ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
від 22 жовтня 2014 року

Про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого
суду України з розгляду цивільних і кримінальних
справ від 26 березня 2014 року

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів - Григор'євої Л. І., Гуменюка В. І., Лященко Н. П., Романюка Я. М., Сеніна Ю. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року, встановила:

1 липня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив на підставі статей 526, 615, 635, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) стягнути з ОСОБА_2 безпідставно набуті кошти в сумі 53 тис. доларів США та 6 тис. 600 євро.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він та відповідач мали намір укласти договір купівлі-продажу акцій відкритого акціонерного товариства "Племзавод "Колос" (далі - ВАТ "Племзавод "Колос"), на виконання якого він (позивач) передав ОСОБА_2 зазначені кошти. На підтвердження факту отримання коштів відповідач надав розписки від 6 травня, від 19 травня та від 15 червня 2010 року. Оскільки договір укладений не був, а ОСОБА_2 грошові кошти не повернув, позивач просив про задоволення позову.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2013 року, позов задоволено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено.

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 26 березня 2014 року заявник порушує питання про скасування зазначеної ухвали з направленням на новий касаційний розгляд з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: статті 256, частин першої, п'ятої статті 261, статей 267, 530 ЦК України.

В обґрунтування заяви ОСОБА_2 додав рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2012 року, від 5 жовтня 2011 року, від 4 грудня 2013 року та ухвалу цього самого суду від 28 травня 2014 року, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовані зазначені правові норми.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 6 травня 2010 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 5 тис. доларів США та 6 тис. 600 євро, а 19 травня та 15 червня 2010 року ще 45 тис. доларів США та 3 тис. доларів США як аванс за договором купівлі-продажу пакета акцій ВАТ "Племзавод "Колос", який сторони мали намір укласти, про що ОСОБА_2 видав ОСОБА_1 розписки.

7 травня 2013 року ОСОБА_1 здав на пошту позовну заяву до Голосіївського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 зазначених грошових коштів (а. с. 5, 7).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 31 травня 2013 року позовну заяву повернуто позивачу у зв'язку з порушенням правил підсудності.

Звертаючись 1 липня 2013 року до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 подав клопотання про поновлення строку для звернення до суду.

Задовольняючи на підставі статті 1212 ЦК України позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач, отримавши від позивача кошти, не виконав свого обов'язку укласти договори купівлі-продажу акцій, тому повинен повернути позивачеві набуті без відповідної правової підстави кошти. Висновків щодо застосування норм статей 256, 267 ЦК України рішення суду не містить.

Разом із тим, відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд указав, що оскільки під час розгляду судом справи відповідач не подав заяву про застосування позовної давності, а апеляційний суд на підставі статті 303 ЦПК України здійснює лише перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, то підстави для задоволення заяви про застосування позовної давності, поданої в апеляційній інстанції, відсутні.

Відмовляючи в задоволенні касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходив із того, що позивачем не пропущено строку звернення до суду, оскільки в розписці зазначено дату укладення майбутнього договору купівлі-продажу акцій, а не дату повернення коштів позивачу. Відтак касаційний суд дійшов висновку про те, що не можна вважати зазначену дату датою настання у відповідача обов'язку повернути кошти та початком перебігу для позивача строку звернення до суду з позовом про стягнення коштів, оскільки в такому разі застосовуються загальні положення щодо строку виконання зобов'язання (стаття 530 ЦК України).

Разом із тим у наданих для порівняння рішеннях та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

- від 30 травня 2012 року (справа N 6-9490св12), відмовляючи в задоволенні позову про стягнення боргу на підставі частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України, суд виходив із того, що позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до суду, поважних причин пропущення строку позивач не зазначив, із заявою про його поновлення не звертався, у той час як відповідачем подано заяву про застосування позовної давності;

- від 5 жовтня 2011 року (справа N 6-30405св11), відмовляючи в задоволенні позову про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України, суд виходив зі спливу позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем у справі;

- від 4 грудня 2013 року суд, вирішуючи спір про визнання недійсним договору оренди земельних ділянок на підставі частини першої статті 261 ЦК України, дійшов висновку про збіг позовної давності для заявлених вимог;

- від 28 травня 2014 року у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором, направляючи справу на новий розгляд, суд указав на необхідність перевірки дотримання строку звернення до суду з урахуванням поданої стороною заяви про застосування норм частини четвертої статті 267 ЦК України.

Отже, на відміну від судових рішень у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції в судових рішеннях, наданих для порівняння, виходив із факту пропуску позивачем строку звернення до суду, що відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови в позові з урахуванням поданої стороною заяви про застосування позовної давності.

Таким чином, у справі, яка переглядається, та у справах, на рішення яких заявник посилається в обґрунтування своєї заяви, наявні різні фактичні обставини й має місце різне правове регулювання правовідносин.

Водночас за змістом пункту першого частини першої статті 355 ЦПК України під судовими рішеннями у подібних правовідносинах необхідно розуміти такі, в яких тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

За таких обставин відсутні підстави, передбачені пунктом першим частини першої статті 355 ЦПК України, для перегляду заяви ОСОБА_2.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 360-2, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий А. Г. Ярема

Судді:

Л. І. Григор'єва

В. І. Гуменюк

Н. П. Лященко

Я. М. Романюк

Ю. Л. Сенін