ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
21.10.2014 р. N К/800/33208/14

Про визнання неправомірними дій та скасування постанови і розпорядження

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого - Загороднього А. Ф., суддів - Амєліна С. Є., Білуги С. В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (полковник медичної служби Г. І. М.), Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії та визнати право фізичної особи, а також за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_4 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону Г. І. М., Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова та начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова М. Ю. І. про визнання неправомірними дій та скасування постанови і розпорядження, встановила:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону полковник медичної служби Г. І. М., Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, про визнання неправомірними дій та такими, що порушують умови контракту між позивачем та Міністерством оборони України, визнання незаконною постанови житлової комісії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону від 16 березня 2010 року N 57 в частині, що стосується капітана медичної служби ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_3, визнання за позивачем право матері, що самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину та визнати за нею право на зарахування її сім'ї у складі 2 осіб на квартирний облік по місцю проходження військової служби на пільгових умовах як одинока мати, що самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину зі збереженням черговості за попереднім місцем проходженням військової служби, а також визнання доньки ОСОБА_4 від першого шлюбу ОСОБА_6 спадкоємцем першої черги за законом відносно ОСОБА_4 як спадкодавця.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_4 також звернувся до суду з позовом до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, його начальника Г. І. М., Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова та його начальника М. Ю. І. про скасування постанови житлової комісії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону від 16 березня 2010 року N 57, визнання неправомірними дій начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону і як такими, що незаконно покладають обов'язки виховання неповнолітньої дитини ОСОБА_2, скасування розпорядження начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова від 25 лютого 2010 року та визнання неправомірними дії начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова і як такими, що незаконно покладають обов'язки сплати комунальних послуг та обов'язки виховання неповнолітньої дитини ОСОБА_2.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та такими, що порушують умови контракту між позивачем та Міністерством оборони України, дії начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, скасовано постанову житлової комісії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону від 16 березня 2010 року N 57 в частині, що стосується капітана медичної служби ОСОБА_2 В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. В задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_4 відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі, ОСОБА_2, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, вбачає порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті рішення, і тому вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду апеляційної інстанції скасувати, змінивши рішення суду першої інстанції, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що зі змісту Витягу з протоколу від 19 березня 2009 року N 48 за наслідками розгляду рапорту капітана медичної служби ОСОБА_2 від 15 грудня 2008 року та доданих до нього документів постановлено зарахувати її на квартирний облік Військово-медичного клінічного центру Західного регіону у першочергову житлову чергу за попереднім місцем служби згідно Пр. N 6 від 05 серпня 2001 року в/ч А-1024 (як одинока мати) з 02 серпня 2001 року.

Однак, в подальшому, за наслідками розгляду листа Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова від 25 лютого 2010 N 405, житловою комісією Військово-медичного клінічного центру Західного регіону 16 березня 2010 року постановлено відмінити рішення прийняте за протоколом від 19 березня 2009 року N 48.

25 лютого 2010 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова листом N 405 зобов'язав житлову комісію Військово-медичного клінічного центру Західного регіону переглянути питання щодо зарахування позивача до списків осіб, які користуються правом першочергового забезпечення житлом, оскільки ОСОБА_2 не є одинокою матір'ю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності дій житлової комісії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону в частині прийняття постанови від 16 березня 2010 року N 57, оскільки обставини проживання з позивачем ОСОБА_4, усиновлення дитини позивача та наявність обов'язків у ОСОБА_4 щодо згаданої дитини вже досліджувались та було встановлено, що ОСОБА_2 є одинокою матір'ю.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 не має статусу "одинокої матері", оскільки вийшла заміж за ОСОБА_4 та проживає разом з ним. При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовував свої доводи з посиланням на статтю 18-1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".

Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки рішення прийнято по недостатньо з'ясованим і перевіреним обставинам справи, що мають значення для її правильного вирішення, з огляду на наступне.

Закон України "Про відпустки", зокрема, пункт 5 частини 13 статті 10 визначає одиноку матір як таку, що виховує дитину без батька.

Тобто до категорії одинокої матері відносяться: жінка, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року встановлено, що ОСОБА_2 є одинокою матір'ю. При цьому судом було досліджено обставини проживання ОСОБА_4 з позивачем, усиновлення дитини позивача та наявність обов'язків у ОСОБА_4 щодо дитини ОСОБА_2

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З аналізу наведеної норми вбачається, що положення цієї статті повинні запобігати ухваленню різних судових рішень щодо однієї й тієї самої обставини. Тобто, в адміністративному процесі не належить доказувати, зокрема, преюдиційні обставини, тобто ті, що встановлені в судовому рішенні іншого суду, яке набрало законної сили (обов'язковим для врахування). Обставини вважаються встановленими в іншому судовому рішенні, якщо про це зазначено у мотивувальній чи резолютивній частинах цього рішення.

При цьому, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи лише за умови, що в ній беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи, що факт визначення ОСОБА_2 "одинокою матір'ю" встановлено судовими рішеннями, що набрали законної сили, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність постанови житлової комісії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону в частині прийняття постанови від 16 березня 2010 року N 57 щодо відміни рішення про зарахування ОСОБА_2 на квартирний облік Військово-медичного клінічного центру Західного регіону у першочергову житлову чергу, як "одиноку мати".

Застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин положень Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" є помилковим, оскільки зазначений Закон встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги.

Окрім того, колегія суддів вважає, що висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 не має статусу "одинокої матері", оскільки вийшла заміж за ОСОБА_4 та проживає разом з ним, не ґрунтується на законі, оскільки пункт 5 частини 13 статті 10 Закону України "Про відпустки" визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, а тому жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена, не позбавляє матері статусу одинокої.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи та вимоги чинного законодавства, колегія судів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, оскільки начальник Військово-медичного клінічного центру Західного регіону діяв не у спосіб та порядок передбачені Конституцією та законами України.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, оскільки постанова житлової комісії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону від 16 березня 2010 року N 57 стосується прав ОСОБА_2 та жодним чином не порушують охоронюваних законом прав ОСОБА_4.

Разом з тим, в частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за нею права матері, що самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину та права на зарахування її сім'ї у складі 2 осіб на квартирний облік по місцю проходження військової служби на пільгових умовах як "одинока мати", що самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину зі збереженням черговості за попереднім місцем проходження військової служби, а також щодо визнання доньки ОСОБА_4 від першого шлюбу ОСОБА_6 спадкоємцем першої черги за законом відносно ОСОБА_4 як спадкодавця, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку відмовивши в їх задоволенні, з огляду на наступне.

Вимогами пункту 5 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

З огляду на викладене, оскільки предметом спору зазначених вище позовних вимог в частині є визнання права (визнання за ОСОБА_2 права матері, що самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину та права на зарахування її сім'ї у складі 2 осіб на квартирний облік по місцю проходження військової служби на пільгових умовах як "одинока мати", що самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину зі збереженням черговості за попереднім місцем проходження військової служби, а також щодо визнання доньки ОСОБА_4 від першого шлюбу ОСОБА_6 спадкоємцем першої черги за законом відносно ОСОБА_4 як спадкодавця), то суди першої та апеляційної інстанцій не повинні були їх розглядати по суті разом з позовними вимогами, які віднесені Законом до компетенції адміністративних судів.

Згідно статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене та з огляду на відсутність необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, суд касаційної інстанції рахує за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції та змінити рішення суду першої інстанції, закривши адміністративне провадження в цій частині позовних вимог, та роз'яснити позивачу його право на звернення до місцевого загального суду за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року скасувати.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року змінити, закривши провадження у справі в частині позовних вимог про визнання за нею права матері, що самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину та права на зарахування її сім'ї у складі 2 осіб на квартирний облік по місцю проходження військової служби на пільгових умовах як "одинока мати", що самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину зі збереженням черговості за попереднім місцем проходження військової служби, а також щодо визнання доньки ОСОБА_4 від першого шлюбу ОСОБА_6 спадкоємцем першої черги за законом відносно ОСОБА_4 як спадкодавця.

Роз'яснити позивачу його право на звернення в цій частині позовних вимог до місцевого загального суду за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

В іншій частині постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: А. Ф. Загородній

Судді:

С. Є. Амєлін

С. В. Білуга