КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
06.11.2014 р.
Справа N 826/3212/14
Про визнання незаконним наказу та рішення
Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Беспалова О. О., суддів - Губської О. А., Парінова А. Б. (за участю секретаря - Тур В. В.), розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Логіст-Хім" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2014 р. (Постанова N 826/3212/14) у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Логіст-Хім" до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, виконавчого комітету Запорізької міської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Інтертехсервіс", Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення Селекційно-генетичного інституту Національної академії аграрних наук України, про визнання незаконним наказу та рішення, встановив:
ТОВ "Логіст-Хім" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, виконавчого комітету Запорізької міської ради про визнання незаконними наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України N 37 від 19.02.2002 р. (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.04.2002 р. за N 402/6690) та рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради N 167 від 29.05.2003 р.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2014 р. (Постанова N 826/3212/14) позовні вимоги залишено без задоволення.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутністю представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін з наступних підстав.
У відповідності до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, спірний наказ N 37 від 19.02.2002 р. приймався на виконання положень Закону України "Про ратифікацію Меморандуму про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України та Організацією з безпеки і співробітництва в Європі щодо проекту ОБСЄ - Україна стосовно утилізації запасів меланжу (компонента рідкого ракетного палива)" від 15.04.2009 р. N 1264-VI, постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. N 303 "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору" та постанови Кабінету Міністрів України N 465 від 25.03.99 р. "Про затвердження Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами" та затвердив: Інструкцію про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів, яка встановлює єдиний на території України порядок встановлення та стягнення плати за скиди промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів і поширюється на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації, та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пункті; Правила приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, які спрямовані на запобігання порушенням у роботі мереж і споруд каналізації, підвищення ефективності роботи цих споруд і безпеки їх експлуатації та забезпечення охорони навколишнього природного середовища від забруднення скидами стічних вод Підприємств.
На підставі вказаного наказу N 37, прийнято рішення N 167 від 29.05.2003 р., яке, крім того, приймалось у відповідності до Водного кодексу України, Закону N 1264, Закону України "Про питну воду та питне водопостачання " від 10.01.2002 р. N 2918-III, постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. N 303 "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору", постанови Кабінету Міністрів України N 465 від 25.03.99 р. "Про затвердження Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами", Будівельних норм і правил "Каналізація. Зовнішні мережі і споруди" (БНіП 2.04.03-85, окрім пункту 6.2), Правил користування системами комунального водопостачання і водовідведення в містах і селищах України, затвердженого наказом Держкомунгоспу України N 65 від 01.07.94 р., Правил технічної експлуатації системи водопостачання і каналізування населених пунктів України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України N 231/767 від 21.07.95 р., Правил технічної експлуатації системи водопостачання і каналізування населених пунктів України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України N 30 від 05.07.95 р., інших нормативних актів.
Так позивач вказує, що Порядком N 303, що втратив чинність, було передбачено, що сплата збору за понадлімітні обсяги скидів забруднюючих речовин у водойми встановлюється у п'ятикратному розмірі.
Зважаючи на втрату Порядком N 303 чинності, позивач вважає необхідним визнати незаконними спірні рішення, як такі, що прийняті на його виконання.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зауважує, що постанова Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. N 303 "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору" втратила чинність у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України.
Так у зв'язку з набранням чинності ПК України введено поняття екологічного податку.
У відповідності до пп. 14.1.57 п. 14.1 ст. 14 ПК України екологічний податок - загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.
Відповідно до п. 3.6 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Мінжитлокомунгоспу від 27.06.2008 р. N 190, оплата споживачами за скид промислових стічних вод здійснюється згідно з Інструкцією про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів, затвердженою наказом Держбуду від 19.02.2002 р. N 37, зареєстрованою в Мін'юсті 26.04.2002 р. за N 402/6690.
Таким чином, колегія суддів зауважує, що в оскаржуваному наказі мова йде про плату за скид промислових та інших вод суб'єктам господарювання, що здійснюють забезпечення споживачам водопостачання та водовідведення, що є відмінним від екологічного податку та збору за забруднення НПС.
Натомість, порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища, а також його справляння, до 1 січня 2011 року було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року N 303 (із змінами і доповненнями) та Інструкцією про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, яка була затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19.07.99 р. N 162/379, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.08.99 р. за N 44/3837 (із змінами і доповненнями).
Форму податкового розрахунку збору за забруднення навколишнього природнього середовища було затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 17.03.2005 р. N 111, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.04.2005 р. за N 357/10637 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 03.04.2008 р. N 206) (далі - Наказ N 111).
З набранням чинності ПК України в Україні з 1 січня 2011 року запроваджено справляння екологічного податку.
Платники податку складають податкову декларацію за формою, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 р. N 1010 "Про затвердження форми Податкової декларації екологічного податку", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за N 26/18764.
Згідно з наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 р. N 11 (зі змінами) для зарахування коштів екологічного податку утворений код бюджетної класифікації 19010000 "Екологічний податок" із підкодами, а для зарахування коштів збору за забруднення навколишнього природного середовища - код 19050000 "Збір за забруднення навколишнього природного середовища" із підкодами.
На підставі п. 1 підрозділу 9 розділу XX Кодексу повернення сум збору за забруднення навколишнього природного середовища, які були сплачені до 1 січня 2011 року помилково або надміру, зарахування до бюджетів таких податків і зборів здійснюються у порядку та на умовах, які діяли до 1 січня 2011 року.
Колегія суддів зауважує, що пунктом 4 Порядку N 303 доручено Державному комітетові будівництва, архітектури та житлової політики за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, Міністерством фінансів і Міністерством економіки у тримісячний термін внести до нормативно-правових актів зміни і доповнення щодо встановлення та стягнення плати, яка справляється за скиди промислових та інших стічних вод у системи каналізації, в іншій частині Порядок N 303 стосується збору за забруднення НПС, що на час виникнення спору переформовано в екологічний податок.
Оскаржуваним наказом N 37 це доручення виконане.
Зважаючи на принцип зворотної дії нормативних актів у часі, колегія суддів зазначає, що втрата чинності Порядку N 303 не може бути підставою для скасування наказу N 37, оскільки п. 4 вказаного Порядку було виконано до втрати його чинності шляхом прийняття спірного наказу N 37.
Підсумовуючи вищенаведене та зважаючи на те, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради N 167 від 29.05.2003 р. прийняте на підставі наказу N 37, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно було відмовлено в задоволенні позову, з огляду на те, що плата за понадлімітний викид забруднюючих речовин не є тотожною збору за забруднення НПС, не є податком і збором в розумінні ПК України і встановлюється договірними відносинами між суб'єктом господарювання та юридичною особою, що здійснює водовідведення забруднюючих речовин.
Доводи апеляційної скарги позицію суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційним судом відхиляються.
Згідно статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в частині оскарження ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд ухвалив:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Логіст-Хім" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2014 р. (Постанова N 826/3212/14) у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Логіст-Хім" до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, виконавчого комітету Запорізької міської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, товариство з обмеженою відповідальністю "Інтертехсервіс", Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення Селекційно-генетичного інституту Національної академії аграрних наук України про визнання незаконним наказу та рішення залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 серпня 2014 р. (Постанова N 826/3212/14) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий, суддя: О. О. Беспалов
Суддя: О. А. Губська
Суддя: А. Б. Парінов