ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
28.10.2014
Про перерахунок пенсії
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гриціва М. І., Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Прокопенка О. Б., Терлецького О. О., при секретарі судового засідання - Ключник А. Ю. (за участю: позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Коваленко Ю. М.), розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - ГУ ПФУ) про перерахунок пенсії, встановила:
У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати незаконними дії ГУ ПФУ щодо призначення йому пенсії з 1 січня 2011 року на підставі частини четвертої пункту 29 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року N 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон N 107-VI);
- зобов'язати ГУ ПФУ змінити розмір та перерахувати починаючи з 1 січня 2011 року пенсію з урахуванням розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, встановлених законодавством, зокрема, відповідно до статті 43 Закону України від 9 квітня 1992 року N 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон N 2262-XII);
- зобов'язати ГУ ПФУ здійснити перерахунок розміру пенсії починаючи з 1 січня 2011 року виходячи з грошового забезпечення, отриманого позивачем у грудні 2010 року.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що нарахування йому пенсії має здійснюватися не на підставі Закону N 107-VI, а відповідно до статті 43 Закону N 2262-XII (в редакції Закону України від 4 квітня 2006 року N 3591-IV "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців") (далі - Закон N 3591-IV), яка діє з 29 квітня 2006 року і була чинною на час призначення пенсії.
Суди встановили, що ОСОБА_1 звільнений зі служби у грудні 2010 року, а з 1 січня 2011 року отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону N 2262-XII, яка призначена згідно з пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року N 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (далі - постанова N 393).
Ковпаківський районний суд міста Сум постановою від 6 червня 2011 року в задоволенні позовних вимог відмовив.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 27 березня 2012 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про часткове задоволення позовних вимог: визнав незаконними дії ГУ ПФУ щодо призначення пенсії ОСОБА_1 в частині визначення її розміру; зобов'язав ГУ ПФУ обчислити, перерахувати та виплатити позивачу суму недоплаченої пенсії в порядку та розмірах, передбачених частиною третьою статті 43 Закону N 2262-XII (у редакції Закону N 3591-IV), з урахуванням розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням з 1 січня по 22 липня 2011 року включно із урахуванням проведених виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 квітня 2014 року рішення суду апеляційної інстанції залишив у силі.
При цьому суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 29 розділу II Закону N 107-VI (тобто на 1 січня 2011 року - дату призначення позивачу пенсії), діяла редакція частини третьої статті 43 Закону N 2262-XII (у редакції Закону N 3591-IV), відповідно до якої пенсійне забезпечення військовослужбовців має здійснюватися виходячи з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням.
Касаційний суд також погодився із висновком апеляційного суду, який зазначив, що з 23 липня 2011 року відповідач при нарахуванні пенсії, передбаченої частиною третьою статті 43 Закону N 2262-XII, має виходити з розмірів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 2011 року N 745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" (набрала чинності 23 липня 2011 року, втратила чинність з 1 січня 2012 року), у зв'язку із чим позовні вимоги ОСОБА_1 щодо проведення нарахування та сплати пенсії підлягають задоволенню по 22 липня 2011 року включно.
Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України положень частини третьої статті 43 Закону N 2262-XII у поєднанні з положеннями Закону України від 14 червня 2011 року N 3491-VI "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (далі - Закон N 3491-VI) та постанови Кабінету Міністрів України від 6 липня 2011 року N 745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" (далі - постанова N 745), а саме в частині визначення кінцевої дати, до якої підлягає перерахунок та виплата присудженої пенсії.
На обґрунтування заяви додано рішення Вищого адміністративного суду України від 10 вересня 2013 року (N К/9991/28284/12) та 13 березня 2014 року (NN К/9991/37582/11, К/800/38544/13 відповідно), які, на думку ОСОБА_1, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Так, суд касаційної інстанції у зазначених справах дійшов висновку, що пенсійне забезпечення військовослужбовців має здійснюватися відповідно до частини третьої статті 43 Закону N 2262-XII (у редакції Закону N 3591-IV) (виходячи з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством), не зазначив кінцевої дати, до якої має виплачуватися нарахована (обчислена) таким чином пенсія. При цьому касаційний суд не застосовував у наданих для порівняння справах до спірних відносин положення Закону N 3491-VI та постанови N 745.
Таким чином, порівнювані судові рішення стосуються подібних відносин, тотожного регулювання та аналогічного часового проміжку, однак є протилежними за змістом.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що судження Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, не ґрунтуються на правильному застосуванні ним норм матеріального права.
Відповідно до частини третьої статті 43 Закону N 2262-XII (у редакції Закону N 3591-IV) пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством.
Пунктом 7 Закону N 3491-VI доповнено Прикінцеві положення Закону України від 23 грудня 2010 року N 2857-VI "Про Державний бюджет України на 2011 рік" пунктом 4 такого змісту: "Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік".
На виконання пункту 7 Закону N 3491-VI Кабінет Міністрів України прийняв постанову N 745, відповідно до пункту 5 якої, зокрема, установлено, що особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону N 2262-XII, мінімальний розмір пенсії, що призначається відповідно до зазначеного Закону, у тому числі за вислугу років, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність.
Водночас редакція цього нормативно-правового акта щодо інших категорій соціально незахищених осіб, зокрема, чорнобильців, дітей війни, встановлювала обов'язок виплачувати раніше нараховані пенсії в зменшених розмірах.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що касаційний суд помилково застосував до спірних відносин ЗаконN 3491-VI, що набрав чинності 19 червня 2011 року, та постанову N 745, яка набрала чинності 23 липня 2011 року.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що положення Закону N 3491-VI та абзац перший пункту 5 постанови N 745 могли поширювати свою дію виключно на ті події, факти, які виникли після набрання чинності зазначеними нормативно-правовими актами, а отже, стосуються тих осіб, у яких право на призначення пенсії з'явилося після набрання згаданими актами чинності.
Ураховуючи викладене, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, оскільки пенсійне забезпечення позивача мало здійснюватися відповідно до частини третьої статті 43 Закону N 2262-XII (у редакції Закону N 3591-IV), виходячи з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством. Прийняті пізніше призначення пенсії позивачу нормативно-правові акти не впливали на його пенсійне забезпечення, зокрема зменшення розміру пенсій. У судів не було правових підстав обмежувати виплату присудженої пенсії датою набрання чинності постановою N 745.
Отже, заява ОСОБА_1 є обґрунтованою і підлягає задоволенню, а ухвала Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2014 року - скасуванню.
Установивши помилковість висновків суду касаційної інстанції, колегія суддів позбавлена можливості прийняти нове судове рішення, оскільки за змістом частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) Верховний Суд України не наділений повноваженнями щодо скасування чи зміни рішення судів апеляційної та першої інстанцій у справі, що розглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Оскільки такі повноваження за наслідками розгляду касаційної скарги відповідно до вимог статті 223 КАС має суд касаційної інстанції, справу після скасування його ухвали від 24 квітня 2014 року слід направити на новий касаційний розгляд.
Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:
Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2014 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: В. В. Кривенко
Судді:
М. І. Гриців
М. Б. Гусак
О. А. Коротких
О. В. Кривенда
В. Л. Маринченко
О. Б. Прокопенко
О. О. Терлецький