КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
10.07.2014 р.
Справа N 826/600/14
Про визнання незаконним постанови
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді Бистрик Г. М., суддів: Карпушової О. В., Оксененка О. М., при секретарі: Колотушко Г. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2014 року (Постанова N 826/600/14) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до Кабінету Міністрів України, треті особи Національний банк України, Міністерство соціальної політики України, про визнання незаконним та скасування абзацу 2 частини 1 постанови Кабінету Міністрів України N 718 від 11.09.2013 р., встановила:
У січні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи Національний банк України, Міністерство соціальної політики України, в якому просили суд визнати незаконним та скасувати положення абзацу 2 частини 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 вересня 2013 р. N 718 "Про створення єдиного інформаційного середовища соціальної сфери та забезпечення обміну інформацією між центральними органами виконавчої влади" щодо проведення експерименту з використанням потужностей державних та капіталізованих державою банків.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2014 року (Постанова N 826/600/14) в задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати в повному обсязі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2014 року (Постанова N 826/600/14). Свої вимоги апелянт аргументує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що Кабінетом Міністрів України 11 вересня 2013 р., на виконання підпункту 48.2 пункту 48 розділу V Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 - 2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", затвердженого Указом Президента України від 12 березня 2013 року N 128, прийнято постанову N 718 "Про створення єдиного інформаційного забезпечення обміну інформацією між центральними органами виконавчої влади" (надалі - Постанова КМ України N 718).
Положеннями пункту 1 Постанови КМ України N 718 постановлено: "п. 1. Міністерству соціальної політики разом з Пенсійним фондом України, Державною службою зайнятості, Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Державною службою з питань інвалідів та ветеранів, Фондом соціального захисту інвалідів: організувати у 2013 - 2014 роках проведення у Київській та Вінницькій областях експерименту із створення єдиного інформаційного середовища соціальної сфери та впровадження національної картки як єдиного ідентифікатора громадянина України у галузі соціального забезпечення населення, що використовується для отримання пенсій та інших соціальних виплат (далі - національна картка), на базі технології Національного банку з використанням потужностей державних та капіталізованих державою банків (далі - експеримент); забезпечити за результатами експерименту створення єдиного інформаційного середовища соціальної сфери, його подальше впровадження і підтримання в актуальному стані з можливістю використання системи інформаційного обміну Національного банку".
Відмовляючи в задоволені адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є учасником правовідносин, які регулює спірна постанова Кабінету Міністрів України, постанова до нього не застосовується та не може бути застосована.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Приписами КАС України передбачено, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Виходячи з положень норми ст. 171 КАС України, необхідно враховувати, що в судовому засіданні позивач повинен довести те, що саме цей оскаржуваний акт застосовано щодо нього, або він є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, і у разі доведеності зазначеного буде вважатись, що такий позивач має право на оскарження цього акта.
Таким чином, особа має право оскаржити нормативно-правовий акт не лише тоді, коли щодо неї застосовано цей акт, а й на майбутнє щоб запобігти такому застосуванню, але за умови, що така особа є суб'єктом відповідних правовідносин.
Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року N 2, за правилами частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву з посиланням на частину другу цієї статті, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).
Аналогічна позиція вбачається з окремих рішень Конституційного Суду України, зокрема, Рішення N 6-рп/1997 від 25 листопада 1997 року за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України та Рішення N 9-рп/1997 від 25 грудня 1997 року за конституційним зверненням громадян ОСОБА_4, ОСОБА_5 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України.
Зі змісту вказаних рішень випливає, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в зазначеній постанові йдеться про експеримент щодо методологічного, організаційного, технологічного та технічного відпрацювання питань створення єдиного інформаційного середовища соціальної сери з використанням технологій Національного банку та впровадження і використання національної картки, організації інформаційного обміну між банками та державними органами, які залучені до надання соціальної допомоги всіх видів, здійснюють пенсійне забезпечення тощо. Вказаний проект міністерством розроблено задля забезпечення державного контролю за цільовим використанням бюджетних коштів на соціальний захист, реалізації електронного середовища взаємодії органів соціального захисту населення, регіональних та муніципальних органів державної влади підвищення ефективності та якості соціального обслуговування населення у державних та комерційних організаціях.
Тобто, спірною постановою врегульовано правовідносини між суб'єктами здійснення соціального захисту населення (Мінсоцполітики, Пенсійним фондом України, Державною службою зайнятості, Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Державною службою з питань інвалідів), Національним банком України, Міністерством фінансів України та органами державної влади, до яких позивач не належить.
Виходячи з вище наведеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач не є учасником правовідносин, які регулює спірна постанова Кабінету Міністрів України, постанова до нього не застосовується та не може бути застосована.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 2, 41, 160, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:
Апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2014 року (Постанова N 826/600/14) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.
Повний текст ухвали суду буде виготовлено 17.07.2014 року.
Головуючий, суддя Г. М. Бистрик
Судді:
О. В. Карпушова
О. М. Оксененко