КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
20.10.2015 р.
Справа N 826/3433/15
Про визнання протиправними в частині постанов
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого, судді - Бужак Н. П., суддів: Костюк Л. О., Троян Н. М., за участю секретаря: Савін І. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2015 року (Постанова N 826/3433/15) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Національного банку України про визнання протиправними в частині постанов, установив:
ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Національного банку України з урахуванням збільшених позовних вимог про визнання протиправним абзацу 9 п. 5 постанови N 758 від 01.12.2014 року в частині "уповноважені банки зобов'язанні обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті або банківських металів з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15000 гривень на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України" та визнання протиправним абзацу 10 п. 6 постанови N 160 від 03.03.2015 року в частині - "уповноважені банки зобов'язанні обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті або банківських металів з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15000 гривень на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України".
Відповідно до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 липня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_2 та ПАТ "Платинум Банк" було укладено Договір банківського вкладу на певний строк, що припинився 01.12.2014 року, у зв'язку з цим, позивачу вклад і суму нарахованих процентів було повернуто на поточний рахунок N НОМЕР_1.
ОСОБА_2 намагався повернути депозитні кошти, проте Банк відмовив повернути кошти, посилаючись на встановлені обмеження, згідно яких уповноважені банки зобов'язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті або банківських металів з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15000 гривень на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України. Зазначена вимога поширюється на видачу (отримання) готівкових коштів як в межах України, так і за її межами, незалежно від кількості рахунків клієнтів в одному банку.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що постанови N 758 від 01.12.2014 року та N 160 від 03.03.2015 року "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" прийняті Національним банком України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції вірним, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 грудня 2014 року Національним банком України прийнято постанову N 758 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України", абз. 9 п. 6 постанови передбачено, що уповноважені банки зобов'язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті або банківських металів з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15000 гривень на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України. Дана постанова N 758 втратила чинність 04.03.2015 року у зв'язку із закінченням строку її дії.
03 березня 2015 року Національним банком України прийнято постанову N 160 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України", абз. 10 п. 6 передбачено, що уповноважені банки зобов'язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті або банківських металів з поточних і депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15000 гривень на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України.
Постанова N 160 мала тимчасовий характер та діяла до 03.06.2015 року включно.
Згідно ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України є центральним банком України, особливим органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Прийняття Національним банком України вказаних постанов N 758 від 01.12.2014 року та N 160 від 03.03.2015 року, має на меті забезпечення стабільності грошової одиниці України для досягнення та підтримки цінової стабільності в державі та сприянню стабільності банківської системи, а також захист інтересів вкладників та інших кредиторів банків. Крім того, постанови прийняті з метою недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на валютному ринку України; ураховуючи суспільно-політичне напруження, наявність певних елементів ризику та невизначеності щодо подальшого розвитку ситуації, а також беручи до уваги економічні проблеми, пов'язані з проведенням антитерористичної операції на території України.
Відповідно до з ч. 2 ст. 99 Конституції України та статті 6 Закону України "Про Національний банк України", забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією Національного банку України. На виконання своєї основної функції Національний банк України сприяє дотриманню цінової стабільності в Україні шляхом забезпечення стабільної діяльності банківської системи України.
Статтею 7 Закону України "Про Національний банк України" встановлено, що Національний банк України монопольно здійснює емісію національної валюти України та проводить грошово-кредитну політику, здійснює банківське регулювання, а також встановлює для банків правила проведення банківських операцій.
Статтею 1 Закону України "Про Національний банк України" визначено, що банківське регулювання це одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.
Частина 1 ст. 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачає, що державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України шляхом встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків. При цьому законодавство України не обмежує право Національного банку України здійснювати банківське регулювання виключно шляхом прийняття нормативно-правових актів з питань, віднесених до його повноважень, відповідно до статті 56 Закону про Національний банк.
Згідно із статтею 33 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України здійснює визначення порядку ведення касових операцій для банків.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що приймаючи спірні постанови, Національний банк України діяв на виконання функцій та завдань встановлених наведеними законами України, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Національного банку України про визнання протиправними постанов в частині.
В позовній заяві та апеляційній скарзі позивач посилається на норми Цивільного законодавства України, якими визначено: власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст. 319 ЦК України); право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України); зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України); якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 526 ЦК України); порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України); за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банка), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 ЦК України); договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад) (ч. 1 ст. 1060 ЦК України).
Апелянт вважає, що спірні пункти постанов N 758 від 01.12.2014 року та N 160 від 03.03.2015 року суперечать положенням статей 8, 19 і 68 Конституції України та нормам Цивільного кодексу, оскільки обмежують його право безперешкодно розпоряджатися власними грошовими коштами, зокрема отримувати власні грошові кошти.
Тому, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що з абз. 9 п. 5 постанови N 758 та абз. 10 п. 6 постанови N 160 не вбачається заборони на розпорядження клієнтами банку власними коштами на поточному рахунку, а також жодним чином не позбавляють їх прав власності на кошти розміщені на цих рахунках. Позовні вимоги фактично є формою втручання в діяльність відповідача та виходять за межі завдань адміністративного судочинства.
Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
За положеннями статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За нормами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У частині третій вказаної статті закріплено загальні критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Такий критерій як прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення відображає принцип пропорційності (адекватності). Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи.
Принцип пропорційності, зокрема, передбачає, що:
1) здійснення повноважень, як правило, не має спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідають цілям, яких заплановано досягти;
2) якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження мають бути виправдані необхідністю досягнення важливіших цілей;
3) несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути значно меншими від тієї шкоди, яка б могла настати за відсутності такого рішення чи дії;
4) для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш "шкідливі" засоби.
Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.
При вирішенні спору у цьому випадку судом апеляційної інстанції звертається увага на те, що дії Національного банку України направлені саме на досягнення суспільно-корисних цілей та функцій Національного Банку України, визначених статтею 99 Конституції України.
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що постанови "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" від 01.12.2014 року N 758 та від 03.03.2015 року N 160 прийняті Національним банком України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України з використанням повноважень з метою дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), є законними.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 липня 2015 року (Постанова N 826/3433/15) є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.
Викладені в апеляційній скарзі апелянтом доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції має право за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 41, 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 липня 2015 року (Постанова N 826/3433/15) - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий, суддя: Н. П. Бужак
Судді:
Н. М. Троян
Л. О. Костюк