КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
28.10.2015 р.
Справа N 826/411/15
Про визнання протиправними дій, визнання нечинним розпорядження
Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Сорочко Є. О., суддів - Бистрик Г. М., Земляної Г. В. (за участю секретаря - Грисюк Г. Г.), розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Підприємства "Трансшип" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 вересня 2015 року (Постанова N 826/411/15) у справі за адміністративним позовом Підприємства "Трансшип" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю до Кабінету Міністрів України (за участю третіх осіб без самостійних вимог - Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства "Класифікаційне товариство регістр судноплавства України", Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро Верітас Україна", Представництва Американського бюро судноплавства, Приватного акціонерного товариства "Регіональне управління в Україні Російського морського регістру судноплавства") про визнання протиправними дій, визнання нечинним розпорядження, встановив:
Підприємство "Трансшип" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ "Трансшип") звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дій щодо ухвалення розпорядження від 01.10.2014 р. N 1114-р "Про внесення змін до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 березня 1996 р. N 172"; визнання нечинним розпорядження; зобов'язання внесення відповідних змін до розпорядження та укладення угод з відповідними товариствами.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 вересня 2015 року (Постанова N 826/411/15) в задоволенні позову відмовлено.
На вказану постанову ТОВ "Трансшип" подало апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до матеріалів справи розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 06 березня 1996 року N 172" від 01.10.2014 р. N 1114-р внесено зміни до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.031996 р. N 172, а саме виключено абзац дев'ятий, яким з переліку класифікаційних товариств, які здійснюють технічний нагляд за суднами, які мають право плавання під прапором України, згідно з вимогами міжнародних договорів України з оформленням відповідних документів від імені Уряду України, виключено Російський Морський Регістр судноплавства, Російська Федерація.
Позивач вважає, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 р. N 1114-р ухвалене з порушенням встановленої процедури та компетенції відповідача, тому є протиправним та порушує його права, як судовласника.
Відповідно до частин першої та третьої статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Абзацом першим статті 22 Кодексу торговельного мореплавства України встановлено, що технічний нагляд за морськими суднами, незалежно від форм власності судна і його власника, та їх класифікація здійснюються класифікаційним товариством, обраним судновласником.
Абзацом четвертим статті 22 Кодексу торговельного мореплавства України передбачено, що нагляд за виконанням на суднах вимог міжнародних договорів України здійснюється класифікаційним товариством за дорученням Кабінету Міністрів України.
Наведені правові норми надають Кабінету Міністрів України повноваження у сфері технічного нагляду за морськими суднами, зокрема шляхом прийняття відповідних розпоряджень.
Резолюцією А.739 (18) від 04 листопада 1993 року Міжнародна морська організація прийняла "Руководство по предоставлению полномочий организациям, действующим от имени администрации".
Резолюцією А.739 (18) від 04 листопада 1993 року передбачене право адміністрації (Уряду країни) доручити проведення перевірок призначеним інспекторам або класифікаційним товариствам.
Таке право не є обов'язком адміністрації (Уряду країни), тому здійснюється адміністрацією у випадку доцільності такого делегування.
Судом першої інстанції встановлено, що 16 жовтня 1996 року між Міністерством транспорту України та Російським морським регістром судноплавства підписано угоду про делегуванням Міністерством транспорту України Російському морському регістру судноплавства повноважень на виконання сертифікації суднохідних організацій та суден, зареєстрованих на Україні.
Зокрема, пунктом 6.8.1 такої угоди було передбачено, що якщо умови угоди порушуються однією зі сторін, інша сторона повинна повідомити про це в письмовому вигляді сторону, яка порушує умови угоди, щоб сторона, яка порушує умови угоди мала можливість протягом 90 днів усунути порушення. Після закінчення цього строку у випадку, якщо порушення не усунуто, сторона, яка про них повідомила має право негайно розірвати угоду.
Листом від 16 серпня 2013 року N 4753/27-14-13 Міністерство інфраструктури України повідомило Російський морський регістр судноплавства про порушення останнім умов угоди від 16 жовтня 1996 року, а саме видача Російським морським регістром судноплавства свідоцтв відповідності, які не передбачені угодою від 16 жовтня 1996 року.
У зв'язку із неусуненням порушень визначених в листі від 16 серпня 2013 року, листом від 31 липня 2014 року N 844/27/10-14 Міністерство інфраструктури України повідомило Російський морський регістр судноплавства про розірвання угоди від 16 жовтня 1996 року.
Порядок розірвання, як і порядок укладення, угод стосовно делегування повноважень адміністрації класифікаційним товариствам Резолюцією А.739 (18) від 04 листопада 1993 року не передбачений. Тому, висновок суду першої інстанції про те, що укладення та розірвання угод з класифікаційними товариствами здійснюється за внутрішнім правом країни адміністрації з урахуванням положень Резолюції А.739 (18) від 04 листопада 1993 року, є вірним.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що законність розірвання такої угоди Російським морським регістром судноплавства не є предметом розгляду даної справи та не оскаржувалось Російським морським регістром судноплавства в судовому порядку.
З огляду на викладене, посилання позивача в апеляційній скарзі на відсутність правових підстав для розірвання угоди від 16 жовтня 1996 року між Міністерством транспорту України та Російським морським регістром судноплавства є необґрунтованими.
Посилання в апеляційній скарзі щодо можливості вільного вибору класифікаційного товариства є необґрунтованими, оскільки перелік класифікаційних товариств, яким було доручено відповідне право було затверджене розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.96 р. N 172, а не оскаржуваним розпорядженням, яким виключено лише одне з класифікаційних товариств.
Щодо посилань в апеляційній скарзі на порушення Регламенту Кабінету Міністрів України при прийнятті оскаржуваного розпорядження, а отже порушення ч. 2 ст. 19 Конституції України, тобто вчинення дій відповідачем не у спосіб встановлений чинним законодавством, колегія суддів зазначає наступне.
Конституція України не містить положень щодо можливості прийняття Регламенту Кабінету Міністрів України.
Регламент Кабінету Міністрів України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. N 950 та є процедурним документом порядку проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень.
При цьому ч. 3 ст. 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" визначено, що Кабінет Міністрів України є колегіальним органом та приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях.
Частиною 2 статті 41 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" встановлено, що Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на його засіданнях більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону.
Згідно частини 1 статті 51 цього Закону постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем'єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.
Посилання позивача на те, що Пояснювальна записка до проекту оскаржуваного розпорядження та висновок Міністерства юстиції України датовані лише 12.11.2014 р., тобто після прийняття самого оскаржуваного розпорядження, не свідчать про порушення відповідачем Регламенту, які призводять до протиправності такого рішення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 551 Регламенту Кабінету Міністрів України розглянутий на засіданні урядового комітету та завізований Першим віце-прем'єр-міністром, Віце-прем'єр-міністром проект акта Кабінету Міністрів включається до порядку денного чергового засідання Кабінету Міністрів. До проекту акта крім матеріалів, поданих головним розробником, та експертного висновку Секретаріату Кабінету Міністрів додаються витяг з протоколу засідання урядового комітету і довідка про розбіжності щодо проекту акта, якщо їх не врегульовано після розгляду урядовим комітетом. Акт Кабінету Міністрів приймається, якщо за результатами розгляду на засіданні до нього не висловлено зауважень.
Згідно ст. 46 цього Регламенту за результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін'юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід'ємними частинами якого є висновки за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а в разі, коли проект акта належить до пріоритетних сфер адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, - на його відповідність acquis communautaire. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра.
Статтею 47 Регламенту встановлено, що у разі коли за висновком Мін'юсту проект акта Кабінету Міністрів України не відповідає Конституції та законам України, актам Президента України, рішення щодо такого проекту акта приймається на засіданні Кабінету Міністрів.
Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно висновку від 12.11.2014 р. Міністерством юстиції України погоджено акт із зауваженням, яке враховане, про що також зазначено в довідці про погодження проекту оскаржуваного розпорядження, підписаної в. о. Міністра інфраструктури України.
Отже, вимога Регламенту щодо наявності позитивного висновку Мін'юсту до проекту розпорядження дотримана, а оскаржуване розпорядження було опубліковано в офіційному друкованому виданні - газеті "Урядовий кур'єр" від 22.11.2014 р. N 218, тобто після дослідження такого висновку. Тому формальна відсутність такого висновку, як і Пояснювальної записки до проекту на момент його розгляду та затвердження Кабінетом Міністрів України, в даному випадку не може свідчити про суттєві порушення процедури прийняття акту та компетенції відповідача, що б свідчило про його неправомірність та могло б бути підставою для його скасування.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване розпорядження є правомірним та не підлягає скасуванню.
Разом з тим судом першої інстанції вірно встановлено, що оскаржуваним розпорядженням права та інтереси позивача не порушено. Доводи позивача про можливість порушення його прав внаслідок реалізації оскаржуваного розпорядження є необґрунтованими, оскільки судовому захисту згідно положень ст. 2 КАС України підлягає вже порушене право, а не ймовірність його порушення у майбутньому. Крім того, за даними міжнародної системи ЕКВАЗІС судно позивача "Аліна" з липня місяця 2014 року зареєстровано під прапором Грузії - тобто на дату винесення оскаржуваного розпорядження порушення прав позивача, в частині судна "Аліна" відсутнє. Доказів знаходження такого судна позивача під іншим прапором також на час звернення до суду не надано.
Також колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі позивач змінює підставу позову, та використовує обставини, якими позов не був обґрунтований, що призводить до невідповідності з положеннями п. 4 ч. 2 ст. 187 КАС України.
З огляду на викладене, позовні вимоги є не обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову, а тому апеляційну скаргу ТОВ "Трансшип" необхідно залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 вересня 2015 року (Постанова N 826/411/15) - без змін, оскільки вона ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд ухвалив:
Апеляційну скаргу Підприємства "Трансшип" у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 вересня 2015 року (Постанова N 826/411/15) - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий, суддя Є. О. Сорочко
Судді:
Г. М. Бистрик
Г. В. Земляна