ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
ПОСТАНОВА
25.06.2014 р.
Справа N 826/7417/14
Про визнання нечинним та скасування наказу
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Кузьменка В. А., суддів - Добрівської Н. А., Кармазіна О. А. (за участю секретаря Калужського Д. О.) розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання нечинним та скасування наказу.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
29 травня 2014 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі по тексту - відповідач, Мінекономрозвитку України), в якому просить визнати нечинним та скасувати наказ відповідача від 19 лютого 2014 року N 198 "Про внесення змін до структури центрального апарату Міністерства економічного розвитку і торгівлі України".
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 червня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі N 826/7417/14, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні 16 червня 2013 року позивач та його представник позовні вимоги підтримали, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив; сторонами заявлено клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.
Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи викладене, суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив:
Відповідно до наказу Мінекономрозвитку України від 19 лютого 2014 року N 198 "Про внесення змін до структури центрального апарату Міністерства економічного розвитку і торгівлі України" за підписом Міністра П. І. М. наказано:
1. Унести до структури центрального апарату Мінекономрозвитку України, затвердженої наказом Мінекономрозвитку України від 30 червня 2011 року N 26, такі зміни:
- у розділі "Департамент співробітництва з СОТ та питань торговельного захисту": підрозділ "Управління" з питань торговельного захисту" виключити; доповнити розділ підрозділом та позиціями такого змісту:
"Управління торговельного захисту на внутрішньому та зовнішньому ринках
Відділ спеціальних та антидискримінаційних розслідувань
Відділ аналітичної роботи із застосування інструментів торговельного захисту".
2. Заступникові Міністра - керівнику апарату К. О. Л. забезпечити внесення відповідних змін до штатного розпису Міністерства.
3. Департаменту співробітництва з СОТ та з питань торговельного захисту забезпечити в установленому порядку приведення положень про департамент та структурні підрозділи у складі департаменту у відповідність із цим наказом.
Позивач вважає протиправним зазначений вище наказ, оскільки він підписаний не уповноваженою особою у зв'язку із тим, що Міністр П. І. М. був тимчасово непрацездатний, та стосується законних інтересів ОСОБА_1, як державного службовця, так як, змінює істотні умови праці, про що позивач не був повідомлений у встановленому законом порядку.
Відповідач подав до суду письмове заперечення проти позову, в якому зазначив про правомірність оскаржуваного наказу та вказав, що тимчасова непрацездатність Міністра не позбавляє його повноважень, оскільки на нього не розповсюджується трудове законодавство, та про відсутність у позивача порушеного права.
Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи оскаржуваний наказ на предмет його відповідності вимогам, встановленим частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд звертає увагу на наступне.
За визначенням частини першої статті 11 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" апарат міністерства - організаційно поєднана сукупність структурних підрозділів і посад, що забезпечують діяльність міністра, а також виконання покладених на міністерство завдань.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" встановлено, що структуру апарату міністерства затверджує міністр.
Згідно положень пункту 8 частини другої статті 8 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" затвердження структури апарату міністерства і його територіальних органів належить до повноважень міністра, як керівника міністерства.
Відповідно до пункту 12 Положенням про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженим Указом Президента України від 31 травня 2011 року N 634/2011 (далі по тексту - Положення), також передбачено, що структуру апарату Мінекономрозвитку України затверджує Міністр.
Як зазначено у пункті 89 Типової інструкцію з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року N 1242, після підписання наказу (розпорядження) зміни до нього вносяться лише шляхом видання нового наказу (розпорядження) про внесення змін.
З наведених норм законодавства слідує, що затвердження структури апарату Мінекономрозвитку України та внесення змін до неї шляхом видання відповідного наказу належить до виключних повноважень Міністра, як керівника Міністерства.
Матеріали справи підтверджують, що структура центрального апарату Мінекономрозвитку України затверджена наказом від 30 червня 2011 року N 26 "Про структуру центрального апарату Міністерства економічного розвитку і торгівлі України".
Судом встановлено, що оскаржуваний наказ про внесення змін до структури центрального апарату Мінекономрозвитку України прийнятий з метою оптимізації роботи департаменту співробітництва з СОТ та питань торговельного захисту на підставі погодженої Міністром П. І. М. доповідної записки першого заступника Міністра М. А. А. від 11 лютого 2014 року N 4412-04/105 з пропозицією внести зміни до структури центрального апарату Мінекономрозвитку України.
Зокрема у вказаній доповідній записці зазначається, що чинна структура управління з питань торговельного захисту не відповідає потребам сьогодення, оскільки один відділ антидемпінгових, захисних та компенсаційних розслідувань не може забезпечити розгляд усіх скарг, що надходять до Міністерства, та забезпечити проведення такої кількості розслідувань; саме тому на практиці проводить розслідування також відділ дослідження стану ринку, чим дублює функціональні обов'язки відділу антидемпінгових, захисних та компенсаційних розслідувань; відділ торговельних переговорів та доступу на ринки не проводить жодних переговорів, а його назва дублюється з назвою відділу доступу до ринків в рамках СОТ управління співробітництва з СОТ.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що позивач не спростовує необхідності внесення змін до структури центрального апарату Мінекономрозвитку України.
З порівняння структури центрального апарату Мінекономрозвитку України, що існувала до прийняття оскаржуваного наказу, зі структурою центрального апарату Мінекономрозвитку України, до якої внесено зміни, вбачається, що чисельність управління з питань торговельного захисту в складі департаменту співробітництва з СОТ та питань торговельного захисту не змінилась, змінено його назву та створено в його структурі три відділи.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що наказ Мінекономрозвитку України від 19 лютого 2014 року N 198 "Про внесення змін до структури центрального апарату Міністерства економічного розвитку і торгівлі України" прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України "Про центральні органи виконавчої влади" та Положенням.
Суд не приймає до уваги доводи позивач про неможливість підписання оскаржуваного наказу Міністром П. І. М. у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю та зазначає про наступне.
Сторонами визнається, що 19 лютого 2014 року Міністр П. І. М. перебував у стані тимчасової непрацездатності у зв'язку із хворобою.
Разом з тим, як встановлено вище, затвердження структури апарату Мінекономрозвитку України та внесення змін до неї є виключними повноваженнями Міністра.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" до складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри та міністри України.
Частина третя статті 6 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" встановлює, що посади членів Кабінету Міністрів України належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу.
Таким чином, на думку суду, тимчасова непрацездатність не позбавляє Міністра його статусу та наданих повноважень, і не є підставою для скасування спірного наказу в разі відповідності останнього вимогам законодавства.
Крім того, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Системний аналіз наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно щодо інтересу, порушеного протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень за наявності між ними та порушенням причинно-наслідкового зв'язку умови порушення її прав.
Позивач стверджує, що оскаржуваним наказом порушено її права, як державного службовця, та створені перешкоди для проходження державної служби, оскільки про зміну умов праці не було повідомлено у порядку статті 32 Кодексу законів про працю України не пізніше ніж за два місяці.
Згідно з частиною третьою статті 32 Кодексу законів про працю України передбачено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Разом з тим, суд звертає увагу, що спірний наказ змінює не систему та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, не встановлює та не скасовує неповний робочий час, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших умов праці, а лише потенційно може бути підставою для запровадження таких змін.
Таким чином, позивачем не наведено, а судом не встановлено, що наказ Мінекономрозвитку України від 19 лютого 2014 року N 198 "Про внесення змін до структури центрального апарату Міністерства економічного розвитку і торгівлі України" порушує будь-яким чином порушує права, інтереси чи свободи позивача або перешкоджає в їх реалізації.
При цьому наявність у позивача інтересу щодо спірного наказу, зокрема можливих змін істотних умов праці, не є підставою вважати, що такий наказ порушує заявлений інтерес.
Аналогічна правова позиція підтримана Вищим адміністративним судом України, зокрема в ухвалі від 16 січня 2014 року N К/9991/59611/12.
Крім того, зміст частини третьої статті 32 Кодексу законів про працю України вказує, що працівника необхідно повідомити про зміну істотних умов за два місяці до фактичної такої зміни а не за два місяці до дати прийняття рішення про зміни в організації виробництва.
У той же час, як зазначено у позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, 09 квітня 2014 року до відома ОСОБА_1 доведено про прийняття оскаржуваного наказу, запропоновано посаду головного спеціаліста відділу антидемпінгових та антисубсидиційних розслідувань управління торговельного захисту на внутрішньому та зовнішніх ринках департаменту співробітництва СОТ з питань торговельного захисту, та попереджено про наступне можливе звільнення, але не раніше ніж через два місяці з дня попередження.
Наведене свідчить, що ОСОБА_1 повідомлена про істотні зміни умов праці не пізніше ніж за два місяці до такої фактичної зміни, як того вимагає частина третя статті 32 Кодексу законів про працю України.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що Мінекономрозвитку України не доведено правомірність прийняття спірного наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Поряд із зазначеним суд вважає за необхідне роз'яснити, що відмова у задоволенні вказаного позову не позбавляє позивача на звернення до суду у випадку порушення його прав чи інтересів рішеннями чи діями Мінекономрозвитку України прийнятими чи вчиненими у зв'язку із прийняттям спірного наказу.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий, суддя В. А. Кузьменко
Судді: Н. А. Добрівська
О. А. Кармазін