ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
11.06.2014
Про відшкодування моральної шкоди
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів - Григор'євої Л. І., Гуменюка В. І., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Патрюка М. В., Сеніна Ю. Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства "Львіввугілля" про відшкодування моральної шкоди, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 січня 2014 року,встановила:
У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства "Львіввугілля" (далі - ДП "Львіввугілля") про відшкодування моральної шкоди.
Зазначав, що з ІНФОРМАЦІЯ_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 працював на шахтах: N 2 "Червоноградська", N 2 "Великомостівська", імені Ленінського комсомолу, імені Героя Радянського Союзу О. В. Лопатіна виробничого об'єднання "Укрзахідвугілля", N 7 "Великомостівська", які на сьогодні входять до складу ДП "Львіввугілля".
За час роботи, а саме: 9 серпня 1976 року, 10 червня 1977 року, 29 жовтня 1979 року та 18 квітня 1994 року - з ним стались нещасні випадки на виробництві, про що складено відповідні акти.
Згідно з висновком медико-соціальної експертизи (далі - МСЕК) від 6 грудня 2000 року йому вперше встановлено 55 % ступеня втрати професійної працездатності та III групу інвалідності.
Посилаючись на те, що втрата працездатності завдає йому фізичні й моральні страждання, він відчуває незручності в повсякденному житті, змушений терпіти фізичний біль, що призвело до зміни ритму та порядку життя, на підставі статті 4401 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року просив стягнути з ДП "Львіввугілля" 30 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 24 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 9 грудня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ДП "Львіввугілля" на користь ОСОБА_1 2550 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, та 114 грн. 70 коп. судового збору в дохід держави; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 січня 2014 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 січня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 440-1 ЦК Української РСР 1963 року та пункту 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року N 472 (далі - Правила), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2013 року, в якій, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2014 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП "Львіввугілля" про відшкодування моральної шкоди допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 360-5 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що з ІНФОРМАЦІЯ-1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 працював на шахтах: N 2 "Червоноградська", N 2 "Великомостівська", імені Ленінського комсомолу, імені Героя Радянського Союзу О. В. Лопатіна виробничого об'єднання "Укрзахідвугілля", N 7 "Великомостівська", які на сьогодні входять до складу ДП "Львіввугілля".
За час роботи, а саме: 9 серпня 1976 року, 10 червня 1977 року, 29 жовтня 1979 року та 18 квітня 1994 року - з ним стались нещасні випадки на виробництві, про що складено відповідні акти.
Згідно з висновком МСЕК від 6 грудня 2000 року ОСОБА_1 вперше встановлено 55 % ступеня втрати професійної працездатності та III групу інвалідності.
Згідно з висновком МСЕК від 29 листопада 2001 року йому повторно встановлено 55 % ступеня втрати професійної працездатності та III групу інвалідності, а висновком МСЕК від 18 листопада 2003 року - 55 % ступеня втрати професійної працездатності та III групу інвалідності безстроково.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що завдана позивачеві моральна шкода підлягає відшкодуванню на підставі Правил (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин - 6 грудня 2000 року) і її розмір підлягає визначенню відповідно до абзацу п'ятого пункту 11 Правил, яким на той час було встановлено обмеження максимального розміру відшкодування моральної шкоди 150 неоподатковуваними мінімумами доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат.
Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди в сумі 2550 грн., суд першої інстанції зазначив, що ним ураховуються обставини справи та глибина моральних страждань позивача. З такими висновками погодились і суди апеляційної та касаційної інстанцій.
Разом із тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2013 року, яка надана заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який, з урахуванням тієї обставини, що позивачеві було встановлено втрату професійної працездатності висновком МСЕК від 2 квітня 1996 року, вважав, що при визначенні розміру відшкодування завданої йому моральної шкоди слід керуватись положеннями абзацу п'ятого пункту 11 Правил (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин - 2 квітня 1996 року), відповідно до якого розмір відшкодування моральної шкоди на той час не міг перевищувати 200 мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Відповідно до пункту 38 Правил право на отримання потерпілим виплат на відшкодування шкоди настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
У справі, яка переглядається, позивачеві було встановлено втрату професійної працездатності висновком МСЕК від 6 грудня 2000 року.
На той час абзацом п'ятим пункту 11 Правил було передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат.
Абзац п'ятий пункту 11 Правил щодо встановлення обмеження розміру відшкодування моральної шкоди 150 неоподатковуваними мінімумами доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат було змінено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 1997 року N 1100.
Проте в наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2013 року зазначено, що втрату працездатності позивачеві встановлено висновком МСЕК від 2 квітня 1996 року, а на той час абзацом п'ятим пункту 11 Правил було передбачено обмеження розміру відшкодування моральної шкоди 200 мінімальними розмірами заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Таким чином, зміст доданої до заяви ОСОБА_1 ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2013 року, її порівняння із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.
Отже, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у зв'язку з чим відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України слід відмовити.
Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 січня 2014 року відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий:А. Г. Ярема
Судді:
Л. І. Григор'єва
В. І. Гуменюк
Н. П. Лященко
Л. І. Охрімчук
М. В. Патрюк
Ю. Л. Сенін