ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
ПОСТАНОВА
14.11.2014 N 826/14400/14
Про скасування розпорядження
Кабінету Міністрів України
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого - судді Іщука І. О., суддів - Погрібніченко І. М., Шулежко В. П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 1. Кабінету Міністрів України, 2. першого заступника Голови Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України - С. В. Г., 3. Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України про скасування розпорядження Кабінету Міністрів України. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, Першого заступника Голови Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України С. В. Г., Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України, в якому просить:
1. Визнати протиправним розпорядження Кабінету Міністрів України N 726-р прийняте 13 серпня 2014 р.
2. Скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України N 726-р прийняте 13 серпня 2014 року.
3. Визнати протиправним наказ N 165-к, виданий 18.08.2014 р. першим заступником Голови Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України С. В. Г.
4. Скасувати наказ N 165-к, виданий 18.08.2014 р. першим заступником Голови Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України С. В. Г.
5. Зобов'язати Державну службу з питань інвалідів та ветеранів України відшкодувати ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Кабінетом Міністрів України від 13 серпня 2014 року прийнято незаконне розпорядження N 726-р, яким ОСОБА_1 відсторонено від виконання повноважень Голови Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України до закінчення розгляду справи судом.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що відповідачем 1 порушено вимоги Закону в тій частині, що ОСОБА_1 відсторонений від виконання повноважень не до закінчення службового розслідування, а до закінчення розгляду справи судом. Службове розслідування відносно позивача взагалі не проводилося. Кабінет Міністрів не є суб'єктом, який має право прийняти рішення, оскільки відносно позивача є суб'єктом призначення.
Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Заяви про розгляд справи без його участі або клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Згідно наданих письмових заперечень зазначив, що оскаржуване рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Жодних підстав для визнання розпорядження протиправним та його скасування немає.
Представник відповідача 2 в судовому засіданні позов підтримав.
Представник відповідача 3 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі. Обґрунтовуючи свої заперечення зазначив, що оскаржуване розпорядження винесено у відповідності до вимог чинного законодавства. На сьогоднішній день підстави для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у відповідача 3 відсутні.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
У зв'язку з тим, що відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, наявності клопотання позивача, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.06.2014 р. N 542-р ОСОБА_1 призначено на посаду Голови Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України.
Наказом Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України від 11.06.2014 р. N 105 ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків Голови Державної служби з питань інвалідів та ветеранів війни.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.08.2014 р. N 726-р та наказом (по особовому складу) від 18.08.2014 р. N 165-к ОСОБА_1 відсторонено від виконання повноважень за посадою Голови Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України до закінчення розгляду справи судом.
Позивач, вважаючи оскаржуване розпорядження протиправним, звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, визначено в Законі України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року N 3723-XII.
Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Будь-яка публічна служба є державною службою.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позивач перебуває на публічній, тобто державній службі, а саме на посаді Голови Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України (надалі - Служба).
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу з питань інвалідів та ветеранів України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 397/2011, Служба є центральним органом виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 червня 2014 р. N 542-р ОСОБА_1 було призначено на посаду Голови Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України.
Відповідно до наказу Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України від 11 червня 2014 р. N 105-к ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків Голови Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України.
Старшим оперуповноваженим в ОВС ГУБОЗ МВС України підполковником міліції Б. С. В. 4 серпня 2014 р. складено протокол про вчинення ОСОБА_1 адміністративного корупційного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2014 р. N 726-р ОСОБА_1 відсторонено від виконання повноважень за посадою Голови Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України до закінчення розгляду справи судом.
Державна служба з питань інвалідів та ветеранів України 18 серпня 2014 р. видала наказ N 165-к "Про відсторонення ОСОБА_1".
В судовому засіданні представник позивача пояснив, що порушення його прав полягає в тому, що відсторонення державного службовця, на його думку, можливе лише на час проведення службового розслідування, а у зв'язку із відсутністю останнього - відсторонення ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог, встановлених Законом України "Про державну службу".
Проте, суд не може погодитися з позивачем з огляду на наступне.
Відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Додаткові випадки відсторонення державних службовців закріплені статтею 22 Закону України "Про державну службу", яка передбачає два види відсторонення:
1. Відсторонення від виконання повноважень за посадою у зв'язку із виконанням службових обов'язків, що призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян на період проведення службового розслідування (частини перша - третя статті 22).
2. Відсторонення від виконання повноважень за посадою у порядку, передбаченому Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (Декларація N 3206-VI) (частина четверта статті 22).
Статтею 22 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" від 7 квітня 2011 року N 3206-VI передбачено порядок відсторонення державних службовців, яких повідомлено про підозру у вчиненні ними злочину у сфері службової діяльності або у зв'язку із складанням протоколу про вчинення ними адміністративного корупційного правопорушення. Цей порядок передбачає відсторонення особи без проведення службового розслідування до завершення розгляду справи судом.
Таким чином, твердження представника позивача, що відсторонення державного службовця без проведення службового розслідування є порушенням вимог Закону України "Про державну службу" є безпідставним та необґрунтованим.
Крім цього, представник позивача, проаналізувавши положення Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" дійшов висновку, що державного службовця може відсторонити від виконання повноважень на займаній посаді виключно керівник органу (установи, підприємства, організації), в якому він працює, а у зв'язку з тим, що керівником Служби є ОСОБА_1 відсторонити себе мав право тільки він сам.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 22 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" особа, щодо якої складено протокол про адміністративне корупційне правопорушення, якщо інше не передбачено Конституцією і законами України, може бути відсторонена від виконання службових повноважень за рішенням керівника органу (установи, підприємства, організації), в якому вона працює, до закінчення розгляду справи судом.
Отже, вказана норма передбачає відсторонення лише керівником органу, в якому працює державний службовець. Разом з тим, вказана норма містить умову, якщо інше не передбачено Конституцією і законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" дострокове припинення повноважень особи на виборній посаді, припинення повноважень посадової особи на посаді, звільнення, що здійснюється за рішенням Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, звільнення військової посадової особи з військової служби у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, а також відсторонення такої особи від виконання службових повноважень у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Конституцією і законами України.
Такими особливостями є те, що відповідно до пункту 92 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України.
Крім цього, згідно з підпунктом 1 частини сьомої статті 21 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" та частиною першою статті 19 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.
Таким чином, з урахуванням вищенаведених особливостей та частини другої статті 22 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", призначення, звільнення і, як наслідок, рішення про відсторонення керівника центрального органу виконавчої влади приймається Кабінетом Міністрів України.
Оскільки на час винесення протоколу про адміністративне правопорушення позивач займав посаду Голови Служби, тобто був керівником цього центрального органу виконавчої влади, що унеможливлює прийняття ним рішення щодо відсторонення самого себе від виконання службових обов'язків, то таке рішення було прийнято вищим органом у системі органів виконавчої влади - Кабінетом Міністрів України, що суд вважає правомірним.
Відсутність мотивувальної частини і посилання на відповідні норми законів в розпорядженні Кабінету Міністрів України може лише вказувати на порушення нормопроектувальної техніки при розробленні проекту розпорядження, але не як на підставу незаконності такого акта.
Для прийняття рішення про відсторонення, враховуючи умови абзацу другого частини першої статті 22 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", Кабінету Міністрів України необхідна лише одна умова, а саме протокол про адміністративне корупційне правопорушення.
Протокол про вчинення ОСОБА_1 адміністративного корупційного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-7 КУпАП, був складений старшим оперуповноваженим в ОВС ГУБОЗ МВС України підполковником міліції Б. С. В. 4 серпня 2014 р., на підставі якого Печерським районним судом міста Києва відкрита судова справа.
З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що оскаржуване розпорядження та наказ прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А тому у суду відсутні правові підстави для визнання вказаного розпорядження протиправним та його скасування.
Щодо позовної вимоги зобов'язати Державну службу з питань інвалідів та ветеранів України відшкодувати ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу третього частини першої статті 22 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" у разі закриття провадження у справі про адміністративне корупційне правопорушення у зв'язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення відстороненій від виконання службових повноважень особі відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаного з таким відстороненням. Таким чином, особа, яку відсторонили у зв'язку із складанням щодо неї протоколу про адміністративне корупційне правопорушення, перебуває у вимушеному неоплачуваному прогулі.
Як було вказано раніше, органом який має право призначати, звільняти та відсторонювати Голову Служби є Кабінет Міністрів України. Разом з тим, заробітну плату Голові Служби виплачує безпосередньо Служба.
Відповідно до пункту 8 Положення про Державну службу з питань інвалідів та ветеранів України, затвердженого Указом Президент України від 06.04.2011 р. N 397/2011, Служба видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписує Голова Служби.
Відповідно до Розподілу обов'язків між першим заступником і заступником Голови, затвердженого наказом Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України від 21 травня 2012 р. N 58, під час відсутності Голови Служби його обов'язки виконує перший заступник Голови Служби.
Для проведення внутрішньо-організаційних процедур на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2014 р. N 726-р, яке надійшло до Служби тільки 18.08.2014 р., Службою був виданий наказ від 18 серпня 2014 р. N 165-к "Про відсторонення ОСОБА_1" за підписом першого заступника Голови Служби.
Як вбачається наказ, виданий з посиланням на норми Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" для того, щоб вказати підстави:
бухгалтерській службі для припинення нарахування і здійснення виплати заробітної плати Голові Служби;
кадровій службі для здійснення відповідного табелювання.
Отже, наказ не є ініціативним документом, виданий на підставі акта вищої юридичної сили, має виключно організаційний характер, нових прав та обов'язків для ОСОБА_1 не встановлює.
У разі закриття провадження у справі про адміністративне корупційне правопорушення Кабінет Міністрів України буде зобов'язаний поновити позивача на посаді, а Служба - виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаного з відстороненням.
Разом з тим, станом на день розгляду даної справи, рішення у справі про адміністративне корупційне порушення відносно ОСОБА_1 Печерським районним судом не прийнято.
Отже, на сьогоднішній день підстави для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у відповідача 3 відсутні.
Оцінюючи правомірність дій відповідачів, суд має керуватися критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, згідно з якими у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачами 1, 3 доведена правомірність їх дій, водночас позивачем не доведено обставини в обґрунтування своїх позовних вимог, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Враховуючи наведене, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, керуючись статтями 69 - 71, 94, 160 - 163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд постановив:
У позові ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий, суддя: І. О. Іщук
Судді:
І. М. Погрібніченко
В. П. Шулежко