ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
10.06.2014
Про визнання незаконним пункту 2
Постанови Верховної Ради України
від 22 лютого 2014 року N 757-VII
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гриціва М. І., Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконним пункту 2 Постанови Верховної Ради України від 22 лютого 2014 року N 757-VII "Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України" (далі - Постанова N 757-VII), встановила:
У березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, в якому просив визнати незаконним пункт 2 Постанови N 757-VII.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 послався на те, що при прийнятті Постанови N 757-VII, зокрема пункту 2, був порушений порядок, встановлений Конституцією України.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 березня 2014 року відмовив у відкритті провадження у цій справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відмовляючи у відкритті провадження, суд, посилаючись на статті 147, 150, 152 Конституції України, статті 13, 15 Закону України від 16 жовтня 1996 року N 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон N 422/96-ВР), дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не мають ознак адміністративної юрисдикції, а тому вони не можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства.
Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 березня 2014 року, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 КАС, у якій просить скасувати зазначену ухвалу та прийняти рішення про задоволення позовних вимог.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
За приписами частини першої статті 55, частини третьої статті 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Статтею 2 КАС встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
За змістом частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, КАС встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикцій:
понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у пункті 1 частини першої статті 3 КАС;
визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у частині першій статті 17 КАС;
встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (частина друга статті 17 КАС);
встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (частина третя статті 17 КАС).
Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині третій статті 17 КАС України, пунктом 1 якої встановлено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, які віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.
Глава 6 КАС виокремлює види адміністративних спорів, вирішення яких потребує спеціального, виключного врегулювання нормами процесуального права.
До таких, зокрема, віднесені публічно-правові спори, звернені до Верховної Ради України щодо оскарження на предмет законності (крім конституційності) її постанов, дій чи бездіяльності, які розглядаються Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції (стаття 171-1 КАС).
Положеннями статті 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, яка, реалізовуючи повноваження, визначені у статті 85 Основного Закону щодо здійснення законодавчої влади, приймає закони, постанови та інші правові акти.
Відповідно до частин другої і третьої статті 138 Закону України від 10 лютого 2010 року N 1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України" така форма актів Верховної Ради України, як постанови приймаються з конкретних питань з метою здійснення установчої, організаційної, контрольної та інших функцій.
Гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України згідно зі статтею 2 Закону N 422/96-ВР є завданням Конституційного Суду України. Тому саме цей орган судової влади наділений повноваженнями приймати рішення та давати висновки у справах щодо конституційності, зокрема, законів та інших правових актів Верховної Ради України (пункт 1 статті 13 цього Закону).
Окрім того, у Рішенні від 27 березня 2002 року N 7-рп/2002 (у справі за конституційним поданням Вищої ради юстиції щодо офіційного тлумачення положень абзаців другого, третього пункту 1 частини першої статті 150 Конституції України) Конституційний Суд України зазначив, що як свідчить зміст положень статей 85, 91 Конституції України, Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти, які є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України є об'єктом судового конституційного контролю.
Відповідно до статті 15 Закону N 422/96-ВР однією з підстав визнання актів Верховної Ради України неконституційними є порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Оскільки у позовній заяві вимоги про визнання пункту 2 Постанови N 757-VII обґрунтовані його невідповідністю Конституції України та порушенням порядку прийняття, Вищий адміністративний суд України дійшов правомірного висновку, що зазначений позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 27 травня 2014 року (справа N 21-120а14) (Постанова N 21-120а14).
Таким чином, ураховуючи наведене, а також те, що Вищий адміністративний суд України правомірно відмовив позивачу у відкритті провадження в адміністративній справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 109 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Керуючись частиною шостою статті 171-1, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В. В. Кривенко
Судді:
М. І. Гриців
М. Б. Гусак
О. А. Коротких
О. В. Кривенда
В. Л. Маринченко
П. В. Панталієнко
О. Б. Прокопенко
О. О. Терлецький
Ю. Г. Тітов