ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
28.10.2014
Про визнання дій протиправними
та зобов'язання вчинити певні дії
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гриціва М. І., Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (далі - відділ соцзахисту) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, встановила:
У лютому 2012 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати протиправними дії відділу соцзахисту в частині недоплати грошової компенсації вартості продуктів харчування за період з жовтня по грудень 2011 року; зобов'язати відділ соцзахисту нарахувати та виплатити йому недоотриману суму коштів - 625 грн. 80 коп. на компенсацію 50 процентів вартості продуктів харчування за нормами, встановленими пунктом 14 статті 20 Закону України від 28 лютого 1991 року N 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 796-XII), за період з жовтня по грудень 2011 року.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що він є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1-ої категорії, йому встановлено III групу інвалідності і за законом він має право на компенсацію 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров'я України. Зазначену грошову компенсацію позивач отримує згідно з Порядком використання коштів державного бюджету для програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 року N 936 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок, постанова N 936 відповідно). На думку позивача, розмір отримуваної ним компенсації, який визначається Міністерством праці та соціальної політики України (на сьогодні - Міністерство соціальної політики України; далі - Мінпраці), є меншим, ніж встановлено Законом N 796-XII, оскільки цей розмір встановлюється на цілий рік, а ціни на продукти коливаються залежно від пори року.
Суди встановили, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1-ої категорії (посвідчення НОМЕР_1), а також інвалідом III групи за захворюванням, пов'язаним із ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи (довідка МСЕК від 14 вересня 2001 року НОМЕР_2; експертний висновок від 13 квітня 1993 року НОМЕР_3).
Відповідно до пункту 14 статті 20 Закону N 796-XII позивач отримував компенсацію 50 процентів вартості продуктів харчування у розмірі, встановленому Порядком.
Сихівський районний суд міста Львова постановою від 12 березня 2012 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року, позов задовольнив: визнав протиправними дії відділу соцзахисту в частині недоплати ОСОБА_1 коштів на компенсацію 50 процентів вартості продуктів харчування за період з жовтня по грудень 2011 року; зобов'язав відділ соцзахисту нарахувати та виплатити вказану компенсацію у передбаченому законом розмірі.
Вищий адміністративний суд України постановою від 7 листопада 2013 року (Постанова N К/9991/65264/12) рішення судів попередніх інстанцій скасував та прийняв нове - про відмову в задоволенні позову.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ОСОБА_1 зазначає, що в доданій до заяви ухвалі суду касаційної інстанції від 20 лютого 2014 року (справа N К/9991/30954/12) по-іншому, ніж в оскаржуваній постанові, застосовано положення пункту 14 статті 20 Закону N 796-XII. Просить постанову Вищого адміністративного суду України від 7 листопада 2013 року (Постанова N К/9991/65264/12) скасувати та прийняти нове рішення - про задоволення позову.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданому до заяви рішенні суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення пункту 14 статті 20 Закону N 796-XII.
Так, у справі, рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що Порядком використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 року N 987, та Порядком зарахування збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення і використання його коштів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 року N 396, не передбачено обмежень щодо здійснення відповідними органами виплат компенсації вартості продуктів харчування, визначеної на рівні закону, а тому недоплата позивачеві зазначеної компенсації є протиправною.
Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов іншого висновку та зазначив в оскаржуваній постанові, що визначення розміру грошової компенсації вартості продуктів харчування належить до повноважень Мінпраці відповідно до статті 62 Закону N 796-XII та Порядку. Оскільки позивач у 2011 році отримував компенсацію у визначеному Мінпраці на цей рік розмірі, підстав для задоволення позову немає.
Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Відповідно до пункту 14 статті 20 Закону N 796-XII особи, віднесені до категорії 1 (пункт 1 статті 14), забезпечуються продуктами харчування за медичними нормами з обов'язковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання. Зазначеним особам компенсується 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров'я.
Згідно зі статтею 62 цього Закону роз'яснення порядку його застосування провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
За пунктом 9 Порядку Мінпраці в десятиденний строк після прийняття закону про Державний бюджет України на відповідний рік виходячи з розроблених Міністерством охорони здоров'я України фізіологічних (медичних) норм харчування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 1992 року N 258, і даних Державного комітету статистики України щодо середніх цін на продукти харчування, що склалися в регіонах за попередні три місяці, визначає в розрізі Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя розміри грошової компенсації вартості продуктів харчування відповідно до Закону N 796-XII для громадян, віднесених до категорій 1 і 2, потерпілих дітей у разі захворювання кровотворних органів (гострі лейкози), щитовидної залози (аденома, рак), на злоякісні пухлини, а також для батьків потерпілих дітей, які не відвідують дитячі дошкільні та шкільні заклади і не забезпечуються продуктами харчування.
Відповідно до Закону N 796-XII та на виконання пункту 9 постанови N 936 Мінпраці наказом від 24 січня 2011 року N 23 затвердило розміри грошової компенсації вартості продуктів харчування громадянам, які віднесені до категорій 1 і 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2011 рік, зокрема, у Львівській області для громадян, віднесених до 1 категорії, - 302 грн.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що визначення розмірів передбаченої пунктом 14 статті 20 Закону N 796-XII грошової компенсації належить до повноважень Мінпраці. Розміри цієї компенсації затверджуються у десятиденний строк після прийняття закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
У справі, що розглядається, суди встановили, що позивач у 2011 році отримував компенсацію вартості продуктів харчування у розмірі, визначеному Мінпраці на цей рік.
За таких обставин суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 немає.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: В. В. Кривенко
Судді:
М. І. Гриців
М. Б. Гусак
О. А. Коротких
О. В. Кривенда
В. Л. Маринченко
О. Б. Прокопенко
О. О. Терлецький