ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
22.10.2014 р. N К/800/38761/14
Про стягнення виплат у зв'язку з інвалідністю
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі - Весельської Т. Ф., Олексієнка М. М., Черпака Ю. К., провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (перейменовано в Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області) про стягнення виплат у зв'язку з інвалідністю, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області на рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 23 листопада 2010 року та апеляційного суду Полтавської області від 8 лютого 2011 року, встановила:
У квітні 2010 року ОСОБА_4 пред'явив в суді позов, в якому просив стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі - УМВС) одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 23 Закону України від 20 грудня 1990 року N 565-XII "Про міліцію" (далі - Закон N 565-XII) і Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року N 707 (далі - Порядок), через інвалідність, що настала в період проходження ним служби в органах внутрішніх справ (далі - ОВС), в сумі 69282,18 гривні, та зобов'язати здійснювати йому щомісячне відшкодування втраченого заробітку, відповідно до статей 1195, 1197 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), в сумі 1224,44 гривні, починаючи з 19 квітня 2010 року на весь час перебування його у статусі інваліда з втратою працездатності 60 %.
Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 23 листопада 2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з УМВС на користь ОСОБА_4 невиплачену йому грошову допомогу внаслідок настання інвалідності в сумі 69282,18 гривні, шляхом здійснення щомісячних платежів в сумі 1224,44 гривні, з моменту набрання рішенням законної сили, протягом всього часу перебування його в статусі інваліда. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 8 лютого 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову. Стягнуто з УМВС на користь ОСОБА_4 одноразову грошову допомогу в сумі 51872,58 гривні та зобов'язано щомісячно відшкодувати втрачений заробіток в сумі 1224,44 гривні, починаючи з 19 квітня 2010 року та продовжувати протягом строку інвалідності, визначеного довідкою медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 19 квітня 2010 року N 0188468.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2011 року касаційну скаргу УМВС передано до Вищого адміністративного суду України, оскільки справа не підлягає касаційному розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2013 року (Ухвала N К/9991/49689/11) касаційну скаргу УМВС залишено без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Постановою Верховного Суду України від 8 липня 2014 року (Постанова N 21-184а14) ухвалу Вищого адміністративного суду України (Ухвала N К/9991/49689/11) скасовано, а справу направлено на новий касаційний розгляд, з мотивів неоднакового застосування положень статті 23 Закону N 565-XII, Порядку та статті 1195 ЦК.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
При прийнятті постанови Верховний Суд України виходив з такого.
Згідно із статтею 23 Закону N 565-XII у разі інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Відповідно до цієї статті Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок, підпунктом 2 пункту 1 якого передбачено, що одноразова грошова допомога виплачується у разі установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися:
- під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі п'ятирічного грошового забезпечення - інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи;
- у період проходження служби і не пов'язані із безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається МСЕК.
Виконанням службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, є несення постової чи патрульної служби; вчинення дій із забезпечення особистої безпеки громадян, захисту їх прав і свобод, законних інтересів; припинення або запобігання злочинам та правопорушенням, охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; участь у ліквідації наслідків аварії, пожежі, катастрофи, стихійного лиха та інших надзвичайних подій (пункт 2 Порядку).
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 проходив службу в ОВС, а з 26 лютого 2010 року наказом начальника УМВС від 25 лютого 2010 року N 38о/с звільнений у запас через хворобу на підставі пункту 63 "б" Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року N 114, з правом на отримання грошової допомоги при звільненні за 18 календарних років служби. Відповідно до свідоцтва військово-лікарської комісії УМВС від 12 лютого 2010 року N 41-с має захворювання, пов'язане із проходженням служби в ОВС, тому визнаний непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у військовий час. Згідно з довідкою МСЕК від 19 квітня 2010 року йому встановлено III групу інвалідності із ступенем втрати професійної працездатності 60 % у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в ОВС та призначено одноразову грошову допомогу, відповідно до пункту 1.2 Порядку, обчислену з грошового забезпечення, що складається з посадового окладу, окладу за спеціальне звання та відсоткової надбавки за вислугу років, в розмірі 17409,60 гривень.
Задовольняючи позов в частині, суди виходили з того, що оскільки ОСОБА_4 втратив професійну працездатність у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із проходженням служби в ОВС, йому має бути виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі трирічного грошового забезпечення.
Проте судами першої та апеляційної інстанції не враховано, що право на отримання грошової допомоги у такому розмірі мають працівники міліції, яким установлена III група інвалідності і ця інвалідність настала внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю і, як наслідок, не перевірено, чи є захворювання позивача, внаслідок якого йому була встановлена інвалідність, таким, що сталося під час виконання ним таких службових обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Крім того, Верховний Суд України в своєму рішенні зауважив, що судами першої та апеляційної інстанцій помилково визнано право позивача на відшкодування втраченого заробітку у зв'язку з втратою професійної працездатності, відповідно до статті 1195 ЦК, оскільки дія цієї норми не поширюється на спірні правовідносини, які пов'язані з проходженням публічної служби і врегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом N 565-XII та Порядком.
Згідно із частиною першою статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Керуючись статтями 222, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила:
Касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 23 листопада 2010 року та апеляційного суду Полтавської області від 8 лютого 2011 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та оскарженню не підлягає.
Судді:
Т. Ф. Весельська
Ю. К. Черпак
М. М. Олексієнко