ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
11.11.2014
Про скасування наказу
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гриціва М. І., Гусака М. Б., Коротких О. А., Кривенди О. В., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Прокопенка О. Б., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ремпостач" (далі - Товариство) до Державної служби геології та надр України (далі - Держгеонадра) про скасування наказу, встановила:
У грудні 2012 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати наказ від 15 червня 2012 року N 270 щодо анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 18 грудня 2007 року N 3255, наданого Товариству з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки руд заліза Корсакської ділянки, розташованої у Запорізькій області, та зобов'язати відповідача відновити дію спеціального дозволу на користування надрами.
На обґрунтування позову Товариство зазначило, що вказаний наказ є незаконним, оскільки анулювання спеціального дозволу відбулося за відсутності підстав, визначених статтею 26 Кодексу України про надра (далі - Кодекс) та Порядком надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року N 615 (далі - Порядок надання дозволів).
Суди встановили, що відповідач 18 грудня 2007 року Товариству видав спеціальний дозвіл на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки руд заліза Корсакської ділянки, розташованої у Приморському районі Запорізької області, площею 620,0 га строком до 18 грудня 2015 року. Дія цього дозволу зупинялась згідно з наказом Держгеонадра від 16 лютого 2012 року N 46, позивачу спочатку було надано строк тривалістю один місяць на усунення виявлених порушень, а згодом вказаний строк відповідач продовжив - надав два місяці на усунення порушень з моменту відправлення повідомлення. Товариство усунуло виявлені порушення, подавши до відповідача 15 березня 2012 року звіт про виконання припису разом з необхідними документами, 6 травня 2012 року подало копії решти документів, визначених відповідачем. У листі від 13 липня 2012 року N 6362/01/14-12 Держгеонадра повідомив, що Товариство усунуло порушення вимог нормативних актів України, виявлених під час перевірки, проте зазначений дозвіл анульовано за результатами розгляду звернення Мануйлівської сільської ради від 23 травня 2012 року N 453 та листа Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України від 13 червня 2012 року N 4858/0/3.1-04.1/612, з причин невиконання Товариством умов погодження на отримання вказаного дозволу, а саме ненадання фінансової підтримки Мануйлівській сільській раді, порушення вимог Закону України від 25 червня 1991 року N 1264-XII "Про охорону навколишнього середовища", а також про відсутність звернення позивача щодо розгляду погодження проектної документації на виконання робіт відповідно до мети наданого спеціального дозволу та про ненадання КП "Південукгеологія" інформації щодо проведення геологорозвідувальних робіт на Корсарському родовищі залізних руд.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 24 грудня 2012 року позовні вимоги задовольнив виходячи із того, що вказані листи не є передумовою для припинення права користування надрами та прийняття наказу про анулювання спеціального дозволу, за умови відсутності підстав, що прямо визначені статтею 26 Кодексу та пунктом 23 Порядку надання дозволів. Крім того, на момент прийняття оскаржуваного наказу позивач усунув порушення вимог законодавства у сфері користування надрами.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 27 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 серпня 2013 року, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив виходячи із того, що відповідно до вимог статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон N 280/97-ВР) до відання сільських, селищних, міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування спеціального дозволу, а тому відкликання Мануйлівською сільською радою погодження на отримання спеціального дозволу на користування надрами Товариством є підставою для анулювання такого дозволу. Крім того, позивач не надав позитивний висновок державної експертизи звітів щодо результатів геологічного вивчення надр, а також інших геологічних матеріалів.
Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Товариство звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 23 Порядку надання дозволів, частини другої статті 26 Кодексу, статті 6 Закону України від 5 квітня 2007 року N 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон N 877-V). На обґрунтування заяви Товариство додало копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2013 року (Ухвала N 817/247/13-а, К/800/39918/13), 13, 19 лютого (Ухвала N К/800/11903/13) та 11 березня 2014 року (Ухвала N 817/3061/13-а, К/800/63164/13), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви Товариства копіях ухвал Вищого адміністративного суду України по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано пункт 23 Порядку надання дозволів, частину другу статті 26 Кодексу, статтю 6 Закону N 877-V у подібних правовідносинах.
В ухвалах Вищого адміністративного суду України, які додано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, цей суд зазначив, що протиправність прийняття відповідачем рішення про анулювання спеціального дозволу на користування надрами у разі незгоди користувача суперечить частині другій статті 26 Кодексу, оскільки припинення права користування за таких умов мало здійснюватися в судовому порядку.
У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погодившись з рішенням апеляційного суду, зазначив, що згідно зі статтею 10 Кодексу до відання сільських, селищних, міських та районних рад на їх території у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законодавчими актами, належить, зокрема, погодження клопотань про надання надр у користування з метою геологічного вивчення, розробки родовищ корисних копалин місцевого значення. Ця норма кореспондується зі статтею 26 Закону N 280/97-ВР, а тому за наявності листа Мануйлівської сільської ради про відкликання погодження, наданого рішенням від 12 липня 2007 року N 4, на отримання спеціального дозволу та за відсутності позитивного висновку державної експертизи звітів щодо результатів геологічного вивчення надр, а також інших геологічних матеріалів, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до статті 26 Кодексу право користування надрами припиняється у разі: 1) якщо відпала потреба у користуванні надрами; 2) закінчення встановленого строку користування надрами; 3) припинення діяльності користувачів надр, яким їх було надано у користування; 4) користування надрами з застосуванням методів і способів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров'я населення; 5) використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр; 6) якщо користувач без поважних причин протягом двох років, а для нафтогазоперспективних площ та родовищ нафти та газу - 180 календарних днів не приступив до користування надрами; 7) вилучення у встановленому законодавством порядку наданої у користування ділянки надр.
Право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів, - у судовому порядку. При цьому питання про припинення права користування земельною ділянкою вирішується у встановленому земельним законодавством порядку.
Аналіз наведеної норми права дає підстави вважати, що право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, самостійно або у судовому порядку.
У разі відсутності спору відповідач має право у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3, 7 частини першої статті 26 Кодексу, самостійно припиняти право користування надрами, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів це право припиняється у судовому порядку.
Таким чином, об'єднуючою ознакою цих випадків є неналежне використання права, зокрема, використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення строків виконання певних робіт тощо.
Відповідно до частини третьої статті 26 зазначеного Кодексу законодавством України можуть бути передбачені й інші випадки припинення права користування надрами.
Зокрема у Порядку надання дозволів можуть мати місце додаткові підстави для припинення користування надрами, оскільки це передбачено частиною третьою статті 26 Кодексу, але не може бути змінено правило, відповідно до якого у разі незгоди користувачів з припиненням права на користування надрами воно може припинятися лише у судовому порядку.
Ураховуючи викладене вище, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі незгоди користувачів з анулюванням спеціального дозволу на користування надрами припинення такого права здійснюється у судовому порядку.
Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 19 вересня, 25 червня 2011 року та 10 грудня 2013 року.
Відповідно до частини першої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд задовольняє заяву у разі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Оскільки при вирішенні цієї справи суд касаційної інстанції допустив неоднакове та неправильне застосування норм матеріального права, то ухвала Вищого адміністративного суду України від 21 серпня 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.
Заява Товариства щодо скасування Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України та прийняття нового рішення про залишення в силі рішення суду першої інстанції задоволенню не підлягає. Установивши помилковість висновків суду касаційної інстанції, які викладені в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів позбавлена можливості прийняти нове судове рішення, оскільки відповідно до частини другої статті 243 КАС Верховний Суд України не наділений повноваженнями щодо скасування чи зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:
Заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Ремпостач" задовольнити частково.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 серпня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: В. В. Кривенко
Судді:
М. І. Гриців
М. Б. Гусак
О. А. Коротких
О. В. Кривенда
В. Л. Маринченко
П. В. Панталієнко
О. Б. Прокопенко
І. Л. Самсін
О. О. Терлецький