ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
ПОСТАНОВА
12.11.2014 N 826/13303/14
Про визнання нечинною постанови частково
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Амельохіна В. В., суддів - Аблова Є. В., Шулежка В. П., при секретарі - Грабовському В. А. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання нечинною постанови частково (за участю: позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Ш. Ю. В.).
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 12 листопада 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови обставини справи:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Національного банку України (далі по тексту - відповідач) з урахуванням уточнених позовних вимог про визнання нечинним підпункт 9 пункту 1 постанови НБУ від 29.08.2014 р. N 540 у частині зобов'язання уповноважених банків обмежити видачу (отримання) банківських вкладів з нарахованими процентами в іноземній валюті готівкою через каси та банкомати після спливу встановленого договором банківського вкладу строку та зобов'язати відповідача внести доповнення до редакції підпункту 9 пункту 1 постанови НБУ від 29.08.2014 р. N 540, яким передбачити, що вимоги цього підпункту не поширюються на повернення готівкою банківських вкладів з нарахованими процентами в іноземній валюті через каси уповноважених банків після спливу встановленого договором банківського вкладу строку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана постанова в частині пп. 9 п. 1 прийняття незаконно, а тому підлягає скасуванню.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав.
Відповідачі проти заявленого позову заперечили, посилаючись на те, що оскаржувана постанова прийнята правомірно та є тимчасовою, яка діє до 02.12.2014 р.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив:
Між позивачем та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" укладено Договір N 263/65/585189 про відкриття депозитного рахунку вклад "Стабільний" в рамках Договору щодо банківського обслуговування від 03.03.2014 р. За умовами Договору, позивачем перераховано, а Банком прийнято на депозитний рахунок кошти у сумі вкладу 162157 євро 44 центи на строк 185 днів з терміном повернення 04.09.2014 р. Процентна ставка за вкладом складає 6,50 % річних.
Перерахування коштів вкладу підтверджується платіжним дорученням Банку N 24221996 від 03.03.2014 р.
Відповідно до пп. 2.3 та 2.11 Договору, Банк повинен був повернути позивачеві кошти з нарахованими процентами 04.09.2014 р.
В судовому засіданні позивач пояснив, що 04.09.2014 р. намагався повернути частину вкладу з нарахованими процентами у сумі 150000 євро, проте Банк відмовив повернути зазначену суму, посилаючись на обмеження, встановлене пп. 9 п. 1 постанови НБУ від 29.08.2014 р. N 540, згідно якого уповноважені банки зобов'язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті або банківських металів з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15000 гривень на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України. Зазначена вимога поширюється на видачу (отримання) готівкових коштів як в межах України, так і за її межами, незалежно від кількості рахунків клієнтів в одному банку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваною постановою в частині пп. 9 п. 1 порушено його право щодо вільного розпорядження грошовими коштами (статті 319, 321, 1060, 1066 Цивільного кодексу України).
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Національний банк України, відповідно до статті 2 Закону України "Про Національний банк України" є центральним банком України, особливим органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
З матеріалів справи вбачається, що прийняття Національним банком України постанови N 540, має на меті забезпечення стабільності грошової одиниці України для досягнення та підтримки цінової стабільності в державі та сприянню стабільності банківської системи, а також захист інтересів вкладників та інших кредиторів банків. Крім того, постанову N 540 прийнято з метою недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на валютному ринку України; ураховуючи суспільно-політичне напруження, наявність певних елементів ризику та невизначеності щодо подальшого розвитку ситуації, а також беручи до уваги економічні проблеми, пов'язані з проведенням антитерористичної операції на території України.
Постанова N 540 має тимчасовий і виключно упереджувальний характер та діє до 02.12.2014 року включно.
Згідно з частиною другою статті 99 Конституції України та статті 6 Закону України "Про Національний банк України" забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією Національного банку України. На виконання своєї основної функції Національний банк України сприяє дотриманню цінової стабільності в Україні шляхом забезпечення стабільної діяльності банківської системи України.
Статтею 7 Закону України "Про Національний банк України" встановлено, що Національний банк України монопольно здійснює емісію національної валюти України та проводить грошово-кредитну політику, здійснює банківське регулювання, а також встановлює для банків правила проведення банківських операцій.
Статтею 1 Закону України "Про Національний банк України" визначено, що банківське регулювання це одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України шляхом встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків. При цьому законодавство України не обмежує право Національного банку України здійснювати банківське регулювання виключно шляхом прийняття нормативно-правових актів з питань, віднесених до його повноважень, відповідно до статті 56 Закону про Національний банк.
Згідно із статтею 33 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України здійснює визначення порядку ведення касових операцій для банків.
Таким чином, прийняття Національним банком України обмежень щодо діяльності банків при здійсненні касових операцій та виплати коштів через банкомати в частині обмеження суми коштів в іноземній валюті, які видаються клієнту готівкою в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України, законодавством України віднесено до повноважень Національного банку України, які реалізовані у постанові N 540. Встановивши у підпункті 9 пункту 1 постанови N 540, вищезазначену норму Національний банк України цим використав адміністративний метод банківського регулювання і встановив правило щодо тимчасового обмеження вчинення банківськими установами певних касових операцій та здійснення виплат через банкомати.
Постановою N 540 обмежено сумою 15000 гривень лише видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати. При цьому, обмеження на переказ коштів в іноземній валюті на власні рахунки клієнта, у тому числі в інших банках постановою N 540 не встановлено.
Таким чином, банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів на переказ коштів з поточних та депозитних рахунків відповідно до вимог законодавства України.
З матеріалів справи вбачається, що листом АТ "СБЕРБАНК РОСІЇ" від 04.09.2014 N 74/7/50-19 відмовив позивачу у виплаті його вкладу готівкою не у зв'язку з постановою N 540, а через те, що пунктом 3.3.3.5 Умов банківського обслуговування, які є невід'ємною частиною Договору про відкриття депозитного рахунку (вклад "Стабільний") в рамках Договору щодо банківського обслуговування" від 03.04.2014 передбачено, що "повернення суми Вкладу здійснюється Банком у безготівковій формі шляхом перерахування суми вкладу і нарахованих за вкладом відсотків на Поточний Рахунок в день настання терміну повернення вкладу".
Згідно із статтею 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Отже, банк діяв у відповідності до ст. 1058 Цивільного кодексу України і укладеного договору. Саме договором сторони установили, що повернення вкладу здійснюється у безготівковому порядку на поточний рахунок позивача.
Крім того, вказаний пункт 3.3.3.5 Умов банківського обслуговування, що є невід'ємною частиною Договору, містить норму про те, що вклад та проценти за ним зберігаються Банком на Поточному Рахунку до моменту їх витребування Клієнтом". При цьому, позивач не надав будь-яких доказів того, що він витребував кошти з Поточного рахунку.
Викладене свідчить, що на сьогодні, у зв'язку з прийняттям Національним банком України постанови N 540 позивач не був позбавлений права і можливості отримати суму депозиту в іноземній валюті на власний поточний рахунок.
Слід зазначити, що постановою N 540 обмежено сумою 15000 гривень лише видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати. При цьому, обмеження на переказ коштів в іноземній валюті на власні рахунки клієнта, у тому числі в інших банках постановою N 540 не встановлено.
Таким чином, позивач не зазначив ніяких доказів того, що норми постанови N 540 до нього застосовувалися під час його взаємовідносин з АТ "СБЕРБАНК РОСІЇ", що позивач вимагав повернення коштів з Поточного рахунку і норми постанови N 540 стали підставою порушень його прав та інтересів.
Таким чином, суд приходить до висновку, що постанова N 540 від 29.08.2014 р. "Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України" прийнята Національним банком України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
В частині позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача внести доповнення до редакції підпункту 9 пункту 1 постанови НБУ від 29.08.2014 р. N 540, яким передбачити, що вимоги цього підпункту не поширюються на повернення готівкою банківських вкладів з нарахованими процентами в іноземній валюті через каси уповноважених банків після спливу встановленого договором банківського вкладу строку, суд зазначає, що вона задоволенню не підлягає, оскільки є похідною вимогою від первинної.
Крім того, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність встановленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Отже, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.
Відтак, дана вимога, суперечить повноваженням адміністративного суду.
На підставі вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 має бути відмовлено повністю.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оскільки судове рішення ухвалене на користь суб'єкта владних повноважень, судові витрати, відповідно з частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, постановив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий, суддя: В. В. Амельохін
Судді:
Є. В. Аблов
В. П. Шулежко