ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
16.09.2014 р. N К/800/10370/14
Про стягнення заборгованості
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів - Малиніна В. В. (доповідач), Ситникова О. Ф., Швець В. В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ЗАТ "Росава" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області до ЗАТ "Росава" про стягнення заборгованості, встановив:
У вересні 2010 року позивач звернувся в суд із позовом до ПАТ "Росава" про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на виплату та доставку пенсій призначених на пільгових умовах.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року позовну заяву залишено без розгляду в частині стягнення із ЗАТ "Росава" на користь УПФУ у м. Біла Церква заборгованості по відшкодуванню витрат на виплату та доставку пенсій призначених на пільгових умовах згідно Списку N 1 та Списку N 2 за липень 2009 року на суму 335434,17 грн.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача суму заборгованості по відшкодуванню витрат на виплату та доставку пенсій призначених на пільгових умовах за списком N 1 та N 2 за травень 2010 року та червень 2010 року в розмірі 281937 грн. 59 коп. на користь позивача. В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року апеляційну скаргу позивача задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні позову і в цій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто з відповідача суму заборгованості в розмірі 762384 грн. 64 коп. на користь позивача. В решті постанову суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2013 року (Ухвала N К/9991/64388/12) касаційну скаргу ПАТ "Росава" задоволено. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року скасовано. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року залишено в силі.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2013 року допущено до провадження Верховного Суду України справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області до ЗАТ "Росава" про стягнення заборгованості для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2013 року (Ухвала N К/9991/64388/12).
Постановою Верховного Суду України від 11 лютого 2014 року (Постанова N 21-471а13) задоволено заяву Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області, скасовано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2013 року (Ухвала N К/9991/64388/12) та направлено справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судове рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити частково в задоволенні позову в часині стягнення сум відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій призначених на пільгових умовах відповідно до Списку N 1 на суму 762384 грн. 37 коп., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В своєму запереченні на касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква Київської області просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції, а касаційну скаргу залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 762384 грн. 64 коп. на користь позивача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач обґрунтовано включав до складу заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах згідно списку N 1 до 1 січня 2004 року сум надбавок, додаткових пенсій і підвищень.
Із зазначеним висновком колегія суддів погоджується і вважає необхідним зауважити на наступне.
Зі справи вбачається, що ЗАТ "Росава" є юридичною особою, зареєстрованою Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області 18 лютого 2004 року, згідно свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності юридичної особи, як платник в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Біла Церква та являється страхувальником та платником страхових внесків.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення", виплата пенсій здійснюється за рахунок коштів ПФУ. Відшкодуванню підлягають витрати ПФУ на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до ч. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в частині пенсій, призначених згідно п. п. "б" - "з" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Частиною 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Судом встановлено, що до розрахунку витрат на виплату та доставку пенсій за липень 2009 року та травень, червень 2010 року включено осіб, які набули право на пенсію і яким призначено пенсії до набуття чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", тобто до 1 січня 2004 року.
До 1 січня 2004 року, діюче на той час законодавство України, передбачало відшкодування витрат на виплату пенсій за рахунок підприємств у ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", відповідно до якої підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду України плату, що покриває витрати на виплату пенсій відповідно до пунктів "б" - "з" цієї статті до досягнення працівником пенсійного віку, передбаченого ст. 12 цього Закону, в розмірі 50 процентів по пенсіях, призначених у 1991 році, 60 процентів - у 1992 році, 70 процентів - у 1993 році, 80 процентів - у 1994 році, 90 процентів - у 1995 році і 100 процентів - у 1996 році.
Пенсії особам на пільгових умовах, які працювали на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, були передбачені пунктом "а" ст. 13 Законну України "Про пенсійне забезпечення", і тим самим відшкодуванню не підлягали.
Стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" згодом була змінена Законом України від 17 лютого 2000 року "Про внесення змін до деяких законів України".
Законом України "Про внесення змін до деяких законів України" (Закон N 583-VII) до Закону України "про збір на загальнообов'язкове пенсійне страхування" внесено зміни та був запроваджений порядок покриття витрат на виплату пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, відповідно до якого фактичні витрати на виплату та доставку пенсій визначаються об'єктом оподаткування. Зазначений порядок діє і сьогодні.
Судом встановлено, що до розрахунків відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій за травень та червень 2010 року за списком N 1 позивач включав осіб, що набули право на пенсію до набуття чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Так, в розрахунок за травень та червень 2010 року включено 241 особу, що відповідно до протоколів про призначення пенсій, набули право на пенсію до 1 січня 2004 року. Згодом, у наступні місяці, кількість таких осіб пропорційно зменшується у зв'язку із досягненням особами загального пенсійного віку згідно законодавства.
Згідно п. 6 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсій, передбачених цим Законом, а також встановлених надбавок та здійснених згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення" підвищень проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до п. 6.6 постанови правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року N 21-1 "Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за N 64/8663, додаткові пенсії, доплати, надбавки та підвищення призначені відповідно до законодавства України, не включаються до розміру фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, що підлягають відшкодуванню.
Проте, Управлінням Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві включено до розрахунків витрат на виплату та доставку пенсій за травень 2010 року та червень 2010 року суми пенсій, які з урахуванням ст. 12 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", станом на день розгляду справи, отримують зазначені в розрахунках особи. Розмір пенсії зазначеним особам щорічно змінюються внаслідок перерахунку відповідно до ст. 42 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Нормативні акти, на які посилається Управління Пенсійного фонду України при цьому передбачають саме підвищення пенсії, а тому збільшення розміру пенсії, що виникає внаслідок перерахунку, є його підвищенням і не повинно включатися до розміру відшкодування, який зобов'язаний сплачувати відповідач.
Відповідно до згаданих протоколів і додатків до них, розмір пенсії осіб з розрахунку відшкодувань, що набули право на пенсію після 1 січня 2004 року відрізняються від того розміру, з якого був зроблений розрахунок, оскільки позивач включив до сум, з яких проходить розрахунок відшкодування, вже зазначені надбавки, підвищення і т. і. Здійснений перерахунок, виходячи із норм законодавства та наданих позивачем доказів, дозволяється з'ясувати суму відшкодування, яка складає: за травень 2010 року - 86064,50 грн.; за червень 2010 року - 86741,46 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, Вищий адміністративний суд України також вказав на протиправність включення управлінням ПФУ до розрахунку витрат, які підлягають відшкодуванню Товариством, пенсій не у розмірах, визначених у протоколах про їх призначення, а у більших розмірах, встановлених після перерахунку пенсій на підставі статті 42 Закону N 1058-IV, що, на думку суду, є нічим іншим як підвищенням пенсії, а таке підвищення пенсії відповідно до підпункту 6 Інструкції не включається до розміру фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, що підлягають відшкодуванню.
Скасовуючи ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2013 року (Ухвала N К/9991/64388/12), якою касаційну скаргу ПАТ "Росава" задоволено. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року скасовано. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року залишено в силі, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вказала на помилковість висновків суду касаційної інстанції, та не відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України при вирішенні питання щодо правильного застосування пункту 6 Прикінцевих положень Закону N 1058-IV та підпункту 6.6 розділу 6 Інструкції (постанова від 29 травня 2012 року N 21-294а12), яка полягає у тому, що збільшення розміру пенсії за рахунок надбавок та підвищень, які встановлюються та виплачуються згідно з положеннями Закону N 1788-XII, відрізняється від збільшення розміру пенсії внаслідок її перерахунку, визначеного Законом N 1058-IV, адже нормами законодавства передбачено не лише різні підстави для таких змін розміру пенсії (під час встановлення та виплати додаткових доплат, надбавок, підвищень застосовуються норми Закону N 1788-XII, під час здійснення перерахунку та виплати пенсії з урахуванням збільшення, яке відбулось внаслідок її перерахунку, - Закону N 1058-IV), а й правові наслідки - додаткові доплати, надбавки, підвищення мають окремий статус та обліковуються окремими рядками, а збільшення розміру пенсії внаслідок її перерахунку за нормами Закону N 1058-IV становить її основний розмір, а отже, підлягає включенню до розрахунку фактичних витрат та відшкодуванню.
Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
З урахуванням вищевказаної норми, висновки і мотиви, з яких була скасована ухвала Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2013 року (Ухвала N К/9991/64388/12), є обов'язковими для суду касаційної інстанції при новому розгляді цієї справи.
За змістом пункту 2 Прикінцевих положень Закону N 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через такі фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами Закону N 1058-IV в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України від 5 листопада 1991 року N 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон N 1788-XII). У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону N 1058-IV. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності зазначеним Законом.
За правилами абзацу четвертого підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону N 1058-IV підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до ПФУ плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком N 1, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що із набранням чинності Законом N 1058-IV (з 1 січня 2004 року) витрати на виплату та доставку пенсій, призначених на підставі пункту "а" частини першої статті 13 Закону N 1788-XII особам, які були зайняті на роботах за списком N 1, покриваються підприємствами та організаціями. Обов'язок підприємств та організацій з відшкодування понесених ПФУ після 1 січня 2004 року витрат на виплату і доставку зазначених пенсій не пов'язаний із датою призначення такої пенсії чи часом набуття необхідного для цього пільгового стажу.
Винятком із цього правила є лише відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій особам, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, призначених з урахуванням вимог статті 14 Закону N 1788-XII.
Так, зі змісту статті 14 Закону N 1788-XII вбачається, що працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років.
Виходячи зі змісту положень пункту 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону N 1058-IV, у контексті статті 14 Закону N 1788-XII можна зробити висновок, що порядок, за якого витрати на доставку пільгових пенсій покриваються до 1 січня 2005 року за рахунок коштів ПФУ, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України, стосується лише витрат на виплату та доставку пенсій, призначених особам на підставі названої правової норми.
Посилання відповідача на порушення вимог п. п. 6.6 постанови правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року N 21-1, якою затверджено Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, колегія суддів вважає помилковим, виходячи з того, що "надбавки та підвищення", які встановлюються та виплачуються відповідно до положень Закону N 1788-XII відрізняються від поняття "збільшення розміру пенсії внаслідок її перерахунку", визначеного Законом N 1058, оскільки законодавством передбачено не тільки різні підстави для таких змін розмірів пенсій (під час встановлення та виплати додаткових доплат, надбавок, підвищень застосовуються норми Закону N 1788-XII, під час здійснення перерахунку та виплати пенсії з урахуванням збільшення, яке відбулось внаслідок її перерахунку, - Закон N 1058), а й правові наслідки - додаткові доплати, надбавки, підвищення мають окремий статус та обліковуються окремими рядками, а збільшення розміру пенсії внаслідок її перерахунку за нормами Закону N 1058 становить її основний розмір.
Крім цього, територіальні Управління Пенсійного фонду України зобов'язані надсилати розрахунки боржникам по пільгових пенсіях, а також повідомляти про перераховані пенсії, що свідчить про обов'язок підприємств відшкодовувати основний розмір пенсій в повному обсязі, в тому числі перераховані пенсії, а не відповідно до протоколів про призначення пенсії, адже згідно із пунктом 6.4 Інструкції розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається відділами надходження доходів органів Пенсійного фонду України щорічно у розрахунках фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до пункту 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону N 1058-IV (згідно з додатками 6 та 7), які надсилаються підприємствам до 20-го числа поточного року та протягом 10 днів з новопризначених (перерахованих) пенсій.
Виходячи зі змісту абзацу другого пункту 6.8 Інструкції, у разі зміни розміру пенсії або настання обставин, які впливають на суму відшкодування, органи ПФУ повідомляють про це підприємства в місячний термін з моменту виникнення цих обставин.
Так, у даній справі встановлено, що позивач на адресу відповідача направляв розрахунки фактичних витрат на доставку та виплату пільгових пенсій, де містилася інформація як щодо новопризначених, так і щодо перерахованих пенсій.
Аналізуючи обставини справи, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 762384,64 грн. та вважає за необхідне в цій частині постанову суду скасувати та прийняти нову постанову про стягнення з ЗАТ "Росава" на користь Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської заборгованість у розмірі 762384,64 грн.
На момент набрання чинності Законом N 1058-IV, питання щодо відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пункту "б" статті 13 Закону N 1788-XII було врегульовано Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.97 N 400/97-ВР (далі - Закон N 400/97-ВР), відповідно до пунктів 1 та 2 статті 1 якого відповідач є платником збору на обов'язкове державне пенсійне забезпечення.
Згідно абзацу четвертого пункту 1 статті 2 Закону N 400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, об'єктом оподаткування є фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Абзацом третім пункту 1 статті 4 Закону N 400/97-ВР встановлено ставку на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 100 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного абзацом четвертим пункту 1 статті 2 цього Закону.
Наведені положення дають підстави для висновку про те, що витрати на виплату та доставку пенсій, призначених особам, відповідно до пунктів "а", "б" частини першої статті 13 Закону N 1788-XII за списком N 1 та списком N 2, покриваються підприємствами та організаціями. При цьому обов'язок підприємств та організацій з відшкодування цих витрат, понесених ПФУ після 1 січня 2004 року, не пов'язаний із датою призначення такої пенсії чи часом набуття необхідного для цього пільгового стажу (до чи після набрання чинності Законом N 1058-IV). Винятком із цього правила є лише відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій особам, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, призначених з урахуванням вимог статті 14 Закону N 1788-XII.
Отже, включення позивачем до розрахунку суми заборгованості за списком N 1 осіб, яким призначено пенсії до 1 січня 2004 року, тобто, до набрання чинності Законом України N 1058-IV є правомірним.
Правомірним також є висновок судів стосовно включення позивачем до фактичних витрати на виплату і доставку пенсій розміру додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень, що здійснюються відповідно до законодавства.
Отже, законом покладено на відповідача обов'язок відшкодовувати фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, що виплачуються на користь вказаних вище осіб, з поступовим збільшенням таких витрат до набуття особою права на пенсію за віком відповідно до Закону України N 1058-IV.
Згідно з частиною шостою Прикінцевих положень Закону України N 1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до пункту 6.6 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України додаткові пенсії, додаткові витрати на виплату підвищеного розміру пенсії відповідно до статті 8 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці", доплати, надбавки та підвищення призначені відповідно до законодавства України, не включаються до розміру фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, що підлягають відшкодуванню.
Таким чином, на страхувальників законом покладений обов'язок здійснювати відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку сум пенсії без врахування доплат, надбавок та підвищень. Відшкодування витрат на виплату і доставку додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень, призначених відповідно до законодавства України понад розмір основної пенсії, не можуть покладатися на страхувальників, оскільки джерелом таких виплат в силу приписів Закону України N 1058-IV є Державний бюджет України.
З огляду на викладене, висновок суду апеляційної інстанції є правильним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновку суду та обставин справи не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд ухвалив:
Касаційну скаргу ЗАТ "Росава" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.
Судді:
В. В. Малинін
О. Ф. Ситников
В. В. Швець