ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
17.11.2014
Про зобов'язання вчинити певні дії
Верховний Суд України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Барбари В. П., Берднік І. С., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Григор'євої Л. І., Гриціва М. І., Гуменюка В. І., Гусака М. Б., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Заголдного В. В., Канигіної Г. В., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Колесника П. І., Короткевича М. Є., Коротких О. А., Кривенди О. В., Кузьменко О. Т., Лященко Н. П., Маринченка В. Л., Охрімчук Л. І., Панталієнка П. В., Пивовара В. Ф., Потильчака О. І., Пошви Б. М., Прокопенка О. Б., Редьки А. І., Самсіна І. Л., Сеніна Ю. Л., Сімоненко В. М., Скотаря А. М., Таран Т. С., Терлецького О. О., Шицького І. Б., Школярова В. Ф., Яреми А. Г., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у м. Броварах Київської області (далі - управління ПФУ) про зобов'язання вчинити певні дії, встановив:
У травні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним невиконання посадовими особами управління ПФУ вимог постанов Кабінету Міністрів України від 13 липня 2004 року N 894 "Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та від 27 грудня 2005 року N 1293 "Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і зобов'язати виконувати вимоги зазначених нормативно-правових актів щодо нього, а саме: зобов'язати управління ПФУ здійснити нарахування та виплату державної пенсії ОСОБА_1 як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи і є інвалідом ІІ групи з урахуванням раніше виплачених сум починаючи з дня набрання чинності вказаних вище постанов Кабінету Міністрів України.
Броварський міськрайонний суд Київської області постановою від 14 червня 2011 року позов задовольнив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 12 квітня 2012 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове - про відмову в позові.
Не погоджуючись із рішенням Київського апеляційного адміністративного суду, ОСОБА_1 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) (встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом).
До вказаної заяви ОСОБА_1 додав копію рішення Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) від 9 січня 2014 року у справі "Хайнацький та інші проти України" (заява N 12895/08 та 249 інших заяв) (Рішення), яке, на його думку, підтверджує порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні судом справи за його позовом до управління ПФУ про зобов'язання вчинити певні дії, в якій було ухвалене рішення, про перегляд якого порушено питання.
Перевіривши наведені ОСОБА_1 доводи, Верховний Суд України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 243 КАС суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 237 цього Кодексу, зокрема, встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом (пункт 2 частини першої статті 237 КАС).
Порядок виконання рішення Європейського суду, яке набуло статусу остаточного, визначається законами України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон N 3477-IV), від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до абзацу дев'ятого частини першої статті 1 Закону N 3477-IV виконання рішення Європейського суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
Згідно зі статтею 10 Закону N 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Європейського суду.
Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
У статті 1 Закону N 606-XIV поняття "виконавче провадження" визначено як завершальна стадія судового провадження. Наведене узгоджується з практикою Європейського суду щодо застосування статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд. Так, у справі "Горнсбі проти Греції" цей суд у своєму рішенні від 19 березня 1997 року зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
Рішення П'ятої секції Європейського суду від 9 січня 2014 року "Хайнацький та інші проти України":
оголошено прийнятними скарги заявників, зазначених у Додатку 1, за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг, а решту скарг у заявах - неприйнятною;
постановлено, що:
було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції;
було порушення статті 13 Конвенції;
протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалених на користь заявників, які досі підлягають виконанню, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю, у заявах, зазначених у Додатку 1, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та компенсації судових витрат, а також будь-який податок, що може нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;
зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
З огляду на зміст наведеного рішення Європейського суду від 9 січня 2014 року та Додатку 1 до нього слід зазначити, що цим рішенням не встановлено порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні по суті справи за позовом ОСОБА_1 до управління ПФУ про зобов'язання вчинити певні дії, в якій були ухвалені постанови Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2011 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року. Таке порушення, як убачається із Додатку 1 до цього рішення, встановлене Європейським судом в іншій справі, де стороною також є ОСОБА_1, проте судові рішення Броварським міськрайонним судом Київської області та Київським апеляційним адміністративним судом ухвалені в інші дати - 17 листопада та 23 грудня 2009 року відповідно.
Оскільки Європейський суд не встановив порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи, що розглядається, по суті, то відповідно до частини першої статті 244 КАС у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України постановив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: В. В. Кривенко
Судді:
В. П. Барбара
І. С. Берднік
Л. Ф. Глос
Т. В. Гошовська
Л. І. Григор'єва
М. І. Гриців
В. І. Гуменюк
М. Б. Гусак
А. А. Ємець
Т. Є. Жайворонок
В. В. Заголдний
Г. В. Канигіна
М. Р. Кліменко
Є. І. Ковтюк
П. І. Колесник
М. Є. Короткевич
О. А. Коротких
О. В. Кривенда
О. Т. Кузьменко
Н. П. Лященко
В. Л. Маринченко
Л. І. Охрімчук
П. В. Панталієнко
В. Ф. Пивовар
О. І. Потильчак
Б. М. Пошва
О. Б. Прокопенко
А. І. Редька
І. Л. Самсін
Ю. Л. Сенін
В. М. Сімоненко
А. М. Скотарь
Т. С. Таран
О. О. Терлецький
І. Б. Шицький
В. Ф. Школяров
А. Г. Ярема