ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
ПОСТАНОВА
25.07.2014 р. N 826/6798/14
Про визнання протиправною та
скасування постанови N 328
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді Шрамко Ю. Т., суддів - Гарника К. Ю., Костенка Д. А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного Банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство юстиції України, про визнання протиправною та скасування постанови N 328 від 30.05.2014 р. в частині та заборону вчиняти дії, встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач), звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Національного Банку України, (далі - відповідач, НБУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Міністерство юстиції України, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, про визнання протиправною та скасування постанови N 328 від 30.05.2014 р. в частині та заборону вчиняти дії.
У позовних вимогах позивач просила:
- визнати протиправним пункт 7 та пункт 8 частини 1 постанови Правління Національного банку України N 328 від 30.05.2014 року та скасувати вказану постанову повністю;
- заборонити відповідачу (зобов'язати утриматися від прийняття) приймати нормативно-правові акти, що містять зобов'язання банків щодо обмеження видачі (отримання) готівкових коштів в будь-якій валюті з рахунків клієнтів через каси та банкомати.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувана постанова відповідача є незаконною та такою, що спричинили порушення законних прав та інтересів позивача.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки Національний банк України при прийнятті оскаржуваної постанови діяв у межах та у спосіб, передбачені чинним законодавством України.
Представник третьої особи проти позову заперечував з причин необґрунтованості позовних вимог.
Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні.
У судовому засіданні 14.07.2014 року за згодою сторін судом було ухвалено продовжувати розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
18 березня 2014 року між позивачем, як клієнтом, та ПАТ "Європейський газовий банк", як банком, було укладено Договір банківського рахунку N 28450, відповідно до умов якого, банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнту, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта щодо перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення операцій за рахунком.
30 травня 2014 року Правління Національного Банку України з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків, сприяння стабільності банківської системи України, забезпечення розрахунків, керуючись статтею 99 Конституції України, статтями 6, 7, 15, 33, 55 та розділами IV, V, VIII Закону України "Про Національний банк України", статтями 66, 67 та главою 11 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статтями 4, 6 та 11 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" прийняло постанову "Про врегулювання діяльності фінансових установ та проведення валютних операцій" N 328 (надалі - Постанова N 328).
Відповідно до п. 7 та п. 8 ч. 1 Постанови N 328 запроваджено такі заходи щодо діяльності банків, перелік яких наведено в додатку до цієї постанови, та фінансових установ:
"7) уповноважені банки зобов'язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15000 гривень на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України та не допускати обмежень щодо переказу коштів в іноземній валюті, що належать клієнтам, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України. Зазначена вимога поширюється на видачу (отримання) готівкових коштів як у межах України, так і за її межами незалежно від кількості рахунків клієнта в одному банку.
Вимоги цього підпункту не поширюються на:
дипломатичні представництва, консульські установи іноземних держав в Україні, міжнародні фінансові організації, представництва міжнародних фінансових організацій та їх співробітників, якщо вони не є громадянами України або не проживають у ній постійно та акредитовані Міністерством закордонних справ України;
операції із забезпечення витрат на відрядження працівників за кордон резидентами - юридичними особами і фізичними особами - підприємцями та іноземними представництвами;
8) банки зобов'язані обмежити видачу готівкових коштів в національній валюті з поточних (у тому числі карткових) та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 150000 гривень на добу на одного клієнта. Вимоги цього підпункту не поширюються на видачу готівкових коштів:
на виплату заробітної плати, витрат на відрядження, пенсій, стипендій, інших соціальних та прирівняних до них виплат (крім матеріальної допомоги);
за поточними та депозитними рахунками, за умови їх внесення готівкою та в межах внесеної готівкою суми".
Вважаючи зазначені вище положення п. 7 та п. 8 Постанови N 328 протиправними та такими, що порушують законні права та інтереси позивача, останній звернувся за їх захистом до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Національний Банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону України "Про Національний банк України").
Право Національного банку України, використовуючи адміністративний метод банківського регулювання, встановлювати заборони та обмеження щодо вчинення банківськими установами певних дій (операцій) закріплено у Законі України "Про банки і банківську діяльність". Так, частина 1 статті 66 вказаного Закону передбачає, що державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України шляхом встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 55 Закону України "Про Національний банк України" головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.
Як вже було встановлено з преамбули Постанови N 328, дана постанова була прийнята з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків, сприяння стабільності банківської системи України, забезпечення розрахунків.
Згідно з частиною другою статті 99 Конституції України та статтею 6 Закону України "Про Національний банк України" забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією Національного Банку України. Він здійснює надані йому повноваження для захисту грошової одиниці та всієї грошової системи в Україні, узгоджуючи свої дії з іншими суб'єктами державної влади, виходячи із завдань грошово-кредитної політики держави, макроекономічного аналізу та платіжного балансу. На виконання своєї основної функції Національний банк України сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що приймаючи Постанову N 328, Національний Банк України діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд звертає увагу, що Постанова N 328 не носила ознак нормативно-правового акту, для яких відповідно до частини третьої статті 56 Закону України "Про Національний банк України" є обов'язковою державна реєстрація в Міністерстві юстиції України.
Вказане рішення Національного Банку України є розпорядчим актом, який адресований обмеженій кількості осіб (мають персоніфікований або індивідуально-конкретний характер) та виданий на виконання Конституції України, законодавчих актів, нормативно-правових актів Національного банку України.
Акт державного органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Акти державного органу поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто персональні. Ненормативні акти безпосередньо породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ним певного кола суб'єктів), якому вони адресовані (роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. N 02-5/35).
Відповідно до пункту 3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 N 731, на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, що містять норми права, мають не персоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться. Пунктом 5 цього ж Положення встановлено, що на державну реєстрацію не подаються акти персонального характеру.
Таким чином, рішення державних органів потребують реєстрації лише за умови, якщо вони містять правові норми - загальнообов'язкові правила поведінки, які встановлені та санкціоновані державою, спрямовані на необмежену кількість разів застосування та регулюють поведінку невизначеного кола осіб.
Судом встановлено, що дія Постанови N 328 була спрямована виключно на регулювання діяльності банків (юридичних осіб), визначених цією Постановою, шляхом встановлення певних тимчасових обмежень та безпосередньо не встановлює нових прав або обов'язків для громадян та інших осіб, а також не зачіпає їх права, свободи та інтереси. Вказане регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин Національного Банку України з банками, які охоплюються його наглядовою діяльністю.
Таким чином, Постанова N 328 не носила ознак нормативно-правового акта, безпосередньо не зачіпала прав та свобод фізичних та юридичних осіб, за виключенням конкретно визначеного переліку юридичних осіб - банків, а тому згідно з чинним законодавством України набрання нею чинності не пов'язується з державною реєстрацією у Міністерстві юстиції України.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Адміністративний позов згідно із статтею 3 КАС України це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.
У статті 6 КАС України визначено право кожної особи на звернення до адміністративного суду, в порядку, встановленому цим Кодексом, якщо ця особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Пунктом 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" передбачено, що за правилами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).
Також суд звертає увагу, що згідно із рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним звернення громадянки ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248 Цивільного процесуального кодексу України (справа громадянки ОСОБА_4 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах згідно із статтею 11 КАС України здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 71 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Суд звертає увагу, що позивачем не надано належних доказів того, що саме оскаржувані положення Постанови N 328 стали підставою порушень законних прав та інтересів позивача.
Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина друга статті 71 КАС України).
Відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваної Постанови N 328.
Щодо позовної вимоги про заборону відповідачу (зобов'язання утриматись від прийняття) приймати нормативно-правові акти, що містять зобов'язання банків щодо обмеження видачі (отримання) готівкових коштів в будь-якій валюті з рахунків клієнтів через каси та банкомати, суд звертає увагу, що захисту підлягає лише порушене право, крім того, за своєю правовою природою повноваження відповідача щодо прийняття нормативно-правових актів чи інших розпорядчих документів, що містять зобов'язання банків щодо обмеження видачі (отримання) готівкових коштів в будь-якій валюті з рахунків клієнтів через каси та банкомати є дискреційними повноваженнями даного державного органу.
Як випливає зі змісту Рекомендації N R(80)2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року (надалі - також "Рекомендація R(80)2") під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи N R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів.).
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.
Таким чином, позовна вимога щодо заборони відповідачу (зобов'язання утриматись від прийняття) приймати нормативно-правові акти, що містять зобов'язання банків щодо обмеження видачі (отримання) готівкових коштів в будь-якій валюті з рахунків клієнтів через каси та банкомати є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача, виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.
Позивачем не надано суду належних та достатніх доказів в обґрунтування позовних вимог.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Приймаючи до уваги викладене в сукупності, керуючись вимогами ст. ст. 69 - 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного Банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Міністерство юстиції України, про визнання протиправною та скасування постанови N 328 від 30.05.2014 р. в частині та заборону вчиняти дії відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий, суддя: Ю. Т. Шрамко
Судді:
К. Ю. Гарник
Д. А. Костенко