ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
04.06.2014 р.
Справа N 5020-11/359-9/099-382/2011
Про визнання права власності
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Божок В. С., суддів - Костенко Т. Ф., Сибіги О. М., розглянувши матеріали касаційної скарги заступника прокурора Кримського регіону з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Національного військово-історичного музею України, Міністерства оборони України, м. Київ, на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року у справі господарського суду міста Севастополя за позовом заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України, м. Сімферополь АР Крим, в інтересах держави в особі 1. Національного військово-історичного музею України, м. Київ, 2. Міністерства оборони України, м. Київ, до 1. Міністерства оборони Російської Федерації, м. Москва, Російська Федерація, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдінг", м. Сімферополь АР Крим, 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд", м. Сімферополь АР Крим (за участю прокурора Кримського регіону з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, м. Севастополь АР Крим) про визнання права власності (за участю представників: прокуратури - не з'явився, позивача-1 - не з'явився, позивача-2 - П. С. О., відповідача-1 - не з'явився, відповідача-2 - не з'явився, відповідача-3 - не з'явився), встановив:
Заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Центрального музею Збройних Сил України до товариства з обмеженою відповідальністю "Балаклавамегабуд" (далі - за текстом ТОВ "Балаклавамегабуд") про визнання за державою в особі Міністерства оборони України права власності на причал N 247, який складається з: причалу, тилової стінки N 1, швартових тумб N 2, кнехтів N 3; будівлі і споруди військового містечка Б-1, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Таврійська набережна, 20, які складаються з будівлі штабу N 75 літ. "А" зі сходами, складу літ. "Б", КПП літ. "В" з ґанком, навісу літ. "Г", огорожі N N 1-5.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 21.07.2008 року до участі у справі в якості іншого відповідача залучено товариство з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдінг" (далі - ТОВ "Південний будівельний інвестиційний холдінг").
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.07.2010 року також залучено до участі у справі в якості відповідача Міністерство оборони Російської Федерації.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням господарського суду міста Севастополя від 10.06.2013 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі: визнано а державою Україна в особі Міністерства оборони України право державної власності на об'єкт нерухомого майна - причал N 247, розташований у м. Севастополь, Балаклавська бухта, який складається з причалу, тилової стінки N 1, швартових тумб N 2, кнехтів N 3, загальною вартістю 920000,00 грн.; визнано за державою Україна в особі Міністерства оборони України право державної власності на об'єкт нерухомого майна - будівлі і споруди військового містечка Б-1, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Таврійська набережна, 20, які складаються з будівлі штабу N 75 літ. А зі сходами, складу літ. Б, КПП літ. В з ганком, навісу літ. Г, огорожі N N 1 - 5, загальною вартістю 230000,00 грн.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що причал, як об'єкт цивільних прав, є нерухомим майном, яке обмежене у цивільному обороті і може перебувати виключно у державній власності та не підлягає відчуженню, а тому оскільки таке майно було вилучено із державної власності з порушенням норм чинного законодавства, право власності підлягає визнанню за державою Україна в особі Міністерства оборони України.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду України від 03.12.2013 року рішення господарського суду міста Севастополя від 10.06.2013 року було скасовано та прийнято нове рішення у справі, яким у позові відмовлено.
Постанову апеляційного господарського суду мотивовано тим, що ТОВ "Південний будівельний інвестиційний холдинг" та, відповідно, ТОВ "Балаклавамегабуд", є законними набувачами спірного майна з урахуванням діючих на день прийняття судових рішень про визнання права власності на спірні об'єкти за корпоративною організацією, а прокурор обрав невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки належним способом захисту у цих правовідносинах є віндикаційний позов.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, заступник прокурора Кримського регіону з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду України від 03.12.2013 року, а рішення господарського суду міста Севастополя від 10.06.2013 року залишити без змін.
Відповідачами відзивів на касаційну скаргу подано не було.
Розпорядженням від 02.06.2014 року N 03-05/716 сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Божок В. С., судді - Костенко Т. Ф., Сибіга О. М.
В судовому засіданні представник позивача-2 просив касаційну скаргу задовольнити, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду України від 03.12.2013 року - скасувати, а рішення господарського суду міста Севастополя від 10.06.2013 року залишити без змін.
Прокурора, позивача-1 та відповідачів було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь в розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення представника позивача-2, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 - скасуванню, а рішення господарського суду міста Севастополя від 10.06.2013 року необхідно залишити в силі з огляду на наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про майно деяких військових містечок, розташованих в районі Балаклавської бухти (м. Севастополь)" N 732 від 29.04.99 року до сфери управління Міністерства оборони України були передані будівлі та споруди військового містечка Б-1, зокрема, будинок N 75 (колишній штаб-навчальне) та причал N 121 за відповідним актом прийому-передачі майна, після чого номер причалу був змінений на N 247, що підтверджено відповідними доказами.
Згідно наказу начальника управління з питань майна комунальної власності N 40 від 19.01.2005 року за державою Україна в особі Міністерства оборони України було оформлено право власності на будівлі і споруди військового містечка Б-1, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Таврійська набережна, 20, які складаються з будівлі штабу N 75 літ. А зі сходами, складу літ. Б, КПП літ. В з ганком, навісу літ. Г, огорожі N N 1-5.
Відповідно до наказу начальника управління з питань майна комунальної власності "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" N 256 від 12.05.2006 року за державою Україна в особі Міністерства оборони України було оформлено право власності на причал N 247, який складається з причалу, тилової стінки N 1, швартових тумб N 2, кнехтів N 3, про що було видано відповідне Свідоцтво про право власності від 28.01.2005 року.
Згідно з розпорядженням Державного секретаря Міністерства оборони України від 17.07.2003 року N 26 та наказу Міністра оборони України від 07.09.2005 року N 537 вказане майно за відповідними актами прийому-передачі було передане на баланс Центральному музею Збройних Сил України, який є правопопередником Національного військово-історичного музею України.
В подальшому, 24.04.2006 року державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України (сторона-1), від імені якого діє на підставі довіреності директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України - "Укроборонбуд" Мельник В.Л., та товариством з обмеженою відповідальністю "Технічне агентство "Наутилус" (далі за текстом - ТОВ "Технічне агентство "Наутилус") (сторона-2) було укладено Договір N 24-04/06 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, за умовами якого сторони зобов'язались спрямувати свої сумісні дії і зусилля на проектування і будівництво об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: м. Севастополь, Таврійська набережна, 21, причалу N 247, причалу N 249, розташованих за адресою: м. Севастополь, Балаклавська бухта з будівлями та спорудами соціально-побутового призначення та інженерними мережами відповідно до проекту, що буде розроблено та затверджено у встановленому порядку, а також об'єктів житлово-цивільного призначення, його матеріально-технічне забезпечення, належну експлуатацію, організацію управління майном, що призведе до створення спільної сумісної власності сторін цього договору.
В п. 2.1. Договору визначено, що договір укладено без об'єднання вкладів сторін в момент його укладення.
Пунктом 2.5 цього Договору передбачено, що зазначене нерухоме майно є державною власністю і складає пайовий внесок (пай) сторони-1 по цьому Договору.
Також, 24.04.2006 року державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України (сторона-1), від імені якого діє на підставі довіреності директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України - "Укроборонбуд" М. В. Л. та ТОВ "Технічне агентство "Наутилус" (сторона-2) було укладено Договір N 24-04/06/6 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в Договорі від 24.06.2006 року N 24-04/06 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, за умовами якого сторона-2 зобов'язувалась здійснювати компенсацію вартості пайової участі (паю) сторони-1 в Договорі від 24.04.2006 року N 24-04/06 за ціною та в строки, що визначені цим договором шляхом купівлі-продажу майна, що становить розмір пайової участі (паю) Сторони-1, а саме:
- об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: місто Севастополь, Таврійська набережна, 20 (коридор, приміщення, сходи, ґанок, забір, ворота);
- об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: місто Севастополь, Таврійська набережна, 21 (будівля N 76, коридори, склади, приміщення, штольні N 1 та N 2);
- причалу N 247 (кнехт N 3, тилова стінка N 1, швартова тумба N 2); причалу N 249 (кнехт N 1, швартова тумба 2 шт.), які розташовані за адресою: м. Севастополь, Балаклавська бухта.
Відповідно до п. 2 цього Договору оціночна вартість права пайової участі (паю) сторони-1 згідно з експертним звітом становить 600000,00 грн. з урахуванням ПДВ, які підлягали перерахуванню на рахунок філії Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд".
Пунктом 6 даного Договору визначено, що сторона-2 приймає у власність майно, що становить розмір пайової участі (паю) сторони-1 за Договором від 24.04.2006 року N 24-04/06 шляхом підписання акту прийому-передачі майна протягом 3 днів з моменту перерахування коштів у сумі, зазначеній в пункті 2, а акт прийому-передачі майна стає невід'ємною частиною цього Договору.
12.06.2007 року ТОВ "Технічне агентство "Наутилус" (продавцем) та ТОВ "Південний будівельний інвестиційний холдинг" (покупцем) було укладено Договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець зобов'язувався передати у власність покупцю нерухоме майно, а покупець - прийняти вказане у договорі майно і сплатити за нього ціну, визначену цим Договором. До складу такого майна увійшли, зокрема: будинки, будівлі і споруди військового містечка Б-1, розташовані на Таврійській набережній, 20 у м. Севастополі та причал N 247 довжиною 106,9 м в м. Севастополь, Балаклавська бухта.
Вказаний Договір від 12.06.2007 року сторонами було укладено в простій письмовій формі.
На виконання п. 4.2 цього Договору сторонами було підписано акт прийому-передачі майна від 30.07.2007 року, в якому вказано на здійснення передачі, зокрема, спірного майна: причалу N 247, який складається з причалу, тилової стінки N 1, швартових тумб N 2, кнехтів N 3, загальною вартістю 920000,00 грн., та будівлі і споруди військового містечка Б-1, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Таврійська набережна, 20, загальною вартістю 230000,00 грн.
09.08.2007 року ТОВ "Південний будівельний інвестиційний холдинг" (сторона-1) та ТОВ "Балаклавамегабуд" (сторона-2) було укладено нотаріально посвідчені Договори про передачу нерухомого майна N 4-1083, N 4-1085 та N 4-1087, згідно з якими сторона-1 передала стороні-2 в уставний капітал нерухоме майно, яке є предметом спору у даній справі.
Відповідно до наказів Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради N 741 та N 743 від 10.08.2007 року за ТОВ "Балаклавамегабуд" було оформлено право власності на будинки, будівлі і споруди військового містечка Б-1, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Таврійська набережна, 20, які складаються з будівлі штабу N 75 літ. "А" зі сходами, складу літ. "Б", КПП літ. "В" з ганком, навісу літ. "Г", огорож N 1-5 та на причал N 247, тилову стінку N 1, швартові тумби N 2, кнехти N 3, про що було видано відповідні Свідоцтва про право власності від 10.08.2007 року.
Відтак, вважаючи себе власником спірного майна, ТОВ "Балаклавамегабуд" оспорює право власності держави Україна в особі Міністерства оборони України на це майно, що і стало підставою для звернення прокурора до суду з відповідним позовом.
З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.
В силу приписів ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, передбачений ст. 16 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
Даний спосіб захисту застосовується у випадку спору між суб'єктами цивільного права з приводу наявності чи відсутності правовідносин між ними, і відповідно наявності чи відсутності цивільного права та цивільного обов'язку, водночас може стосуватися не тільки наявності спору, а й невизначеного правового стану.
Статтею 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень ст. 392 Цивільного кодекс України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
При цьому, позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктному праві, належному особі.
Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.
В той же час, відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
В даній справі позивач, вважаючи себе власником спірного майна, не може належним чином реалізувати свої права, оскільки відповідач своїми діями ставить під сумнів право позивача на це майно.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Балаклавамегабуд" своїми діями не визнає та ставить під сумнів право державної власності на спірні об'єкти нерухомого майна, оскільки відповідач-3 включив вказане майно до власного статутного фонду, зареєстрував право власності на це майно за собою, що позбавляє законного власника можливості вільно розпоряджатися своїм майном.
Однак, апеляційний господарський суд в своїй постанові вказав, що прокурором не вірно було обрано спосіб захисту права (визнання права власності) і на думку суду належним способом захисту у цих правовідносинах є віндикаційний позов.
Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на те, що виходячи зі змісту ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України право витребувати майно належить власнику, тобто необхідним умовами подання віндикаційного позову є, по-перше, відсутність спору про право та фактичне вибуття майна з володіння власника, оскільки не можна вирішувати спір про витребування майна на користь позивача, якщо є спір про наявність у позивача права власності на це майно.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що прокурором вірно обраний спосіб захисту права.
Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що апеляційний господарський суд, скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, помилково не застосував до даних правовідносин положення ст. 392 Цивільного кодексу України, невірно застосував приписи ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України та порушив вимоги ст. 43 ГПК України, не обґрунтувавши висновок про неналежність обраного прокурором способу захисту права, та висновок про наявність первинного правочину щодо відчуження спірного майна, що призвело до невірного вирішення справи по суті.
Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу на ту обставину, що в своїй постанові апеляційний господарський суд послався на факти, встановлені рішеннями судів у інших справах, зокрема, рішенням господарського суду міста Севастополя від 16.04.2008 року у справі N 5020-2/117, яким військовому прокурору ВМС України відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсними договорів та витребування майна з незаконного володіння, а також рішення господарського суду Автономної республіки Крим від 16.07.2007 року у справі N 2-17/8960-2007, яким визнано дійсним договір купівлі-продажу спірного майна від 12.06.2007 року, укладений ТОВ "Технічне агентство "Наутилус" (продавцем) та ТОВ "Південний будівельний інвестиційний холдинг".
Проте, з огляду на приписи ст. 35 ГПК України правові підстави для прийняття до уваги при вирішенні даної справи фактів, що встановлювались у вищевказаних справах - відсутні, оскільки в даному випадку і склад осіб, які брали участь у тих справах, а тим більше підстави цих позовів є іншими.
Більш того, з урахуванням положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року N 9 вищевказані судові акти у інших справах не мають значення для вирішення спору у даній справі, оскільки в них предметом позову є визнання недійсними подальших правочинів, які укладалися з метою перепродажу спірного майна, і які не слід визнавати недійсними, зокрема, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2007 року у справі N 2-17/8960-2007 є однією з ланок у ланцюжку відчуження майна між третіми особами, а тому подальші правочини з відчуження майна не мають значення для його повернення законному власнику, важливим є первинне відчуження (відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17.10.2011 року у справі N 3-103гс11).
Також необхідно відзначити, що суд апеляційної інстанції помилково посилався на обставини, які нібито встановлені ухвалою господарського суду Автономної республіки Крим у справі N 5002-8/2752.2-2011 від 24.12.2012 року за позовом Міністерства оборони України до ТОВ "Технічне агентство "Наутилус" про розірвання договору та за зустрічним позовом ТОВ "Технічне агентство "Наутилус" до Міністерства оборони України про визнання договору дійсним та визнання права власності.
Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на ту обставину, що вищевказаною ухвалою суду провадження у справі за первісним та зустрічними позовами припинено, тобто спір не вирішено по суті.
Поряд з цим, суд касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів, які свідчать про те, що спірне майно є державною власністю і ніколи не відчужувалось власником (державою) на користь будь-яких третіх осіб та згода уповноважених державних органів державної влади на відчуження такого майна не надавалась.
Відповідно до ст. 178 Цивільного кодексу України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі.
Згідно зі ст. 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Так, вказане майно відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" є військовим майном, оскільки закріплене за військовою установою.
Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому, зокрема: причали всіх категорій і призначень (п. "г" ч. 2 ст. 5 цієї статті).
Тобто, законодавцем визначено, що причал, як об'єкт цивільних прав, є нерухомим майном, яке обмежене у цивільному обороті і може перебувати виключно у державній власності та не підлягає відчуженню, внаслідок чого навіть за умови наявності волі Міністерства оборони України на відчуження причалу N 247 юридичній особі приватного права, неможливість такого відчуження встановлена законодавцем в імперативній формі.
Відповідно до ст. 68 Конституції України, яка є нормативним актом прямої дії, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Таким чином, придбаваючи спірне майно - причал N 247, який складається з причалу, тилової стінки N 1, швартових тумб N 2, кнехтів N 3, ТОВ "Південний будівельний інвестиційний холдинг" мало знати про обмеження оборотоздатності стосовно такого майна, так само обмеження оборотоздатності цього майна мало бути відомо і ТОВ "Балаклавамегабуд".
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (в редакції, яка діяла на 24.04.2006 року) відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.
Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.
Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.
Відомості про списання спірного майна відсутні, що також підтверджено прокурором та позивачем у ході розгляду справи, у зв'язку з чим майно є придатним для подальшого використання.
Відомості щодо того, що це майно не знаходить застосування у повсякденній діяльності Міністерства оборони України та підпорядкованих йому суб'єктів чи визнано надлишковим також відсутні, оскільки немає відповідного подання Міністерства оборони України та прийнятого Кабінетом Міністрів України рішення.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в Договорах N 24-04/06 та N 24-04/06/6 від 24.04.2006 року зазначено, що М. В. Л. їх підписав на підставі довіреності Міністерства оборони України від 09.03.2006 року.
Так, з цієї довіреності вбачається, що М. В. Л. - директор Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони "Укроборонбуд" був уповноважений на укладення від імені Міністерства оборони України, на підставі рішення Міністра оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України за кошти суб'єктів господарювання, зокрема, правочини (договори, контракти) спільної діяльності.
Проте, ця довіреність не містить застережень щодо наявності у цієї особи прав від імені Міністерства оборони України укладати договори, направлені на відчуження належного Міністерству майна.
До того ж, в матеріалах справи міститься копія нотаріально посвідченої заяви М. В. Л., з якої вбачається, що Договори N 24-04/06 та N 24-04/06/6 від 24.04.2006 року він не підписував, проставлений підпис на таких договорах може бути тільки підробленим та ніяких грошових коштів на рахунок філії ЦСБУ Міністерства оборони України "Укроборонбуд" від ТОВ "Технічне агентство "Наутилус" не надходило.
Більш того, розпорядженнями Кабінету Міністрів України "Про надання повноважень на реалізацію військового майна на внутрішньому ринку" від 07.02.2001 року N 35-р та N 489-р від 26.10.2001 року на період з 2001 року по 2009 року затверджений перелік суб'єктів, уповноважених реалізовувати на внутрішньому ринку військове майно, яке є придатним для подальшого використання, але не може застосоване у повсякденній діяльності військ, та надлишкового майна Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, включеного до затверджених переліків військового майна, яке пропонується до відчуження.
Проте, вищевказане підприємство, директором якого був М. В. Л., до вказаного переліку не входить.
Також колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на ту обставину, що апеляційний господарський суд, скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, зазначив про наявність не скасованого свідоцтва ТОВ "Балаклавамегабуд" про право власності на спірне нерухоме майно.
Однак, суд касаційної інстанції відзначає, що апеляційний господарський суд в порушення вимог ст. 43 ГПК України не надав жодної оцінки наявним у матеріалах справи свідоцтвам про право власності на спірне нерухоме майно держави в особі Міністерства оборони України, які були видані значно раніше.
Так, згідно наказів начальника управління з питань майна комунальної власності N 40 від 19.01.2005 року, N 1069 від 30.12.2005 року та наказу Фонду комунального майна Севастопольської міської ради N 256 від 12.05.2006 року і N 449 від 27.07.2006 року державі Україна в особі Міністерства оборони України видано Свідоцтва про право власності на спірні об'єкти нерухомого майна, датовані відповідно 28.01.2005 року, 30.12.2005 року, 12.05.2006 року та 30.08.2006 року, в той час як Свідоцтва про право власності ТОВ "Балаклавамегабуд" на вказані об'єкт нерухомого майна видані лише 10.08.2007 року.
За таких обставин, колегія Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що причал, як об'єкт цивільних прав, є нерухомим майном, яке обмежене у цивільному обороті і може перебувати виключно у державній власності та не підлягає відчуженню, а тому оскільки таке майно було вилучено із державної власності з порушенням норм чинного законодавства, право власності підлягає визнанню за державою Україна в особі Міністерства оборони України.
Що стосується одного з відповідачів - Міністерства оборони Російської Федерації, то господарськими судами правомірно відзначено про те, що порушення ним прав позивачів у даній справі не встановлено.
Зазначені обставини не були враховані апеляційним господарським судом, що призвело до помилкових висновків про необхідність скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позовних вимог.
Крім того, згідно з п. п. 7, 8 ч. 2 ст. 105 ГПК України у постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що в порушення вказаних вимог процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, не спростував доказів, на які послався у своєму рішенні суд першої інстанції, та не навів переконливих доводів щодо скасування рішення місцевого господарського суду.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку, про необхідність задоволення позовних вимог.
Приписами п. 6 ч. 1 ст. 111-9 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.
З урахуванням викладеного, оскільки постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року у даній справі прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а згідно вимог ч. 1 ст. 111-10 ГПК України це є підставою для скасування або зміни рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року - скасувати і залишити в силі рішення господарського суду міста Севастополя від 10.06.2013 року.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:
1. Касаційну скаргу задовольнити.
2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року у справі N 5020-11/359-9/099-382/2011 скасувати.
3. Рішення господарського міста Севастополя від 10.06.2013 року у справі N 5020-11/359-9/099-382/2011 залишити без змін.
Головуючий, суддя: В. С. Божок
Судді:
Т. Ф. Костенко
О. М. Сибіга