ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
28.10.2014
Про зобов'язання вчинити дії
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гриціва М. І., Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Державної фінансової інспекції в Івано-Франківській області (далі - Інспекція) до державного підприємства "Карпатське підприємство геодезії, картографії та кадастру" (далі - Підприємство) про зобов'язання вчинити дії, встановила:
У грудні 2013 року Інспекція звернулася до суду з позовом, у якому просила зобов'язати Підприємство виконати пункти 2 - 5 вимоги від 22 квітня 2013 року N 09-07-14-14/3172 про усунення порушень, виявлених під час ревізії.
На обґрунтування позову Інспекція вказала, що відповідно до статті 15 Закону України від 26 січня 1993 року N 2939-XII "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 2939-XII) законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Суди встановили, що Інспекція провела ревізію фінансово-господарської діяльності Підприємства за період з 1 січня 2010 року по 1 січня 2013 року, за наслідками якої складено акт від 22 березня 2013 року N 07-21/03 про виявлені порушення, які полягали у:
- виконанні робіт та покритті своїх витрат за рахунок бюджетних коштів та коштів замовника всупереч законодавству;
- зайвому отриманні бюджетних коштів в результаті застосування завищеного коефіцієнта по редагуванню зібраної цифрової інформації для управління архітектури і містобудування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради;
- застосовуванні завищених коефіцієнтів кратності до законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати внаслідок внесення недостовірних даних у штатні розписи, відомості нарахування заробітної плати, платіжні відомості, що призвело до зайвого нарахування та виплати заробітної плати 3 працівникам.
Крім того, згідно з актом ревізії Підприємство не провело індексацію заробітної плати 33 працівникам в межах прожиткового мінімуму у жовтні - листопаді 2011 року та безпідставного списало 80 літрів бензину марки А-95 внаслідок внесення недостовірних даних у подорожні листи службового автомобіля.
Інспекція направила Підприємству вимогу про усунення виявлених порушень, в якій, крім іншого, містилася вказівка про відшкодування завданих збитків.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 3 липня 2013 року позов задовольнив.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 2 липня 2014 року рішення суду першої інстанції скасував і прийняв нове - про відмову у задоволенні позову.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 липня 2014 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Інспекції на постанову апеляційного адміністративного суду.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Інспекція зазначає, що в доданій до заяви ухвалі Вищого адміністративного суду України від 8 серпня 2013 року (Ухвала N К/800/11444/13) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення статті 15 Закону N 2939-XII. За змістом заяви Інспекція просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 липня 2014 року, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 8 серпня 2013 року (Ухвала N К/800/11444/13), копію якої додано до заяви, по-іншому, ніж у цій справі застосовано зазначену норму права.
У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який у своєму рішенні зазначив, що позов Інспекції про зобов'язання Підприємства виконати пункти вимоги щодо відшкодування збитків не може бути задоволений, оскільки збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Водночас в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 8 серпня 2013 року (Ухвала N К/800/11444/13), наданій Інспекцією на підтвердження наведених у заяві доводів, суд касаційної інстанції, пославшись на пункти 7, 10 статті 10 та частину другу статті 15 Закону N 2939-XII, визнав обґрунтованою і правомірною вимогу державної фінансової інспекції щодо зобов'язання лісомисливського господарства виконати приписи її письмової вимоги щодо повернення зайво сплаченої суми коштів.
Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував зазначені норми права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом цих норм матеріального права у подібних відносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону N 2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року N 499/2011 (далі - Положення, Держфінінспекція відповідно), визначено, що Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Держфінінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах (пункт 7 Положення).
Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція має право в установленому порядку, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 15); у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства (підпункт 18); при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (підпункт 21).
Положенням установлено, що Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб і, у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, має право звернутися до суду в інтересах держави.
Зазначені норми узгоджуються з положеннями статті 10 Закону N 2939-XII, якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, пунктом 7 передбачено право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Згідно з пунктом 10 статті 10 Закону N 2939-XII органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а відповідно до пункту 13 цієї норми - при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону N 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Таким чином, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного і місцевих бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки.
У справі, що розглядається, Інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.
Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, вони не можуть бути стягнуті за адміністративним позовом про зобов'язання вчинити певні дії.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня 2014 року (справи N N 21-40а14, 21-63а14), 13 травня 2014 року (справа N 21-89а14), 20 травня 2014 року (справа N 21-93а14).
За таких обставин у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим підстав для задоволення заяви Інспекції немає.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:
У задоволенні заяви Державної фінансової інспекції в Івано-Франківській області відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: В. В. Кривенко
Судді:
М. І. Гриців
М. Б. Гусак
О. А. Коротких
О. В. Кривенда
В. Л. Маринченко
О. Б. Прокопенко
О. О. Терлецький