ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
01.10.2015 р. N К/800/10835/13
Про визнання нормативно-правового акта
в частині незаконним, недійсним та нечинним
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі - Пасічник С. С., Кочана В. М., Швеця В. В., провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України про визнання нормативно-правового акта в частині незаконним, недійсним та нечинним, касаційне провадження в якій відкрито за касаційними скаргами ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.09.2012 р. (Постанова N 2а-8513/12/2670) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 р. (Ухвала N 2а-8513/12/2670), встановила:
У червні 2012 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання підпункту 1 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення" від 28.12.2011 р. N 1381 (далі - Постанова N 1381) невідповідним Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та визнання його недійсним й нечинним з моменту прийняття.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4, зокрема, зазначала, що підпункт 1 пункту 5 постанови N 1381 суперечить Конституції України та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки встановлює менший розмір щорічної виплати до 5 травня як інваліду війни аніж вищевказаний Закон, чим звужує зміст та обсяг існуючих пільг позивачки.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.09.2012 р. (Постанова N 2а-8513/12/2670), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 р. (Ухвала N 2а-8513/12/2670), в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів, позивачка та її представник звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просили рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
Відповідач в письмових запереченнях на касаційну скаргу позивачки проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Обговоривши доводи касаційних скарг та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 є інвалідом Великої Вітчизняної війни 2-ої групи, що підтверджується посвідченням від 10 лютого 2005 року НОМЕР_1, й на неї розповсюджується дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та підпункту 1 пункту 5 спірної постанови N 1381 в частині виплати разової грошової допомоги інвалідам II групи.
Так, ч. 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.93 р. N 3551-XII (далі - Закон N 3551) визначено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Водночас, згідно з пп. 1 п. 5 постанови N 1381 виплата разової грошової допомоги, передбаченої законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", здійснюватиметься у таких розмірах: - інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: - інвалідам I групи - 2200 гривень; - інвалідам II групи - 1920 гривень; - інвалідам III групи - 1720 гривень.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 113, статтею 116 Конституції України та статтею 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 07.10.2010 р. N 2591-VI (далі - Закон N 2591) визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, забезпечує виконання Конституції і законів України, актів Президента України, здійснює внутрішню політику держави, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення фінансової політики, політики у сфері соціального захисту, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
За змістом ст. ст. 2, 20 Закону N 2591 до його основних завдань та повноважень віднесено, в тому числі і забезпечення проведення політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури.
У Рішенні від 02.03.99 р. N 2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 117 Конституції України та частини 1 статті 50 Закону N 2591 Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції та на виконання Конституції і законів України видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Частиною 2 статті 50 Закону N 2591 передбачено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Проект постанови "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення" погоджено без зауважень Міністром фінансів України, першим заступником Міністра економічного розвитку і торгівлі України, Головою правління Пенсійного фонду України, Міністром юстиції України.
За підписом Міністра юстиції України О. Л. 30.12.2011 р. складено висновок Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проекту постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту найвразливіших верств населення", яким визначено, що останній відповідає Конституції України та актам законодавства, що мають вищу юридичну силу.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" визначено, що у 2012 році норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.
Метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій (п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян).
Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами; держава прагне до збалансованості бюджету України (частини перша, третя статті 95 Основного Закону України).
У Рішенні від 27.11.2008 р. N 26-рп/2008 у справі про збалансованість бюджету Конституційний Суд України вказав, що положення частини третьої статті 95 Конституції України щодо прагнення держави до збалансованості бюджету України у системному зв'язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними. У Рішенні від 16.03.2004 р. N 6-рп/2004 у справі про друковані періодичні видання Конституційний Суд України також наголосив, що прагнення держави до збалансованості та наповнення бюджету України реалізується через визначення джерел надходження до державного бюджету і потреб на видатки.
З огляду на зазначене, Конституційний Суд України розглядає принцип збалансованості бюджету як один з визначальних поряд з принципами справедливості та пропорційності (розмірності) у діяльності органів державної влади, зокрема в процесі підготовки, прийняття та виконання державного бюджету на поточний рік. У пункті 11 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України встановлено, що предметом регулювання закону про Державний бюджет України є додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.
Рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 р. у справі N 3-рп/2012 встановлено, що державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії можуть бути визначені як законами України, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема, актами Кабінету Міністрів України.
Приймаючи таке рішення, Конституційний Суд України виходив з того, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат і допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
Рішенням же Конституційного Суду України від 03.10.97 р. N 4-зп у справі за конституційним зверненням ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення частини 5 статті 94 та статті 160 Конституції України визначено, що сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному.
При цьому прийнятий більш пізніше нормативно-правовий акт має містити пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього або ж автоматично ним скасовується однопредметний нормативно-правовий акт, який діяв у часі раніше.
Отже, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку, що положення статті 13 Закону N 3551 мають застосовуватись з урахуванням змін, внесених Законом України "Про Державний бюджет України на 2012 рік", який фактично встановив механізм реалізації положень вказаного Закону.
З огляду на викладене, підпункт 1 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України N 1381 не суперечить Конституції та законам України й підстави для визнання його недійсним та нечинним з моменту прийняття, як і підстави для задоволення позовних вимог, - відсутні.
Згідно з приписами частини 3 статті 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи ж касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстав для скасування ухвалених судами попередніх інстанцій рішень колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів ухвалила:
Касаційні скарги ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5 відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.09.2012 р. (Постанова N 2а-8513/12/2670) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 р. (Ухвала N 2а-8513/12/2670) залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
С. С. Пасічник
В. М. Кочан
В. В. Швець