашення резидентами кредитів, позик (фінансової допомоги) в іноземній валюті за договорами з нерезидентами, у тому числі в разі укладання додаткових угод до кредитних договорів. Зазначена заборона поширюється на випадки дострокового виконання резидентом-позичальником зобов'язань як за основною сумою кредиту/позики, так і за іншими платежами, установленими договором кредитування (позики, фінансової допомоги);
покриття частини страхових резервів страховиками;
здійснення резидентами інвестицій за кордон.
Резиденти мають право проводити зазначені в цьому підпункті операції виключно за рахунок власних (не куплених, не залучених у формі кредиту, позики) коштів в іноземній валюті;
4) зобов'язати уповноважені банки для здійснення купівлі іноземної валюти за дорученням юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців попередньо зараховувати кошти в гривнях на окремий аналітичний рахунок балансового рахунку 2900 "Кредиторська заборгованість за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, банківських та дорогоцінних металів для клієнтів банку". Із цього рахунку кошти можуть бути перераховані для купівлі іноземної валюти не раніше шостого операційного дня після дня зарахування гривень на цей рахунок.
Уповноважений банк перераховує на окремий аналітичний рахунок балансового рахунку 2900 "Кредиторська заборгованість за операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, банківських та дорогоцінних металів для клієнтів банку" (далі - рахунок 2900) такий обсяг коштів у гривнях, що достатній для здійснення операцій з купівлі зазначеного в заяві обсягу іноземної валюти, перерахованого за курсом гривні до іноземної валюти в день зарахування коштів у гривнях на рахунок 2900, але не нижче, ніж офіційний курс гривні до іноземної валюти, установлений Національним банком України на цей день. У разі зміни курсу іноземної валюти в день здійснення операції з купівлі іноземної валюти уповноваженим банкам дозволяється додатково зараховувати кошти в гривнях на рахунок 2900 у сумі, що не вистачає для виконання заявки клієнта на купівлю іноземної валюти.
Уповноважені банки формують реєстр (додаток 2) з купівлі іноземної валюти, який подається електронною поштою Національному банку України, а його копія територіальним управлінням Національного банку України за місцезнаходженням банку - юридичної особи наступного операційного дня після отримання заявки на купівлю іноземної валюти.
Уповноважений банк має забезпечити неухильне дотримання вимог цього підпункту. У зв'язку з цим банки мають відмовляти клієнтам у кредитуванні (авансуванні) в іноземній валюті, якщо такі кошти залучаються для оплати зобов'язань клієнта в іноземній валюті з метою уникнення виконання вимоги цього підпункту.
Вимоги цього підпункту не поширюються на операції з купівлі іноземної валюти з метою сплати процентів за кредитними договорами в іноземній валюті;".
Вважаючи зазначені вище положення Постанови N 49 протиправними та такими, що порушують законні права та інтереси позивача, останній звернувся за їх захистом до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Адміністративний позов згідно із статтею 3 КАС України це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.
У статті 6 КАС України визначено право кожної особи на звернення до адміністративного суду, в порядку, встановленому цим Кодексом, якщо ця особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Пунктом 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" передбачено, що за правилами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).
Також суд звертає увагу, що згідно із рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним звернення громадянки ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248 Цивільного процесуального кодексу України (справа громадянки ОСОБА_1 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи), частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах згідно із статтею 11 КАС України здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 71 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Суд звертає увагу, що позивачем не надано належних доказів застосування до нього Постанови N 49 та перебування його у правовідносинах, до яких цей акт може бути застосовано.
Суд критично відноситься до посилань позивача на Індивідуальну ліцензію N 97 на здійснення інвестицій за кордон (Лист від 25.06.2013 р. N 28-139/2013/7575), як на доказ порушення оскаржуваними положеннями Постанови N 49 законних прав та інтересів, оскільки позивачем не надано жодних доказів того, що позивач звертався до банківських установ з метою здійснення інвестицій за кордон, крім того у судовому засіданні 19.05.2014 р. представник позивача повідомив, що в період дії Постанови N 49 не звертався до банківських установ щодо купівлі валюти. Також суд звертає увагу, що проведення розрахунків на підставі зазначеної Індивідуально ліцензії N 97 дозволялось у строк до 10.06.2015 р.
З викладеного вбачається, що у позивача згідно зі статтею 171 КАС України відсутнє право на оскарження Постанови N 49, оскільки вона не підпадає під визначення нормативно-правового акту і не може бути застосована до Позивача, а також його публічно-правових відносин.
Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону України "Про Національний банк України").
Право Національного банку України, використовуючи адміністративний метод банківського регулювання, встановлювати заборони та обмеження щодо вчинення банківськими установами певних дій (операцій) закріплено у Законі України "Про банки і банківську діяльність". Так, частина 1 статті 66 вказаного Закону передбачає, що державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України шляхом встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 55 Закону України "Про Національний банк України" головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.
Як вже було встановлено з преамбули Постанови N 49, дана постанова була прийнята з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків, виходячи із пріоритетності підтримки цінової стабільності в державі, сприяння стабільності банківської системи України, забезпечення розрахунків, у тому числі в зовнішньоекономічній діяльності та пов'язаних з нею операцій.
Згідно з частиною другою статті 99 Конституції України та статтею 6 Закону України "Про Національний банк України" забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією Національного банку України. Він здійснює надані йому повноваження для захисту грошової одиниці та всієї грошової системи в Україні, узгоджуючи свої дії з іншими суб'єктами державної влади, виходячи із завдань грошово-кредитної політики держави, макроекономічного аналізу та платіжного балансу. На виконання своєї основної функції Національний банк України сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що приймаючи Постанову N 49, Національний банк України діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд звертає увагу, що Постанова N 49 не носила ознак нормативно-правового акта, для якого відповідно до частини третьої статті 56 Закону України "Про Національний банк України" є обов'язковою державна реєстрація в Міністерстві юстиції України.
Вказане рішення Національного банку України є розпорядчим актом, який адресований обмеженій кількості осіб (має персоніфікований або індивідуально-конкретний характер) та виданий на виконання Конституції України, законодавчих актів, нормативно-правових актів Національного банку України.
Акт державного органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Акти державного органу поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто персональні. Ненормативні акти безпосередньо породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ним певного кола суб'єктів), якому вони адресовані (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. N 02-5/35).
Відповідно до пункту 3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 N 731, на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, що містять норми права, мають не персоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться. Пунктом 5 цього ж Положення встановлено, що на державну реєстрацію не подаються акти персонального характеру.
Таким чином, рішення державних органів потребують реєстрації лише за умови, якщо вони містять правові норми - загальнообов'язкові правила поведінки, які встановлені та санкціоновані державою, спрямовані на необмежену кількість разів застосування та регулюють поведінку невизначеного кола осіб.
Судом встановлено, що дія Постанови N 49 була спрямована виключно на регулювання діяльності банків (юридичних осіб), визначених цією Постановою, шляхом встановлення певних тимчасових обмежень та безпосередньо не встановлює нових прав або обов'язків для громадян та інших осіб, а також не зачіпає їх права, свободи та інтереси. Вказане регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин Національного банку України з банками, які охоплюються його наглядовою діяльністю.
Таким чином, Постанова N 49 не містить ознак нормативно-правового акта, безпосередньо не зачіпала прав та свобод фізичних та юридичних осіб, за виключенням конкретно визначеного переліку юридичних осіб - банків, а тому згідно з чинним законодавством України набрання нею чинності не пов'язується з державною реєстрацією у Міністерстві юстиції України.
Крім того, суд звертає увагу, що Постанова N 49 згідно із пунктом 3 постанови Правління Національного банку України від 28.03.2014 N 172 "Про врегулювання діяльності фінансових установ та проведення валютних операцій" (Постанова N 172) визнана такою, що втратила чинність.
Враховуючи Рішення Конституційного суду України від 14.11.2001 N 15-рп у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 1 пункту 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (справа щодо прописки) та від 22.06.2004 N 7-уп/2004 про припинення конституційного провадження у - справі за конституційними поданнями Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України "Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян та нормалізації життєдіяльності м. Мукачеве Закарпатської області" суд погоджується з твердженнями відповідача, що Постанова N 49, яка втратила чинність, не може бути визнана нечинною, оскільки скасувати можна лише чинні акти та акти "на майбутнє".
Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина друга статті 71 КАС України).
Відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість прийняття Постанови N 49, а також відсутність протиправних дій, пов'язаних із прийняттям вказаної постанови.
Позивачем не надано суду належних та достатніх доказів в обґрунтування позовних вимог.
Враховуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 69 - 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:
У задоволенні позову Закритого акціонерного товариства "Заммлер Україна" до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Міністерство юстиції України, про визнання незаконною та нечинною в частині Постанови N 49 від 06.02.2014 р. відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий, суддя: Ю. Т. Шрамко
Судді:
К. Ю. Гарник
К. М. Кобилянський