ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА
04.03.2015 р.

Письмове провадження N 826/18202/14

Про визнання протиправною та скасування постанови

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді Арсірія Р. О., суддів - Амельохіна В. В., Кузьменка В. А. вирішив у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Громадської організації "Кримський Центр Ділового та Культурного Співробітництва "Український Дім" ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправною та скасування постанови.

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулися Громадська організація "Кримський Центр Ділового та Культурного Співробітництва "Український Дім" та ОСОБА_1 (надалі - позивачі) з позовом (з урахуванням додаткових пояснень) до Національного банку України (надалі - відповідач або НБУ), в якому просили суд:

1. Визнати протиправними та такими, що становлять дискримінацію за ознакою місця проживання/реєстрації/місця знаходження, дії відповідача щодо встановлення обмежень в реалізації фізичними та юридичними особами, які знаходяться (зареєстровані/постійно проживають) на території вільної економічної зони "Крим", права на здійснення банківських операцій та обміну валюти.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Правління НБУ N 699 від 03.11.2014 року "Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації на території вільної економічної зони "Крим" з урахуванням змін і доповнень, внесених постановою Правління НБУ від 16.12.2014 року N 810, в частині п. п. 1, 6, 7 в цілому та абз. 3 п. 2.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі зазначили, що оскаржувані пункти постанови НБУ є протиправними та такими, що ухвалені з перевищенням наданих відповідачу повноважень та є дискримінаційними, а також містять норми, які порушують право власності позивача на кошти, що перебувають на рахунку у банках, отже підлягають скасуванню. Просили суд розглянути справу за їх відсутності.

Крім того, на думку позивачів, прийняття відповідачем оскаржуваної постанови Правління НБУ N 699 від 03.11.2014 року призвело до відсутності можливості розплатитися за рахунками громадської організації, неможливості укладення нових договорів, що, в свою чергу, призвело до практичного припинення дальності громадської організації та змусило позивачів вдатися до крайньої міри - здійснити перереєстрацію за новою адресою - на материкову частину України. Таким чином, негативними наслідками дії оскаржуваного нормативного акта стало те, що в Криму тепер немає такої громадської організації як Громадська організація "Кримський Центр Ділового та Культурного Співробітництва "Український Дім", що є доказом порушення прав позивачів настільки істотно, що створило загрозу існування зазначеної організації як такої.

Представник відповідача проти позову заперечував, зважаючи на законність оскаржуваних пунктів постанови Правління НБУ N 699 від 03.11.2014 року, виходячи з прийняття нормативно-правового акта НБУ на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України та недоведеність позивачами факту застосування до них оскаржуваних норм зазначеного нормативно-правового акта, просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Керуючись ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи клопотання позивачів про розгляд справи за їх відсутності, суд дійшов висновку про можливість подальшого розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Правлінням НБУ від 03.11.2014 року прийнято постанову за N 699 "Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації на території вільної економічної зони "Крим", яка містить наступні положення (пункти), зокрема:

п. 1 - установити, що для цілей застосування нормативно-правових актів Національного банку України:

особа, місцезнаходження якої (зареєстрована/постійно проживає) на території вільної економічної зони "Крим" (далі - суб'єкт Криму), прирівнюється до нерезидента (за інвестиційними операціями - до іноземного інвестора);

фізична особа, яка є внутрішньо переміщеною особою та отримала передбачену законодавством України довідку, що засвідчує її проживання на материковій частині України, є резидентом України. Для цілей ідентифікації внутрішньо переміщеної особи місцем її проживання на території України є адреса житла, зазначена у довідці;

договори, укладені суб'єктами Криму із суб'єктами з місцезнаходженням (зареєстровані/постійно проживають) на іншій території України (далі - материкова територія України), є документами, що використовуються замість зовнішньоекономічних договорів (контрактів) під час застосування нормативно-правових актів Національного банку України.

абз. 3 п. 2 - розрахунки між юридичними особами (фізичними особами - підприємцями), що зареєстровані на материковій території України, та суб'єктами Криму за поточними торговельними операціями здійснюються в іноземній валюті та/або гривні. Купівля іноземної валюти юридичними особами (фізичними особами - підприємцями), що зареєстровані на материковій території України, здійснюється в порядку, передбаченому нормативно-правовим актом Національного банку України, що регулює порядок та умови купівлі іноземної валюти, у тому числі за наявності в реєстрах митних декларацій інформації про ввезення товарів з території ВЕЗ "Крим" та їх випуск у вільний обіг на материковій території України.

п. 6 - банкам України зупинити за відкритими до набрання чинності Законом поточними рахунками юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, самозайнятих фізичних осіб - суб'єктів Криму (далі - юридичні особи - суб'єкти Криму) здійснення операцій, крім:

зарахування коштів з вкладного (депозитного) рахунку, а також нарахованих відсотків за вкладом (депозитом);

зарахування придбаної іноземної валюти;

зарахування коштів у рамках виконавчого провадження;

примусового стягнення та арешту коштів у порядку, визначеному нормативно-правовими актами Національного банку України з питань безготівкових розрахунків;

завершальних операцій з перерахування коштів на рахунок цієї юридичної особи, відкритий за межами України.

Банкам ужити заходів щодо закриття поточних рахунків юридичних осіб - суб'єктів Криму.

Банк закриває вкладний (депозитний) рахунок юридичної особи - суб'єкта Криму, відкритий до набрання чинності Законом, зі спливом установленого договором строку, а кошти перераховуються банком на визначений юридичною особою поточний рахунок, відкритий у банках України або за її межами.

Банк може здійснювати подальше обслуговування відкритого до набрання чинності Законом поточного рахунку фізичної особи - суб'єкта Криму після укладення договору про зміну режиму використання цього поточного рахунку на режим поточного рахунку фізичної особи - нерезидента та змінивши відповідний параметр аналітичного обліку.

Банк закриває поточний рахунок фізичної особи - суб'єкта Криму, відкритий до набрання чинності Законом, у порядку, визначеному нормативно-правовим актом Національного банку України з питань відкриття, використання і закриття рахунків. Залишок коштів на поточному рахунку фізичної особи - суб'єкта Криму перераховується на рахунок цієї фізичної особи, відкритий як нерезиденту в банках України, або на рахунок, відкритий за її межами.

Банк закриває відкритий до набрання чинності Законом вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи - суб'єкта Криму відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту). Кошти перераховуються банком на рахунок цієї фізичної особи - нерезидента, відкритий у банках України, або на рахунок, відкритий за її межами.

Банк має право здійснювати купівлю російських рублів за гривні, що залишилися на поточному рахунку суб'єкта Криму, для їх переказу на рахунок цього суб'єкта, відкритий за межами України.

Переказ залишку коштів з рахунків суб'єктів Криму в гривнях на їх рахунки за межами України банк здійснює через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів у гривнях, що відкриті в уповноважених банках.

п. 7 - переміщення готівкових російських рублів через адміністративний кордон ВЕЗ "Крим" забороняється, за винятком їх переміщення фізичними особами в сумі, що не перевищує в еквіваленті 10000 гривень, за умови усного декларування посадовій особі митниці.

Позивачі, вважаючи протиправними зазначені пункти постанови Правління НБУ N 699, звернулися з відповідним позовом до суду.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до п. п. 14, 20 ст. 7 зазначеного Закону національний банк виконує такі функції, зокрема, здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку.

Згідно ч. 1 ст. 40, ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків.

Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

За правилами ст. 61 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк здійснює державне регулювання діяльності банків у формах, визначених Законом України "Про банки і банківську діяльність", як безпосередньо, так і через створений ним орган банківського нагляду.

Так, згідно ст. 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах, зокрема: адміністративне регулювання, крім іншого: встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків.

Спеціальним законом, що визначає особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України згідно із статтею 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", створює вільну економічну зону "Крим" (далі - ВЕЗ "Крим"), та врегульовує інші аспекти правових відносин між фізичними і юридичними особами, які знаходяться на тимчасово окупованій території або за її межами є Закон України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України" (далі - Закон N 1636-VII).

Згідно п. 3.1 ст. 3 Закону N 1636-VII на території ВЕЗ "Крим" діє особливий правовий режим економічної діяльності фізичних та юридичних осіб, у тому числі особливий порядок застосування норм регуляторного, податкового та митного законодавства України, а також особливий режим внутрішньої та зовнішньої міграції фізичних осіб.

Відповідно до п. 5.1, п. 5.3 ст. 5 Закону N 1636-VII на території ВЕЗ "Крим" не справляються загальнодержавні податки та збори, визначені статтею 9 Податкового кодексу України, та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, передбачений Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".

Фізична особа, яка має податкову адресу (місце проживання), юридична особа (відокремлений підрозділ), яка має податкову адресу (місцезнаходження) на території ВЕЗ "Крим", прирівнюються з метою оподаткування до нерезидента.

Фізична особа, яка має податкову адресу (місце проживання), юридична особа (відокремлений підрозділ), яка має податкову адресу (місцезнаходження) на іншій території України, прирівнюються з метою оподаткування до резидента.

Згідно п. 9.1, п. 9.2 ст. 9 Закону N 1636-VII на території ВЕЗ "Крим" може застосовуватися мультивалютний режим, за яким в оплату вартості товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) у межах ВЕЗ "Крим", приймається як гривня, так і валюти іноземних країн, включені Національним банком України до 1 - 2 груп Класифікатора іноземних валют та банківських металів.

Будь-які безготівкові платежі (перекази) з території ВЕЗ "Крим" на іншу територію України чи з іншої території України на територію ВЕЗ "Крим" здійснюються виключно у гривні або у вільно конвертованій валюті. Особливості режиму таких платежів (переказів) встановлюються Національним банком України.

Фізичні особи мають право ввезти на територію ВЕЗ "Крим" або вивезти з неї на іншу територію України готівкові кошти або банківські метали на суму, встановлену Національним банком України згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та відповідно до вимог Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму".

Відповідно до п. 12.8 ст. 12 Закону N 1636-VII (Перехідні положення) під час режиму тимчасової окупації валютний та платіжний режими діють з урахуванням того, що:

1) система електронних платежів Національного банку України та внутрішньодержавні платіжні системи, платіжними організаціями яких є резиденти України, не застосовуються на тимчасово окупованій території України;

2) переміщення готівкової валюти держави-окупанта через адміністративний кордон ВЕЗ "Крим" забороняється, за винятком її переміщення фізичними особами в сумі, що не перевищує в еквіваленті 10000 гривень, за умови усного декларування посадовій особі митниці;

3) залучення на території України вкладів (депозитів) та/або надання позик (кредитів), виражених у валюті держави-окупанта, забороняється;

4) Національний банк України може встановити особливий порядок ввезення на територію України готівкової валюти держави-окупанта через інші ділянки державного кордону України та/або особливий порядок обміну валюти держави-окупанта на гривню на іншій території України, обмежити чи заборонити такий обмін на строк тимчасової окупації;

5) валютний резерв України не може містити валюту, емітовану державою-окупантом, або цінні папери (інші боргові інструменти), виражені у валюті держави-окупанта.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, вона прийнята відповідно до статей 7, 25, 30, 44, 45, 56 Закону України "Про Національний банк України", статей 9, 12 Закону України від 12.08.2014 року N 1636-VII "Про створення вільної економічної зони "Крим" та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України", розділів II та III Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та вимог постанови Правління Національного банку України від 06.05.2014 року N 260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя".

Згідно пояснювальної записки до проекту оскаржуваної постанови, проект передбачає практичну реалізацію закріплених в Законі N 1636-VII повноважень НБУ щодо встановлення порядку розрахунків між суб'єктами з місцезнаходженням на території вільної економічної зони "Крим" та суб'єктами, що мають місцезнаходження на іншій території України. Метою прийняття проекту визначено врегулювання питань щодо проведення розрахунків між вказаними вище суб'єктами.

Крім того, з супровідних матеріалів до оскаржуваної постанови вбачається наявність:

висновку юридичного департаменту НБУ про проведення антидискримінаційної експертизи проекту, згідно якого у проекті відсутні положення, які містять ознаки дискримінації;

висновку гендерно-правової експертизи проекту, складеного юридичним департаментом НБУ, згідно якого проект не містить дискримінаційних норм за ознакою статі, проектом не передбачено особливостей чи різниці у правах та можливостях за ознакою статі, норми проекту є гендерно-нейтральними;

висновку правової експертизи проекту, складеного юридичним департаментом НБУ, згідно якого підставою для розробки проекту є Закон N 1636-VII; проект відповідає Конституції України та законам України; проект відповідає вимогам нормопроектувальної техніки; у проекті не виявлено корупціогенних факторів.

Наведене спростовує доводи позивачів про не проходження оскаржуваною постановою антидискримінаційної експертизи.

Більше того, до проекту оскаржуваної постанови складена довідка про відповідність законодавству Європейського Союзу, згідно якої, прийняття проекту дозволить створити нормативно-правову базу, яка необхідна для запровадження закріплених Законом N 1636-VII норм щодо здійснення розрахунків між суб'єктами, з місцезнаходженням на території вільної економічної зони "Крим" та суб'єктами, що мають місцезнаходження на іншій території України.

Отже, з огляду на наведені норми Закону N 1636-VII, вони, фактично, були перенесені відповідачем в оскаржувану постанову та імплементовані ним на виконання вимог цього ж Закону N 1636-VII.

Таким чином, оскаржувана постанова, прийнята відповідачем саме на виконання положень Закону N 1636-VII, в межах наданих відповідачу повноважень та у встановлений Законом спосіб.

Крім наведеного, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

При цьому згідно п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів, зокрема, поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Виходячи зі змісту оскаржуваної постанови, вона є нормативно-правовим актом, оскільки спрямована на регулювання суспільних відносин, встановлює права і обов'язки для невизначеного кола суб'єктів та розрахована на тривале багаторазове застосування.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначено ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

При цьому, згідно п. 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ", судам слід мати на увазі, що за правилами ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву з посиланням на частину другу цієї статті, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Таким чином, право на захист виникає за умови доведення позивачем факту застосування до нього норм оскаржуваного акта, або того, що він є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, а законність оскаржуваного нормативно-правового акта може бути перевірена лише після встановлення у позивача права на його оскарження.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В той же час, позивачами не надано жодних доказів, які б підтверджували факт застосування до них оскаржуваних положень (пунктів) постанови Правління НБУ N 699 від 03.11.2014 року та/або факт перебування їх у відносинах, до яких цей акт може бути застосований.

При цьому суд зауважує, що можливість оскаржити нормативно-правовий акт відповідно до ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України повинна бути документально підтверджена та не може базуватись на суб'єктивних припущеннях.

Виходячи з вищенаведеного в сукупності, враховуючи відсутність належних та допустимих доказів щодо поширення на позивачів дії оскаржуваних положень (пунктів) постанови Правління НБУ N 699 від 03.11.2014 року, а також достатніх обґрунтувань щодо порушення відповідними оскаржуваними нормами прав позивачів, виходячи із завдань адміністративного судочинства, визначених ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Доводи позивачів про блокування розрахункових рахунків громадської організації, що позбавляє її можливості розпорядитися належними їй на праві власності коштами, судом до уваги не приймаються, оскільки позивачами не надані жодні належні та допустимі докази такого блокування банком рахунків, а також відмови банку у наданні довідки про їх блокування.

Крім того, суд не приймає до уваги доводи позивача ОСОБА_1 про поширення на нього дії оскаржуваних положень (пунктів) постанови Правління НБУ N 699 від 03.11.2014 року виходячи з того, що він має реєстрацію на території АР Крим та має потребу у придбанні іноземної валюти - російських рублів, однак позбавлений такої можливості, оскільки, як він сам зазначає, з літа 2014 року він постійно проживає у м. Києві. При цьому за правилами ч. 1 ст. 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Проте, доказів виконання положень ч. 1 ст. 6 зазначеного Закону ним суду не подано, що у свою чергу та для цілей застосування Закону N 1636-VII відносить позивача за економічним статусом до нерезидентів, який діє виходячи з їх власного вибору щодо виконання ч. 1 ст. 6 Закону "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В свою чергу, відповідачем належним чином виконаний обов'язок щодо доказування виходячи з вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Приймаючий до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст. ст. 69 - 71, 94, 160 - 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва постановив:

У позові Громадської організації "Кримський Центр Ділового та Культурного Співробітництва "Український Дім", ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства, та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий, суддя: Р. О. Арсірій

Судді:

В. В. Амельохін

В. А. Кузьменко

Документи що посилаються на цей