ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
07.10.2014
Про зобов'язання призначити пенсію
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гриціва М. І., Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - ГУ ПФУ), управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - управління МВС; МВС відповідно) про зобов'язання призначити пенсію, встановила:
У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив: зобов'язати управління МВС підготувати документи для призначення пенсії за вислугу років та передати їх до ГУ ПФУ; зобов'язати ГУ ПФУ призначити йому пенсію за вислугу років з 30 жовтня 2007 року згідно з пунктом "б" статті 12 Закону України від 9 квітня 1992 року N 2262-XII "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (в редакції Закону України від 4 липня 2002 року N 51-IV "Про внесення змін до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ"; далі - Закон N 2262-XII, Закон N 51-IV відповідно).
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що відповідно до пункту "б" статті 12 Закону 2262-XII в редакції Закону N 51-IV він має право на призначення пенсії за вислугу років. Проте управління МВС відмовило йому у призначенні такої пенсії.
Суди встановили, що ОСОБА_1, 24 червня 1960 року народження, проходив службу в органах внутрішніх справ з 1 жовтня 1986 року по 6 серпня 2001 року. Наказом управління МВС від 6 серпня 2001 року N 103О/С звільнений зі служби на підставі підпункту "а" пункту 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року N 114 (далі - Положення) (за віком). При звільненні строк служби в Радянській армії та органах внутрішніх справ становив 16 років 10 місяців і 9 днів, а загальний трудовий стаж - 23 роки 11 місяців 22 дні.
Після досягнення 45-річного віку та відповідного трудового стажу позивач подав до управління МВС необхідні документи для призначення пенсії за Законом 2262-XII, проте така пенсія йому не була призначена.
Маньківський районний суд Черкаської області постановою від 17 грудня 2007 року позов задовольнив. Зобов'язав управління МВС підготувати документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років; зобов'язав ГУ ПФУ призначити пенсію за вислугу років з 30 жовтня 2007 року згідно з Законом N 2262-XII.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 5 березня 2009 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про відмову у задоволенні позову.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 липня 2014 року (Ухвала N К/800/25427/14) постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2009 року скасував, а постанову суду першої інстанції залишив у силі.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), управління МВС зазначає, що в доданій до заяви ухвалі суду касаційної інстанції від 3 квітня 2014 року (справа N К/9991/46567/11) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення пункту "б" статті 12 Закону N 2262-XII. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 липня 2014 року (Ухвала N К/800/25427/14) скасувати і залишити в силі постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2009 року.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження, виходив із того, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення пункту "б" статті 12 Закону N 2262-XII.
Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його рішення, копію якого надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.
Так, у справі, рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви, суди встановили, що позивач досяг 45-річного віку, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, у 2008 році. У цей період пункт "б" статті 12 Закону N 2262-XII діяв у редакції Закону України від 4 квітня 2006 року N 3591-IV "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців" (набрав чинності з 29 квітня 2006 року), відповідно до якого особа мала право на пенсію за вислугу років, якщо вона досягла 45-річного віку на день звільнення зі служби.
Водночас у справі, що розглядається, суди встановили, що позивач досяг 45-річного віку 24 червня 2005 року. На той час була чинною редакція пункту "б" статті 12 Закону N 2262-XII у редакції Закону N 51-IV, відповідно до якої особа мала право на пенсію за вислугу років у разі досягнення 45-річного віку незалежно від підстав та часу звільнення зі служби.
Отже, правовідносини у справі, що розглядається, та правовідносини у справі, рішення в якій надано для порівняння, виникли у різний час та були по-різному врегульовані.
Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви управління МВС слід відмовити.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:
У задоволенні заяви управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області відмовити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: В. В. Кривенко
Судді:
М. І. Гриців
М. Б. Гусак
О. А. Коротких
О. В. Кривенда
В. Л. Маринченко
О. Б. Прокопенко
О. О. Терлецький