ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
06.10.2014 р.
Справа N 875/141/14
Про визнання протиправною та часткове
скасування постанови, зобов'язання вчинити дії
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: Цуркана М. І. (головуючий); Єрьоміна А. В.; Кравцова О. В., секретар судового засідання - Наумець О. В.; за участю: представника позивача - ОСОБА_4, представника відповідача - С. Т. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Центральної виборчої комісії про визнання протиправною та скасування постанови в частині, зобов'язання вчинити певні дії, що переглядається за апеляційною скаргою Центральної виборчої комісії на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2014 року, установила:
30 вересня 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Центральної виборчої комісії (ЦВК) про визнання протиправною та часткове скасування постанови, зобов'язання вчинити дії.
Зазначала, що реалізуючи своє право бути обраною на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року, подала до ЦВК документи, передбачені частиною другою статті 55 Закону України від 17 листопада 2011 року N 4061-VI "Про вибори народних депутатів України", серед яких і заяву про самовисування.
Посилаючись на те, що постановою ЦВК від 29 вересня 2014 року N 1333 у реєстрації незаконно відмовлено, просила цю постанову визнати протиправною та скасувати в частині відмови у реєстрації ОСОБА_6 кандидатом у народні депутати та зобов'язати ЦВК повторно розглянути подані 24 вересня 2014 року документи ОСОБА_6 для реєстрації кандидатом у народні депутати України у одномандатному виборчому окрузі N 216 на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року. Уточнивши позовні вимоги, просила зобов'язати ЦВК зареєструвати ОСОБА_6 кандидатом у народні депутати України.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2014 року позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову ЦВК від 29 вересня 2014 року N 1333 в частині відмови в реєстрації ОСОБА_6 кандидатом у народні депутати України у одномандатному виборчому окрузі N 216 на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року. Зобов'язано ЦВК зареєструвати ОСОБА_6 кандидатом у народні депутати України у одномандатному виборчому окрузі N 216 на позачергових виборах народних депутатів України 2014 року.
У апеляційній скарзі ЦВК, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши доповідача, представників сторін, здійснивши перевірку доводів апеляційної скарги та матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що 24 вересня 2014 року ОСОБА_6 подала до ЦВК пакет документів для реєстрації кандидатом у народні депутати України у одномандатному виборчому окрузі N 216 на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року, зокрема заяву про самовисування, автобіографію на паперовому носії та в електронному вигляді, документ про внесення грошової застави, 4 фотографії кандидата розміром 4 х 6 сантиметрів на паперових носіях та в електронному вигляді; ксерокопії першої та другої сторінок паспорта громадянина України, а також передвиборну програму.
Постановою ЦВК від 29 вересня 2014 року N 1333 у реєстрації відмовлено, з посиланням на те, що у заяві позивача про самовисування відсутнє зобов'язання у разі обрання депутатом припинити діяльність чи скласти представницький мандат, які відповідно до Конституції України та законів України несумісні з мандатом народного депутата України.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність у заяві відповідного зобов'язання є неточністю та не є підставою вважати, що заява не подана взагалі. Пославшись на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Краснов та Скуратов проти Російської Федерації", суд вказав на недопустимість надмірного формалізму у виборчих правовідносинах, що призводить до порушення права бути обраним.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з висновками суду першої інстанції погоджується частково.
Як встановлено статтею 38 Конституції України, право бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування належить до основних конституційних прав громадянина.
Практична реалізація права бути обраним народним депутатом України врегульована ухваленими відповідно до Конституції України законами, зокрема Законом N 4061-VI.
Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.
Частиною четвертою цієї ж статті передбачено, що не може бути висунутий кандидатом й обраний депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.
Порядок висування та реєстрації кандидатів у народні депутати України унормований розділом VII Закону N 4061-VI.
За змістом пункту 1 частини другої статті 55 Закону N 4061-VI Центральна виборча комісія реєструє кандидата у депутати, який балотується в одномандатному окрузі в порядку самовисування, за отримання, серед інших заяви про самовисування, датованої днем подання документів для реєстрації його кандидатом у депутати до Центральної виборчої комісії, із зобов'язанням у разі обрання депутатом припинити діяльність чи скласти представницький мандат, які відповідно до Конституції України та законів України несумісні з мандатом народного депутата України, та згоду на оприлюднення біографічних відомостей у зв'язку з участю у виборах, а також із зобов'язанням у разі обрання депутатом протягом місяця після офіційного оприлюднення результатів виборів передати в управління іншій особі належні йому підприємства та корпоративні права у порядку, встановленому законом (або зазначенням, що таких немає).
З аналізу наведеної норми вбачається, що йдеться про заяву як окремий документ, в якому змістовно мають бути відображені відповідні зобов'язання.
Вичерпний перелік підстав для відмови у реєстрації передбачений частиною першою статті 60 Закону N 4061-VI, за правилами якої ЦВК відмовляє в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати в разі: порушення вимог частин четвертої, п'ятої статті 52 цього Закону; відсутності документів, зазначених у частині першій статті 54 чи частинах першій або другій статті 55 цього Закону; припинення громадянства України кандидата у депутати; вибуття особи, висунутої кандидатом у депутати, за межі України для проживання чи з метою отримання політичного притулку; визнання особи, висунутої кандидатом у депутати, недієздатною; набрання щодо особи, висунутої кандидатом у депутати, законної сили обвинувальним вироком суду за вчинення умисного злочину; виявлення обставин, які позбавляють особу, висунуту кандидатом у депутати, права бути обраною депутатом відповідно до статті 9 цього Закону.
Як вбачається з оскаржуваної постанови ЦВК, підставою для відмови у реєстрації позивача зазначена відсутність у заяві про самовисування зобов'язання у разі обрання депутатом припинити діяльність чи скласти представницький мандат, які відповідно до Конституції України та законів України несумісні з мандатом народного депутата України.
З точки зору ЦВК (яка викладена в апеляційній скарзі), відсутність цього зобов'язання у заяві означає неподання заяви як такої.
На думку позивача йдеться про неточність, право на виправлення якої прямо передбачене частиною третьою статті 60 Закону N 4061-VI, а сама неточність не є підставою для відмови в реєстрації кандидата в депутати.
Колегія суддів звертає увагу на відсутність законодавчого визначення понять "помилка" і "неточність", що накладає на орган, який застосовує Закон, в тому числі і на ЦВК, обов'язок зрозумілого тлумачення з метою уникнення необґрунтованого формалізму, яким може знівельовуватися саме право бути учасником виборчих перегонів.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України від 30 червня 2004 року N 1932-IV "Про Центральну виборчу комісію" ЦВК є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України, цього та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів в порядку та в межах, встановлених цим та іншими законами України.
Таким чином, оскаржувана постанова ЦВК, як рішення суб'єкта владних повноважень, підлягає оцінці судами на відповідність вимогам, переліченим у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилами цієї норми у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З викладеного вбачається, що висновки суду першої інстанції щодо визнання протиправною та часткове скасування оскаржуваної постанови є правильними, оскільки остання не відповідає вимозі обґрунтованості та пропорційності (конституційне право було обмежено формальними умовами, ґрунтовність яких не є безапеляційною).
Більше того, як вбачається з доводів апеляційної скарги, твердження про те, що недоліки заяви є тотожними її відсутності засновані на припущеннях та довільному трактуванні, що у виборчих правовідносинах є неприпустимим.
Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції правильно вказав на зайву формалізованість виборчого процесу, пославшись на практику Європейського суду з прав людини.
Наведені обставини дають підстави відхилити, як необґрунтовані, доводи апеляційної скарги в цій частині спору.
В той же час, суд погоджується з ЦВК щодо неможливості вирішення питання про зобов'язання зареєструвати позивача кандидатом у народні депутати України.
Системний аналіз Закону N 4061-VI дає підстави стверджувати, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права суперечить імперативним вимогам Закону щодо наділення ЦВК виключними повноваженнями з реєстрації кандидатів у народні депутати України.
Такі повноваження є дискреційними та пов'язуються з вчиненням ЦВК сукупності дій, які лежать поза межами перевірки судом у цій справі. Тому суд не може перебирати на себе повноваження державного органу, безапеляційно зобов'язуючи відповідача здійснити реєстрацію.
Правильним буде зобов'язати повторно розглянути заяву про реєстрацію позивача кандидатом у народні депутати України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись статтями 177, 199, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів постановила:
Апеляційну скаргу Центральної виборчої комісії задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2014 року змінити.
У третьому абзаці резолютивної частини цієї постанови слово "зареєструвати кандидатом у народні депутати України ОСОБА_6" замінити словами "повторно розглянути заяву ОСОБА_6 щодо реєстрації кандидатом у народні депутати України".
В решті - рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
М. І. Цуркан
А. В. Єрьомін
О. В. Кравцов