ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
24.09.2014 р.
Справа N 5015/3721/12
(Постанову скасовано на підставі Постанови
Верховного Суду України
21.01.2015)
Про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення кафе
від 16.02.2006 р., зобов'язання повернути нежитлові приміщення у власність
та скасування державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Прокопанич Г. К., суддів - Алєєвої І. В., Мирошниченка С. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.05.2014 р. та на рішення господарського суду Львівської області від 28.01.2014 р. у справі N 5015/3721/12 господарського суду Львівської області за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Три оскара"; ОСОБА_6; Державної реєстраційної служби України, треті особи - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк"; Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення кафе від 16.02.2006 р., зобов'язання повернути нежитлові приміщення у власність та скасування державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення (за участю представників: позивача - ОСОБА_8, відповідача-1 - не з'явилися, відповідача-2 - не з'явилися, відповідача-3 - Д. Т. М., третьої особи-1 - ОСОБА_9, третьої особи-2 - не з'явилися), встановив:
ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Львівської області з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення кафе від 16.02.2006 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Кафе "Пасічне-2" та ОСОБА_6.
Справа судами розглядалась неодноразово. За результатами останнього перегляду, рішенням господарського суду Львівської області від 28.01.2014 р. у справі N 5015/3721/12 (судді: Щигельська О. І., Кидисюк Р. А., Матвіїв Р. І.) задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 в повному обсязі. Визнано недійсним договір від 16.02.2006 р. купівлі-продажу приміщення кафе. Зобов'язано ОСОБА_6 повернути ТОВ "Три оскара" у власність нежитлові приміщення, загальною площею 333,6 кв. м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Скасовано державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення загальною площею 333,6 кв м, що позначені на плані номерами "86-29", з " 86-32" по "86-42", з "86-45" по "86-53", які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за гр.ОСОБА_6.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.05.2014 р. (судді: Галушко Н. А., Матущак О. М., Орищин Г. В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду та рішенням місцевого господарського суду, Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати їх та прийняти нове рішення, яким в частині позовних вимог про зобов'язання Державної реєстраційної служби України скасувати державну реєстрацію - припинити, а в решті позовних вимог - відмовити.
Розглянувши матеріали та обставинами справи, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, у відповідності до статуту ТОВ Кафе "Пасічне-2" в редакції, зареєстрованій 25.04.96 р., чинній на 16.02.2006 р., учасниками вказаного товариства були ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_10.
ТОВ "Три оскара" є правонаступником всіх майнових та немайнових прав та обов'язків ТОВ кафе "Пасічне-2", що підтверджується п. 1.1. статуту ТОВ "Три оскара", зареєстрованого 29.12.2006 р. У відповідності до п. 1.5 вказаного статуту учасниками ТОВ "Три оскара" стали ті самі особи. Залишились вони учасниками товариства і станом на дату звернення до суду, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців станом на 09.07.2012 р.
16.02.2006 р. між ТОВ Кафе "Пасічне-2" (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) укладено оскаржуваний договір купівлі-продажу приміщення кафе, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за N 1354.
Відповідно до вказаного договору, продавець продав, а покупець придбав нежитлові приміщення загальною площею 333,6 кв. м, що позначені на плані номерами "86-29", з "86-32" по "86-42", з "86-45" по "86-53", розташовані за адресою АДРЕСА_1 за 94200 грн., які продавець сплатив покупцю до підписання цього договору шляхом надання продавцю фінансової допомоги.
У відповідності до листа N 6717 від 13.07.2012 р. ОКП ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", зазначені нежитлові приміщення зареєстровані за покупцем - ОСОБА_6
Позивач, як учасник товариства, звертаючись з позовом до ТОВ "Три оскара" просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення кафе від 16.02.2006 р. як такий, що укладено товариством без згоди загальних зборів учасників, а також особою, яка не наділена повноваженнями на укладення такого договору. На підтвердження своїх вимог позивача посилається на рішення господарського суду Львівської області від 20.06.2013 р. у справі N 914/1362/13, яке набрало законної сили.
Зазначеним рішенням встановлено, що 10.01.2006 р. оформлено протокол N 8 Зборів учасників ТОВ кафе "Пасічне-2", який підписано головою зборів ОСОБА_10 та секретарем зборів ОСОБА_6 У тексті протоколу вказано, що у зборах приймало участь 3 особи: ОСОБА_6, ОСОБА_10 та ОСОБА_4 На порядок денний зборів ставилось два питання: про обрання голови та секретаря зборів, а також про продаж приміщення Кафе "Пасічне-2", за адресою: АДРЕСА_1.
У зазначеному рішенні суд визнав обґрунтованими доводи позивача - ОСОБА_4 про те, що загальні збори учасників ТОВ кафе "Пасічне-2" від 10.01.2006 р. проведено із порушенням ст. ст. 10, 60, 61 Закону України "Про господарські товариства", і при прийнятті ТОВ кафе "Пасічне-2" рішення, оформленого протоколом N 8 від 10.01.2006 р. порушено його права як учасника вказаного Товариства на участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах. Суд також погодився із твердженням позивача про те, що дії відповідача - ТОВ "Три оскара", спрямовані на відчуження нежитлових приміщень, загальною площею 333,6 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (п'ять-А) суперечать положенням Статуту Товариства, оскільки, згідно вказаного протоколу N 8, учасниками Товариства прийнято рішення про продаж вищевказаного нерухомого майна за ціною 94200 грн., що перевищує суму яка визначена пп. "Ї" п. 7.2 Статуту ТОВ Кафе "Пасічне - 2".
Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що порушення вимог закону при укладенні спірного договору ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України, встановлені у рішенням господарського суду Львівської області від 20.06.2013 р. у справі N 914/1362/13, яке набрало законної сили.
Вищий господарський суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 35 ГПК України визначено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Підставою виникнення господарських зобов'язань за приписами ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України є, зокрема, господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, коли сторони в належній формі досягли згоди з істотних умов договору; істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За вимогами ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
При цьому до корпоративних спорів належать також спори за позовами учасників (акціонерів) господарських товариств про визнання недійсними правочинів, укладених товариством, якщо позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що позов заявлено акціонером, фізичною особою про визнання недійсним укладеного товариством договору з продажу нерухомого майна, який обґрунтовано порушенням його права на отримання прибутку від діяльності товариства, оскільки майно, що відчужене на підставі спірного договору є активами товариства, а тому суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів попередніх інстанції про підвідомчість вказаного спору господарському суду.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно із ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.
Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, у випадку доведення особою порушення угодою її прав або охоронюваного законом інтересу, така особа вправі звернутися до суду із вимогою про визнання угоди недійсною, навіть якщо вона не є її стороною.
У касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк" наполягає на тому, що позивач не мав права звертатися з позовом, оскільки чинним законодавством не передбачено право учасника товариства звертатись до суду за захистом порушеного права товариства. Скаржник послався на п. 51 постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 від 24.10.2008 р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів". Позиція ВСУ полягає в тому, що законодавством не передбачено право акціонера (учасника) товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами товариства.
Наводячи ці доводи, скаржник не звернув уваги на те, що в даному випадку позивач-учасник товариства звернувся з позовом не в інтересах товариства, а саме до товариства. У позовній заяві позивач наполягає на тому, що діями товариства порушуються права та законні інтереси його (позивача) як учасника товариства внаслідок відчуження активів товариства не зможе використовувати майно у господарській діяльності, а позивач недоотримує прибутки від діяльності.
Крім того, в п. 51 постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 йдеться про те, що спори про укладання, зміну, розірвання чи визнання недійсним договорів, укладених господарським товариством є підвідомчими господарським судам, якщо акціонер (учасник) товариства обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.
З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів, за наявності доведеного порушення, позивач має право на подання позову про визнання вказаної угоди недійсною. Обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права та охоронюваного законом інтересу відповідає способам захисту права встановленим статтею 16 ЦК України, а право на його обрання прямо передбачено статтею 215 ЦК України.
Окремо слід зазначити, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Згідно із ст. ст. 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до ст. 98 ЦК України рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України погоджується із висновком судів попередньої інстанції про порушення вимог закону при укладенні спірного договору ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України, зважаючи на факти, встановлені господарським судом Львівської області у рішенні від 20.06.2013 р. у справі N 914/1362/13, яке набрало законної сили, у зв'язку із чим позов в частині визнання недійсним договору від 16.02.2006 року купівлі-продажу нежитлових приміщень за адресою: м. Львів, вул. Дж. Вашингтона, буд. 5-а, загальною площею 333,6 квадратних метрів, що позначені на плані номерами " 86-29", з " 86-32" по "86-42", з "86-45" по "86-53" обґрунтовано був задоволений.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ОСОБА_6 повернути ТОВ "Три оскара" у власність вказані нежитлові приміщення, то відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Як вбачається із постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (п. 5 постанови) відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанова апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не прийняті судом до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.
З огляду на викладене, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, а тому підстав для зміни чи скасування прийнятих у справі судових рішень Вищий господарський суд України не вбачає.
Керуючись ст. ст. 83, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк" залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.05.2014 р. у справі N 5015/3721/12 залишити без змін.
Головуючий, суддя: Г. К. Прокопанич
Судді:
І. В. Алєєва
С. В. Мирошниченко