КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
30.09.2014 р.
Справа N 875/80/14
Про визнання протиправною та скасування постанови в частині
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Бабенка К. А., суддів - Петрика І. Й., Хрімлі А. Г., секретаря - Чепурко Н. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом кандидатів у народні депутати України ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9 до Центральної виборчої комісії (за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача - кандидата у народні депутати України ОСОБА_4) про визнання протиправною та скасування постанови в частині, встановив:
Постановою Центральної виборчої комісії від 23 вересня 2014 року N 1093 зареєстровано кандидатів в народні депутати України, включених до виборчого списку Партії Сергія Тігіпка "Сильна Україна", у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, Позивачами подано адміністративний позов, в якому вони просять визнати протиправною та скасувати її в частині реєстрації кандидатом у народні депутати України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Згідно з частиною першою ст. 172 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій мають суб'єкти відповідного виборчого процесу (крім виборчої комісії), а також ініціативна група референдуму, інші суб'єкти ініціювання референдуму.
Підставою для скасування оскаржуваної постанови в частині реєстрації кандидатом у народні депутати України ОСОБА_4, на думку Позивачів, є порушення Відповідачем вимог частини другої ст. 76 Конституції України, відповідно до якої, народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.
В позовній заяві Позивачами стверджується, що ОСОБА_4 не проживав в Україні протягом останніх п'яти років, що, на їх думку, є загальновідомим фактом.
Як на підтвердження вищезазначеного, Позивачі посилаються на інтерв'ю ОСОБА_4 опубліковані на веб-сайтах www.telekritika.ua від 28 лютого 2013 року, 01 березня 2013 року та www.forbes.ua від 03 вересня 2013 року та 04 вересня 2013 року, в яких він інформує журналістів про своє тривале проживання за межами України.
Проте, відповідно до частини другої ст. 61 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, саме судом визнані загальновідомими, не потребують доказування.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що інтерв'ю ОСОБА_4, опубліковані на відповідних веб-порталах мають виключно інформативний характер і не можуть бути підставою визнання зазначених обставин загальновідомими.
Крім того, інтерв'ю ОСОБА_4, опубліковані на відповідних веб-порталах, не мають правових наслідків, а тому не можуть бути належним та допустимим доказом протиправності оскаржуваної постанови Відповідача, оскільки жодним чином не доводять факту проживання ОСОБА_4 поза межами України у відповідний період. Інших доказів на підтвердження порушення Відповідачем норм виборчого законодавства, а, як наслідок, протиправності оскаржуваної постанови, Позивачами не надано.
Згідно з частиною першою ст. 9 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 17.11.2011 року N 4061-VI (далі - Закон N 4061-VI), депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.
А відповідно до п. 3 частини другої ст. 9 Закону N 4061-VI проживання в Україні за цим Законом означає перебування громадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України в закордонних дипломатичних установах України, міжнародних організаціях та їх органах.
Згідно з абзацом десятим частини першої ст. 1 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 року N 2235-III безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України.
Як вбачається з Довідки Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 18.09.2014 року N 21-41-3902, копія якої наявна в матеріалах справи, ОСОБА_4 з 23.10.2009 року по 28.12.2012 року періодично перетинав державний кордон України, проте жодного разу строк перебування за межами кордону України не перевищував 90 днів.
Наказом N 27-з від 27 грудня 2012 року "Про відрядження Голови Ради юристів Товариства" Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська правнича компанія" на підставі протокольного Рішення загальних зборів учасників Товариства від 27 грудня 2012 року, копії яких також наявні в матеріалах справи, з метою представлення інтересів Товариства саме у країнах Європейського Союзу, Швейцарської Конфедерації та Держави Ізраїль, а також для встановлення взаємодії та подальшого співробітництва між Товариством та закордонними компаніями, міжнародними організаціями та їх органами, закордонними дипломатичними установами України тощо, ОСОБА_4, як Голову Ради юристів Товариства, відряджено до країн Європейського Союзу, Швейцарської Конфедерації та Держави Ізраїль строком до 01 березня 2014 року.
А як вбачається з Виписного епікризу медичного центру Ramat Aviv Medical Center, копія якого наявна в матеріалах справи, ОСОБА_4 з 15.03.2014 року до 18.09.2014 року перебував на лікуванні у зазначеній медичній установі.
Оскільки Відповідачем не порушено вимоги частини першої ст. 9 Закону N 4061-VI щодо безперервного проживання в Україні протягом останніх п'яти років до дня виборів, колегія суддів дійшла висновку, що Відповідачем оскаржувану постанову прийнято в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, вимоги якої Відповідачем виконано, а саме, доведено правомірність оскаржуваної постанови.
Відповідно до частини дев'ятої ст. 172 Кодексу адміністративного судочинства України суд приймає позовну заяву щодо рішення, дії чи бездіяльності виборчої комісії, комісії з референдуму або члена відповідної комісії до розгляду незалежно від сплати судового збору. У разі несплати судового збору на момент вирішення справи суд одночасно вирішує питання про стягнення судового збору відповідно до правил розподілу судових витрат, встановлених цим Кодексом.
Згідно із пп. 1 п. 3 частини другої ст. 4 Закону України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року N 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру ставка судового збору становить 0,06 розміру мінімальної заробітної плати.
Мінімальну заробітну плату встановлено Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", яка на перше січня 2014 року становить 1218,00 грн., в зв'язку з чим, за подачу адміністративного позову Позивачі мали сплатити судовий збір у сумі 73 грн. 08 коп. (1218 грн. х 0,06).
Позивачами при зверненні з адміністративним позовом до суду судовий збір не сплачено, в зв'язку з чим, його має бути стягнуто з Позивачів на користь Державного бюджету України у відповідному розмірі солідарно.
Керуючись ст. ст. 160 - 163, 172, 177, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів постановила:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Стягнути з кандидатів у народні депутати України ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9 на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 73 грн. 08 коп. солідарно.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Постанову може бути оскаржено через Київський апеляційний адміністративний суд до Вищого адміністративного суду України у дводенний строк з дня її проголошення.
Головуючий, суддя К. А. Бабенко
Судді:
І. Й. Петрик
А. Г. Хрімлі